§ 16. Природні зони. Закономірності їх розміщення

Поширення природних зон в Африці зумовлене рівнинним характером рельєфу та географічним положенням. На материку чітко виражена широтна зональність. На континенті формуються природні зони екваторіального (вологих вічнозелених екваторіальних лісів), субекваторіального (перемінно-вологих лісів, саван і рідколісся), тропічного (тропічні напівпустелі й пустелі) і субтропічного (субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників) поясів.

Природні зони. Розташування природних зон в Африці є симетричним: по обидва боки від екватора зони закономірно змінюють одна одну (мал. 32). Проте в зональній структурі Північної і Південної Африки є відмінності. У ширшій рівнинній північній частині материка природні зони витягнуті майже із заходу на схід. Більшу частину території тут займає зона тропічних пустель.

Мал. 32. Межі природних зон Африки

Південна Африка має значну контрастність у рельєфі, що вплинула на формування зональних природних комплексів. Уплив повітряних мас з океанів і їх взаємодія проявляються й у внутрішніх частинах південної половини материка, особливо влітку. Тому кількість опадів змінюється від океанічного узбережжя до центральних западин і ніде не досягає таких малих величин, як на півночі. Цим зумовлене розташування у внутрішніх частинах сухих саван і напівпустель. На сході вони змінюються зонами вологих саван і тропічних лісів, а на заході розташована пустеля Наміб. На високо піднятих ділянках плоскогір’їв і гір виражена вертикальна поясність.

Зона вологих вічнозелених екваторіальних лісів (гілеї) займає западину Конго й узбережжя Гвінейської затоки на північ від екватора. Клімат жаркий і рівномірно вологий. Упродовж року майже щодня випадають дощі. Це сприяє активності хімічних процесів у верхньому шарі земної кори, які супроводжуються утворенням оксидів заліза й алюмінію. Змінені гірські породи набувають особливої структури та червоного й жовтого кольорів, формуються червоно-жовті ґрунти.

Велика кількість тепла й вологи сприяє росту різноманітної рослинності. Вологі вічнозелені екваторіальні ліси ростуть багатьма ярусами. Серед дерев є багато порід із цінною деревиною (ебенове, або чорне, дерево, червоне, залізне дерево, різні види пальм, каучуконоси). Стовбури дерев обвиті гірляндами ліан і квітучими орхідеями.

Ліси вологої екваторіальної зони мають різні умови для життя тваринного світу, що змінюються горизонтально (залежно від розміщення стосовно водойм та ін.), а ще більше — вертикально, у різних ярусах. Життя на деревах є характерним для тварин у гілеях. У ґрунті й лісовій підстилці міститься багата мікрофауна, поширені різні безхребетні, землерийки, змії, ящірки. Наземний ярус багатий на дрібних копитних, поблизу водойм живуть карликові бегемоти, окапі (родичі жираф) (мал. 33). Тут водяться також горили — найбільші людиноподібні мавпи, макаки, капуцини, шимпанзе, багато птахів, гризунів, жуків, часто дуже великих розмірів. На всіх ярусах є мурахи й терміти. Усюди живуть земноводні (жаби). Найбільшим лісовим хижаком є леопард.

Екваторіальні ліси відіграють велику роль у формуванні природи. Багато рослин екваторіальних лісів використовують у господарстві: банан, кавове дерево, маслинову та фінікову пальми. Вирубування цінних порід дерев і система підсічно-вогневого землеробства призводять до заміни природних корінних лісів вторинними (менш цінними). У результаті розвиваються процеси ерозії й утворюються зсуви, збіднюється тваринний світ. Природа зони деградує. Тому необхідні спеціальні заходи для її охорони.

