Клімат Полісся, води лісової зони України

Клімат Українського Полісся помірно континентальний, м’який. Він відрізняється від клімату розміщеної на півдні лісостепової зони. Помітний вплив на формування внутрішньозональних кліматичних відмінностей має і висота над рівнем моря, яка на Поліссі значно менша від абсолютної висоти прилеглих з півдня височин. Різниця у висотах між Поліссям і Волинською височиною близько 100-150 м, між Малим Поліссям і Подільською височиною — 200 м.

Незначна абсолютна висота поліських територій помітно пом’якшує їх клімат. Наприклад, у південних районах Поліської низовини і на прилеглих територіях росте така теплолюбна садова культура, як абрикос, тоді як на розміщеній на південь Подільській височині її майже немає. Феномен клімату Українського Полісся полягає в незначних його відмінностях на півночі і півдні, зокрема в дещо теплішому кліматі північних територій внаслідок зменшення тут абсолютних висот, а також трохи іншого складу ґрунтоутворюючих порід (пісок на півночі нагрівається швидше, ніж лес чи лесовидний суглинок на півдні).

Різниця в річній температурі повітря між усіма частинами Українського Полісся незначна; вона лише частково зменшується в східному і північно-східному напрямі (на заході у Володимирі-Волинському +7,1°С; на сході цей показник дорівнює: в Овручі +6,4°С, в Новгород-Сіверському +5,7°С).

Між західними і східними районами Полісся простежується певна відмінність у кількості опадів. Якщо на заході пересічно за рік випадає 550-600 мм опадів, то на сході — 500-550 мм. Посухи трапляються рідко і практично не буває суховіїв. Великі хуртовини бувають лише на північному сході (30 і більше днів за рік).

На Поліссі найбільша в Україні кількість днів з циклонічною діяльністю впродовж усіх пір року (узимку 35 і більше, навесні — 30 і більше, влітку — понад 30, восени — 35 і більше). У північні райони України циклони переміщуються з півдня, південного заходу і заходу; формуються вони поза її межами.

На Українському Поліссі навесні і влітку переважають західні і північно-західні вітри; утримується порівняно невисокий атмосферний тиск.

Загалом Полісся має сприятливі кліматичні умови для розвитку типового для середніх широт Європи сільського господарства.

Води лісової зони України

Полісся — найбільший в Україні природний нагромаджувач прісної води. Тут у потужних піщаних відкладах, під якими знаходяться водонепроникні горизонти, зосереджені великі запаси високоякісної прісної води — винятково цінного і дуже дефіцитного в світі ресурсу. Катастрофа на Чорнобильській АЕС негативно вплинула на все довкілля Українського Полісся, особливо на якість поліської води, яку споживає майже половина усього населення України.

Українське Полісся має добре розвинуту і розгалужену річкову сітку; частина річок бере початок у його межах. Майже вся його територія належить до басейну Чорного моря, лише невелика західна прикордонна територія — до басейну Балтійського моря. Тут вододіл близько підходить до Західного Бугу, тому площа його басейну дуже обмежена.
Річки центральної частини Українського Полісся течуть з півдня на північ і впадають у найбільшу притоку Дніпра — р. Прип’ять, яка витікає з крайньої північно-західної частини Волинської області. Найбільшими притоками Прип’яті є річки Вижівка, Турія, Стохід, Стир, Горинь (з притокою Случ), Уборть. Більшість з них витікають з північної частини Подільської височини, перетинають Мале Полісся, Волинську височину і далі на північ течуть повільно, що пояснюється дуже слабким нахилом Поліської низовини в бік Прип’яті. З Волинської височини беруть початок лише річки Луга, Турія, Стохід, Уборть і деякі притоки Горині, Стиру і Случі.

Леся Українка так оспівала цей неповторний своєю красою край — Волинське Полісся:

Передо мною килими чудові
Натура стеле — темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки, —
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.

На схід від Случі й Уборті проходить вододіл між басейнами Прип’яті і Дніпра. Поліські річки, що безпосередньо впадають у Дніпро, здебільшого мають північно-східний напрям (Уж, Тетерів, Ірпінь). На Лівобережжі Дніпра протікає його велика ліва притока Десна.
Поліські річки течуть повільно, меандрують широкими долинами, в яких часто трапляються озера-стариці. Такі річки, як Дніпро, Прип’ять, її притоки Стир і Горинь, а також Десна є судноплавними. Поліські річки мають мішане живлення. У східних районах частка снігового живлення зростає. Переважає поверхневе живлення.

Полісся — єдиний в Україні регіон, де знаходиться багато чистих прісних озер. Трапляються і великі озера. Найбільше їх у знижених північних районах. Озерним краєм вважається добре зволожена північно-західна частина Українського Полісся. Тут виділяють два поозерні райони. Один розташований на північ від витоку Прип’яті. Це відоме