На півночі, півдні та сході материка зона вологих екваторіальних лісів змінюється зоною перемінно-вологих лісів, саван і рідколісся. Їх поширення зумовлене наявністю в субекваторіальному поясі посушливого періоду, тривалість якого зростає в міру віддаленості від екватора. Величезні території в Африці (до 40 %) зайняті саваною — своєрідним тропічним лісостепом, де трав’яний покрив є основою рослинності. Над високими травами піднімаються поодинокі дерева або їх невеликі групи, інколи зарості чагарників. Ґрунти саван більш родючі, ніж ґрунти вологих екваторіальних лісів. У сухий період відбувається накопичення перегною, формуються червоно-бурі ґрунти саван. Дерева та кущі, які поширені в савані, пристосовані до посух і частих пожеж. У дощовий період у савані панують соковиті трави й зелені дерева. У сухий період трави вигорають, листя з дерев опадає, і савана набуває жовто-бурого кольору. У цей час від блискавок і багать часто виникають пожежі. У вологій савані переважають баобаби, зонтичні акації, мімози, пальми. У сухій савані ростуть деревовидні молочаї, алое з м’ясистим листям. Багатий трав’яний покрив є кормом для великих травоїдних тварин: антилоп, жираф, буйволів, слонів і носорогів. Поширена велика кількість хижаків: леви (мал. 34), леопарди, гепарди, шакали, гієни. У водоймах живуть бегемоти, крокодили, на берегах річок і озер гніздяться численні птахи. Природа саван змінюється під упливом людини. Для її збереження, захисту тварин від знищення створюються заповідники й національні парки.

Мал. 33. Окапі

Великі площі на північ і південь від саван займають тропічні напівпустелі та пустелі. У них немає сезону стійких опадів. Дощі випадають рідко, у деяких районах раз на кілька років. Для цієї зони характерні: висока сухість повітря, високі денні (+50 °С) і порівняно низькі нічні (+10 °С) температури, пилові та піщані бурі. Через великі перепади температури повітря руйнуються гірські породи. Поверхня пустель кам’яниста, що чергується з піщаними територіями. Там, де колись були озера або морські затоки, формуються глинисті пустелі. На місці висохлих солоних озер утворюються солончаки. У тропічних пустелях і напівпустелях дуже бідний рослинний світ, який пристосувався до пустельного клімату.

Тваринний світ пустель і напівпустель своєрідний. Тварини в пошуках їжі й води можуть долати великі відстані (наприклад, антилопи) або тривалий час обходитися без води (деякі плазуни, верблюди). Удень багато тварин зариваються глибоко в пісок, ховаються до нір, а вночі ведуть активний спосіб життя. Основними представниками фауни є скорпіони, комахи, павуки, багато плазунів, антилопи, шакали, гієни та ін.

У пустелях господарська діяльність зосереджена лише в оазисах, тому багато народів ведуть кочовий спосіб життя.

На крайній півночі й крайньому півдні материка, в областях із середземноморським субтропічним кліматом, розташована зона субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників. В умовах сухого спекотного літа й вологої теплої зими формуються коричневі ґрунти. Рослини добре пристосувалися до сухого літа. Це африканські види дуба й бука, дика маслина, суничне дерево, карликові пальми, кипариси. Найцінніші породи дерев вирубані, а на їх місці тепер ростуть чагарники. Представниками тваринного світу є деякі копитні, плазуни та мавпи, серед яких — безхвоста макака. В умовах піднятого рельєфу виражена вертикальна поясність. Так, на Ефіопському нагір’ї, в умовах теплого клімату протягом усього року, на вулканічних породах під саванами формуються родючі ґрунти. Цей пояс (від 1700 до 2400 м) сприятливий для проживання людей і розвитку землеробства. Він є батьківщиною цінних сільськогосподарських культур — кави, різних сортів пшениці, жита, проса. Вище за 2400 м клімат стає прохолоднішим і сухішим, природні умови більш сприятливі для розвитку тваринництва. Найвищі вершини на материку, навіть у тропічних і приекваторіальних широтах, укриті вічними снігами та льодовиками. Проте таких небагато — це Кенія, Кіліманджаро та деякі інші.

Запитання та завдання

• 1. Яка природна зона є найсприятливішою для життя людини?
• 2. Як рослини та тварини Африки пристосувалися до навколишніх природних умов?
• 3. Поясніть, чому природна зона екваторіальних лісів змінюється саванами.
• 4. Чому пустелі в Південній Африці займають меншу площу, ніж у Північній?
• 5. Назвіть суттєві ознаки зон екваторіальних лісів, саван, тропічних пустель.
• 6. Поясніть, який зв’язок існує між кліматичними поясами та природними зонами.

Працюємо з картою та атласом

Заповніть у робочих зошитах таблицю «Природні зони Африки», аналізуючи карти клімату, ґрунтів, рослинності та тваринного світу Африки.

Природна зона

Географічне положення

Кліматичний пояс

§ 34. Природні зони України: лісостепова, степова. Використання та охорона рівнинних ландшафтів

Лісостеп. Географічне положення. Лісостепова зона простягається на схід від зони широколистих лісів до західних відрогів Середньоруської височини. Її північна межа звивиста, але добре простежується за північно-лісостеповими ландшафтами. У північній частині лісостепу в долинах річок, давніх улоговинах стоку трапляються мішанолісові ландшафти. Південна межа лісостепу проходить такими населеними пунктами: на північ від Великої Михайлівки, Ширяєвого, через Першотравневе, на північ від Новоукраїнки, Кіровограда, через Знам’янку, Онуфріївку, уздовж р. Ворскли на Кобеляки, Нові Санжари, на північ від Краснограда, через Балаклію, уздовж р. Осколу до території Росії. Вона простежується по лінії суцільного поширення глибоких чорноземів.

Особливістю зони є чергування степових і лісостепових ділянок (мал. 110). Колись Правобережжя вкривали великі лісові масиви. Унаслідок багатовікової господарської діяльності людини площі лісів поступово зменшувались.

Рельєф лісостепу різноманітний. На Правобережжі розташовані Придніпровська височина й частина Подільської височини, а на Лівобережжі – Придніпровська низовина й західні відроги Середньоруської височини. Висоти поверхні коливаються від 100 до 300 м. Загалом поверхня із заходу та сходу похилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 320 м на Придніпровській височині та 230 м на Середньоруській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Аналіз просторового поширення різних видів ландшафтів лісостепової зони, їх регіональних особливостей дає змогу виявити в її межах три фізико-географічні краї: Дністровсько-Дніпровський, Лівобережно-Дніпровський, Східноукраїнський.

Мал. 110. Лісостеповий ландшафт

За допомогою карт атласу з’ясуйте, у межах яких тектонічних структур знаходиться лісостепова зона та на які корисні копалини вона багата.

Корисні копалини. Зона лісостепу багата на такі корисні копалини: буре вугілля (Дніпровський буровугільний басейн); залізну руду (Кременчуцький басейн); нафту й природний газ (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область); природні будівельні матеріали (гіпс, вапняк, каолін, мергель, пісок).

Клімат лісостепової зони помірно теплий з достатньою і сталою зволоженістю на заході й нестійкою — на сході. Кліматичні умови змінюються в довготному й широтному напрямках. Січневі температури із заходу на схід змінюються від -5 до -8 °С, липневі — від +18 до +20 °С. Узимку територія лісостепу вкривається снігом. Кількість опадів зменшується від 600 мм на заході до 500 мм на сході й південному сході. Майже стільки ж вологи випаровується, тому коефіцієнт зволоження дорівнює одиниці, а зволоження природної зони достатнє. У лісостепу влітку часто бувають зливи, подекуди з градом.

Внутрішні води. Річкова сітка досить густа, найбільші річки — Дніпро, Південний Буг, Дністер з притоками. Усі річки мають долини з асиметричними берегами та повільну течію. У місцях перетину твердих порід Українського щита, де виходи гранітів перегороджують русла Південного Бугу, Росі й Гірського Тікича, утворюються пороги (мал. 111). Річки мають змішане живлення, найбільш повноводі вони навесні. Озер у лісостепу мало. Вони є в заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві Дніпра, нині залиті водами водосховищ. Нестача природних водойм компенсується штучно створеними ставками поблизу багатьох населених пунктів.

Ґрунти. Материнськими породами, на яких сформувалися ґрунти лісостепової зони, є леси, лесоподібні суглинки, піщано-глинисті відклади річок і продукти вивітрювання кристалічних порід. Сірі лісові ґрунти займають великі площі на Правобережжі. На Лівобережжі переважають опідзолені чорноземи. У заплавах долин річок поширені лучні й лучно-чорноземні ґрунти. Рівень родючості ґрунтів найвищий у середній і східній частинах зони.

В умовах оптимального співвідношення тепла й вологи в лісостепу сформувалися різні типи ландшафтів: лісостепові з опідзоленими чорноземами; лучно-степові з типовими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, які суцільно перетворені на сільськогосподарські угіддя.

Рослинність і тваринний світ. Видовий склад рослинності лісостепу частково змінюється із заходу на схід у такій послідовності: на Придніпровській височині — граб, клен, явір; на Лівобережжі — клен гостролистий, липа, дуб.

Мал. 111. Буцький каньйон на р. Гірський Тікич

Повсюдно поширені дубові ліси. Їх підлісок складається з ліщини, дерну, бруслини, поширений значний трав’яний покрив. Сосново-дубові ліси займають піщані ділянки річкових терас. Лучні ділянки трапляються лише в заплавах річок.

У межах лісостепу водяться лісові й степові види тварин: дикий кабан, козуля, лисиця, куниця, заєць, білка, тхір, полівка, вуж, багато птахів — дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди та ін.

Сучасні ландшафти та природоохоронні території. Лісостепова зона є однією з найбільш освоєних територій нашої країни. Вона широко використовується для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, видобутку корисних копалин, для містобудування тощо. Загальна розораність земель сягає 80 %. Тут поширені сільськогосподарські й техногенні ландшафти, що призвело до суттєвого знищення природи.

Первинні ліси в лісостепу практично не збереглися, оскільки ця зона здавна була центром землеробської культури. Інтенсивне вирубування, нерегульоване випасання худоби, а також пожежі знизили лісистість зони, змінили видовий склад лісів та їх продуктивність. Тільки за останні три століття площа лісів лісостепу зменшилась учетверо. Сучасний лісостеп поєднує не ліс із степом, а залишки лісу із сільськогосподарськими угіддями. Подекуди вражають пишнотою штучно насаджені лісосмуги. Створюваний ними ландшафт «рукотворного лісостепу» нині поширився й на степову зону.

На безлісих ділянках до розорювання були строкаті різнотравні лучні степи з густим травостоєм. Ґрунти поповнювалися перегноєм, який накопичувався, оскільки тут менша кількість опадів і, відповідно, промивання ґрунту. Унаслідок господарської діяльності людини ландшафти лісостепів дедалі більше розчленовують яри. У лісостепу активно ведеться боротьба з ярами, змиванням і розвіюванням ґрунтів.

Для збереження природи в її первісному вигляді на території зони утворені природоохоронні об’єкти — заповідники й національні природні парки. Так, на правому березі Дніпра знаходиться Канівський природний заповідник (мал. 112) з ярами й пагорбами. До нього належать Канівські гори, острови Круглик і Шелестів у заплаві Дніпра, Зміїні острови в Канівському водосховищі. Також охороняються геологічні утворення, грабові ліси та Чернеча (Тарасова) гора.

Михайлівська цілина — філія Українського степового національного заповідника, де охороняється єдина ділянка заповідного лучного степу в лісостеповій зоні. До Червоної книги України занесені такі рослини, як астрагал, півники борові, сон чорніючий, ковила (три види), бруслина та ін.

Степ. Географічне положення. У межах України степи простягаються з півночі на південь на 500 км: від лісостепу до узбереж Чорного й Азовського морів і передгір’їв Кримських гір (40 % території України). Ця природна зона розташована частково в межах Придніпровської та Подільської височин, на Причорноморській низовині, Донецькій і Приазовській височинах, Північнокримській низовині. Характерні висоти — 100-200 м.

Мал. 112. Канівський природний заповідник

Мал. 113. Степовий ландшафт

Рельєф зони рівнинний, проте з горбами, ярами та балками (мал. 113). Для Донецького кряжу характерні гриви — вузькі видовжені підняття. На півдні Причорноморської низовини поширені степові блюдця — неглибокі округлі або овальні зниження з плоским дном.

За умовами зволоження, рівнем забезпечення теплом, характером ґрунтового й рослинного покриву степову зону поділяють на три підзони: північностепову, середньостепову й південностепову. Вони змінюються за зональними закономірностями в широтному напрямку та умовами посилення континентальності — із заходу на схід. Також на них впливають азональні чинники (рельєф, річки та морське узбережжя).

• За допомогою карт атласу з’ясуйте, у межах яких тектонічних структур знаходиться зона степу та на які корисні копалини вона багата.

Корисні копалини. У межах зони є значні поклади паливних корисних копалин, зокрема кам’яного вугілля (Донецький басейн) і природного газу. Є також залізні, марганцеві, уранові, ртутні та нікелеві руди. З нерудної сировини поширені поклади солей, будівельних матеріалів (глина, граніт, вапняк, мергель, черепашник), є лікувальні грязі.

Клімат. У степовій зоні рівнинної території України найбільші теплові ресурси й найменша зволоженість з-поміж інших природних зон, тому клімат степів найбільш континентальний. Середня температура січня коливається із заходу на схід від -2 до -9 °С, липня — відповідно від +20 до +24 °С. Безморозний період триває 220 діб на заході степової зони і 150 — на північному сході. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід від 450 до 350 мм на рік. Випаровуваність вологи суттєво перевищує кількість опадів, тому зволоження території недостатнє. Рівнинність території степової зони, її відкритість холодним арктичним і жарким тропічним вітрам є причиною суховіїв і ранніх весняних та осінніх приморозків.

Внутрішні води. Густота річкової мережі незначна. Найбільші річки є транзитними: Дніпро, Південний Буг, Сіверський Донець, Дністер, Дунай із притоками. Притоки Дніпра — Оріль, Самара, Інгулець, а також Інгул, Кальміус, Молочна, Берда повністю формують свій стік у межах зони. Річки степів маловодні, у верхів’ях вони часто пересихають улітку. Місцевий стік формується за рахунок талих снігових вод. Озера переважно лиманні. Унаслідок великої випаровуваності або ж зв’язку з морем деякі з них солоні (Сасик (Кундук), Шагани, Алібей). У дельті Дунаю багато прісних озер (Ялпуг, Кагул та ін.), а на узбережжі Чорного моря — солоних озер-лиманів (Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський). На Дніпрі збудовано каскад водосховищ. Річкові й ґрунтові води високомінералізовані. Боліт мало, вони переважно заплавні.

Ґрунти. Найпоширенішими ґрунтами степу є звичайні та південні чорноземи, які разом становлять 90 % площі природної зони. На сухих степових ділянках, де бідна рослинність і недостатнє зволоження, поширені темнокаштанові й каштанові ґрунти разом із солонцями. У подах формуються солончаки. Середня розораність зони сягає 75 %. Степ є територією зрошувальної та хімічної меліорації.

Рослинність і тваринний світ. Природні ліси займають у степах невеликі площі. Вони ростуть у балках переважно в північній частині степу (байрачні ліси), у заплавах річок (заплавні ліси), на надлукових піщаних терасах річок. Вододільні простори позбавлені природної рослинності, але в багатьох районах є штучно створені лісові масиви. Нині природна степова рослинність збереглася в заповідниках і на невеликих ділянках уздовж схилів річкових долин, балок та ярів, де вона швидко втрачає свої особливості. Незаймані заповідні території степу становлять лише 0,1 % площі України (мал. 114).

Степова рослинність змінюється з півночі на південь. Так, у північних районах степової зони трапляються лучні степи, для яких характерні не тільки степові, а й лучні трави. У цих степах багате й буйне різнотрав’я, у якому переважають вологолюбні види рослин: шавлія лучна, конюшина гірська, сон-трава та ін.

У справжніх степах далі на південь панують вузьколисті дернові злаки. Ці степи поділяють на різнотравно-типчаково-ковилові з посухостійкого різнотрав’я, типчаково-ковилові з дуже бідним різнотрав’ям та полиново-злакові.

Ще далі на південь розташовані пустельні степи з розрідженим травостоєм, у складі якого, крім дернових злаків, ростуть посухостійкі напівчагарники: полин, курай тощо. На крайньому півдні степової зони великі ділянки займають солончаки зі своєрідною рослинністю, що має м’ясисті стебла й маленькі листки.

Тваринний світ степової зони різноманітний. Нині тут водяться ссавці (хом’ячок сірий, сліпець, тушканчик, степова полівка, лисиця, борсук, вовк, єнотоподібний собака; із птахів — дрохва, степовий журавель, жайворонки, просянки та ін.). Мешкають також плазуни: гадюка степова, вуж, полоз, ящірка; є земноводні: ропуха зелена, жаби. Багато комах.

Сучасні ландшафти й природоохоронні території. Комплекс природних та антропогенних чинників степової природної зони зумовив такі несприятливі процеси, як водна й вітрова ерозії, посухи та суховії, засолення ґрунтів. Знищення степової рослинності призвело до висихання поверхні ґрунту. Атмосферні опади, особливо літні, уже не так активно вбираються природною рослинністю та верхнім шаром ґрунту. Під час злив вода стікає поверхнею, збільшує існуючі яри й утворює нові вимоїни.

Негативний вплив на ландшафти має також будівництво гідровузлів на Дніпрі.

Мал. 114. Ковиловий степ

Мал. 115. Біосферний заповідник «Асканія-Нова»

Мал. 116. Дунайський біосферний заповідник

Наприклад, Каховське водосховище затопило с. Великий Луг із родючими землями й мисливськими угіддями. Унаслідок підвищення рівня ґрунтових вод відбувається заболочування й засолення прибережних земель.

Степ потребує охорони й розширення заповідних територій. У степовій зоні є такі природоохоронні об’єкти: біосферний заповідник «Асканія-Нова », у якому охороняється ділянка типчаково-ковилового степу, де росте понад 400 видів рослин, зокрема 40 ендеміків, здійснюється акліматизація зубрів, благородних оленів, коней Пржевальського, антилоп, страусів, зебр (мал. 115), куланів, муфлонів; Луганський природний заповідник — територія різнотравно-типчаково-ковилового степу, де під захистом перебуває бабак європейський; Український степовий природний заповідник із трьома відділеннями різних степів: від лучних до різнотравно-типчаково-ковилових («Хомутовський степ», «Кам’яні могили» і «Крейдова флора»); Дунайський біосферний заповідник — водно-болотні угіддя дельти Дунаю, де мешкає половина всіх видів птахів України (мал. 116); Дніпровсько-Орільський природний заповідник — ділянка дніпрових плавнів, заплавних озер і лук, де багато водних видів рослин і тварин; Азово-Сиваський національний природний парк, до складу якого входять приморські комплекси Північного Приазов’я; Національний природний парк «Святі гори», у якому охороняють крейдяні останці-скелі з білої крейди та бори з реліктової сосни крейдяної; заповідник «Єланецький степ»; Приазовський національний парк; Національний природний парк «Меотида» та багато інших.

• Лісостепова зона займає центральну частину України.
• Для зони лісостепу характерні сприятливі агрокліматичні умови й багатий природно-ресурсний потенціал.
• У лісостеповій зоні поширені височинні та низовинні форми рельєфу, яри й балки. В умовах помірно континентального клімату під трав’янистою рослинністю сформувалися різні типи чорноземів, а під лісовою — сірі лісові ґрунти.
• Ландшафти лісостепу дуже змінені людиною. Середня розораність лісостепу становить 75 %, а на Лівобережжі — сягає 90 %.
• Степова зона — найбільший в Україні зональний природно-територіальний комплекс (40 % території України). У зоні степу рівнинний рельєф і помірно континентальний клімат.
• Природоохоронні території степової зони зберігають ландшафти, які максимально наближені до природних.

Основні терміни й поняття

Гриви — вузькі видовжені підняття на Донецькому кряжі.

Степові блюдця — неглибокі округлі або овальні зниження з плоским дном, поширені на півдні Причорноморської низовини.

Запитання та завдання

• 1. Чому лісостепова зона на заході України заходить далі на південь, а на сході — на північ?
• 2. Чому в лісостеповій зоні лісами вкриті переважно височини, а в низинах їх майже немає?
• 3. Порівняйте кліматичні умови Полісся й лісостепової зони. Які кліматотвірні чинники є вирішальними у формуванні цих природних зон?
• 4. У лісостеповій зоні кількість опадів залежить від вологих атлантичних повітряних мас, які приносять циклони. У степову зону циклони приходять зазвичай з меншою кількістю вологи. Поясніть, чому.
• 5. Які повітряні маси приносять у степ посуху? Чи можна їй протистояти?
• 6. Уявіть, що люди припинили розорювати степи. Чи відновиться природна степова рослинність, яка нині збереглася тільки в заповідниках?
• 7. Підготуйте уявну подорож заповідниками лісостепу чи степу з використанням додаткової інформації та ілюстративного матеріалу.

Практична робота 9

Складання порівняльної характеристики природних зон України

1. Назвіть одиниці фізико-географічного районування території України.

3. Використовуючи карти атласу й текст підручника, порівняйте дві природні зони України (на вибір) за поданим планом.

4. На основі аналізу зробіть висновок про спільні й відмінні риси зон, що порівнюються.

План характеристики природної зони

• 1) Географічне положення зони.
• 2) Тектонічні структури, рельєф території та корисні копалини.
• 3) Кліматичні умови (середні температури найтеплішого й найхолоднішого місяців, кількість і режим опадів, коефіцієнт зволоження).
• 4) Ґрунтовий покрив, заходи щодо поліпшення родючості ґрунтів.
• 5) Внутрішні води й водні ресурси.
• 6) Рослинність.
• 7) Тваринний світ.
• 8) Зміна природної зони людиною. Природоохоронні території.

Готуємося до наступного уроку

• 1. Знайдіть цікаві факти про Карпати. Підготуйте інформацію про них.
• 2. Підготуйте повідомлення про природоохоронні території Карпат.

§ 52. Природні зони Землі

Широтна зональність. Ще в глибоку давнину люди помітили, що природні умови на Землі закономірно змінюються з географічною широтою. У напрямку від полюсів до екватора на суходолі послідовно розміщуються різні природні зони: арктичні пустелі, тундра, лісотундра, хвойні ліси (тайга), змішані ліси, широколистяні ліси, лісостеп, степ, напівпустелі, пустелі, савани, сезонно-вологі ліси, екваторіальні ліси.

Природна зона — один із великих природних комплексів Землі, основним чинником формування якого є клімат (співвідношення тепла й вологи), що закономірно змінюється від екватора до полюсів і від океанів у глиб континентів.

Головні причини широтної зональності — зміна співвідношення тепла та вологи від екватора до полюсів і від океанів у глиб континентів.

Широтна зональність проявляється й у Світовому океані.

Зміна природних зон. Найпівнічніша природна зона розміщена в умовах надзвичайно сурового клімату. Це — арктична пустеля (мал. 136). У Південній півкулі ця природна зона називається антарктичною пустелею. У таких кліматичних умовах майже неможливе існування рослин і формування ґрунтів. Як не дивно, у цій пустелі є тварини, але їх небагато. Усі вони хижаки, їх життя пов’язане з морем. Море охолоджується повільніше від суходолу, тому в цьому холодному краї воно є єдиним джерелом тепла. Тут живуть морські птахи, тюлені, моржі й білі ведмеді.

Південніше арктичних пустель знаходиться зона тундри (мал. 137). Зима тут дуже холодна, а літо достатньо тепле, щоб могли жити рослини. Це невисокі трав’янисті рослини, які впродовж зими здатні зберігатися під шаром снігу. Великі стада північних оленів постійно кочують по тундрі в пошуках пасовищ. Ці стада супроводжують хижаки — полярні вовки. Є тут і травоїдні тварини та гризуни. На них полюють дрібні полярні лисички — песці.

Мал. 136. Арктична пустеля

Мал. 137. Зона тундри

Далі на південь клімат стає більш теплим. В умовах такого клімату вже ростуть дерева. Це початок лісової зони (мал. 138). Ліси бувають листяними та хвойними. У лісах достатньо їжі для травоїдних тварин, тому їх дуже багато. Частина з них живе на деревах (куниці, соболі). Водяться тут зайці, кабани, олені, на деревах — білки, велика кількість птахів. Наземні хижаки лісів: лиси, вовки, ведмеді.

Південніше лісової зони стає ще тепліше, але сухіше. Вологи вже недостатньо для росту дерев. Тут переважають трави. Це — степова зона (мал. 139).

Тварин тут значно менше, ніж у лісах. Вони в основному невеликі за величиною. Це польові миші, бабаки, ховрахи. Більшу частину доби тварини проводять у норах, на поверхню виходять тільки поживитися, а тут на них чекають хижаки: маленька степова лисиця — корсак і багато хижих птахів. Трапляються в степах і великі тварини.

У степах сформувалися найродючіші ґрунти планети. Тому майже всі степи розорані. Справжні дикі степи збереглися тільки в заповідниках.

На південь від степів вологи стає ще менше. У результаті степи змінюються пустелями (мал. 140). Рослинний і тваринний світ зони пустель дуже своєрідний. Рослини не мають листя, з поверхні якого могла б випаровуватися волога. У них є довге міцне коріння, що досягає глибокорозміщених підземних вод. Деякі рослини, наприклад кактуси, здатні накопичувати воду в рослинних тканинах. Тут живуть ящірки, змії, комахи. Вони не потребують великої кількості води. Є також великі витривалі тварини, які здатні долати значні відстані в пошуках їжі й води (антилопи, верблюди).

Мал. 138. Лісова зона

Мал. 139. Степова зона

Мал. 140. Пустеля

Ближче до екватора клімат дуже жаркий, але кількість опадів помітно зростає. Це зона тропічних степів — савана (мал. 141). Тут живе надзвичайно багато різноманітних тварин. Зебри, антилопи, слони, жирафи утворюють великі стада й постійно кочують у пошуках їжі та води. Водяться тут і леви, леопарди, гієни, антилопи. У савані живе найшвидший хижак планети — гепард, який здатний розвивати швидкість до 100 км/год.

У районі екватора дуже жарко й волого. Це — зона вологих екваторіальних лісів (мал. 142). Тут ростуть найбільші дерева, переплетені ліанами. Майже всі тварини живуть на деревах. Це мавпи й різноманітні птахи. Хижаки — великі змії, різні види диких кішок (леопарди, ягуари). Екваторіальні ліси — найбагатша життям природна зона. Більше 3/4 усіх видів тварин і рослин планети мешкає’ в цих лісах.

Висотна поясність. Природні зони спостерігаються не тільки на рівнинах. У горах співвідношення тепла й вологи змінюється з висотою: чим вище підніматися в гори, тим нижча температура й більше опадів. Зміна висотних поясів від підніжжя до вершини гір відбувається так само, як природних зон на рівнинах у напрямку від екватора до полюсів.

Нижній пояс завжди відповідає тій зоні, у якій знаходиться даний гірський масив. З висотою зміни температури відбуваються швидше, ніж на рівнинах; змінюється також освітлення, тиск, кількість опадів, вологість повітря, сила вітру. Висотні пояси займають меншу площу, ніж природні зони. Найвиразніше висотна поясність виявляється в горах неподалік від екватора. Так, на широті екватора на значній висоті можна спостерігати рослинність, подібну до рослинності в зоні тундри.

Мал. 141. Зона тропічних степів — савана

Мал. 142. Зона вологих екваторіальних лісів

Вплив людини на географічну оболонку. Унаслідок господарської діяльності людини природний стан географічної оболонки значно змінився й спотворився. На планеті майже не залишилося природних комплексів, не змінених діяльністю людини. Непродумане використання дарів природи призводить до порушення рівноваги в природних комплексах, знищення рослин і тварин, водойм, руйнування ґрунтового покриву, забруднення атмосфери. Лише при дбайливому ставленні до дарів нашої планети можна зберегти красу та багатство природи для наступних поколінь.

Для правильного використання природних багатств потрібні ґрунтовні знання про взаємозв’язки природних комплексів, глибоке розуміння їх єдності та взаємовпливів.

Практична робота 8 (на місцевості)

Ознайомлення з одним із природних комплексів (ландшафтів) вашої місцевості (яр, річка, ліс, парк тощо), виявлення взаємозв’язків між його компонентами

Здійсніть разом з учителем екскурсію на природу.

Уважно огляньте й опишіть основні елементи рельєфу, охарактеризуйте особливості клімату, тип водойм, склад та умови існування рослинності й тваринного світу.

Поясніть, як кожен із компонентів впливає один на одного (рельєф — на характер водойм, водойми — на формування рельєфу), який характер живлення водойм, які особливості ґрунтового покриву, як ці елементи використовуються живими організмами.

ПОВТОРИМО ГОЛОВНЕ

• Природна зона — один із великих природних комплексів Землі, основним чинником формування якого є клімат (співвідношення тепла й вологи), що закономірно змінюється від екватора до полюсів і від океанів у глиб континентів.
• Головна причина широтної зональності — зміна співвідношення тепла й вологи від екватора до полюсів.
• У гірських районах температура й волога, а отже, і рослинність змінюються не в широтному, а у висотному напрямку. Таку зміну називають висотною поясністю.
• Широтна зональність проявляється і у Світовому океані.
• Основними природними зонами, які змінюються від полюсів до екватора, є: арктична (антарктична) пустеля, тундра, лісова зона, степи, пустеля, савани й вологі екваторіальні ліси.

Ключові терміни і поняття

Природна зона, широтна зональність, висотна поясність.

Запитання та завдання

• 1. Що таке природна зона? За якими ознаками виокремлюють природні зони?
• 2. Назвіть природні зони від екватора до полюсів.
• 3. Що таке висотна поясність?
• 4. Що таке зональність?
• 5. Для чого потрібні знання про взаємозв’язки природних комплексів?
• 6. Покажіть на прикладі природних зон взаємозв’язки природних компонентів.
• 7. У якій природній зоні розміщений ваш населений пункт?

Розгляньте в атласі карту природних зон. Яка природна зона на материку Євразія займає найбільшу площу? Назвіть природні зони України.

Поясніть, у чому подібність і відмінність між вологими екваторіальними та змішаними лісами.

СКАРБНИЧКА ДОСЛІДНИКА

Людину, яка мандрує пустелею, іноді переслідують фантастичні видіння. На горизонті вмить виникають озера з відображеними в них деревами. Ці озера ваблять до себе, але чомусь віддаляються в міру наближення до них. Це — міражі. Вони виникають над землею завдяки розпеченому шару повітря, у товщі якого з’являються уявні зображення.

Степи є і в Північній, і в Південній Америці. Північноамериканські степи називаються преріями, а південноамериканські — пампасами. У рослинному покриві цих степів переважають трави, висота яких може сягати півтора метра й навіть більше.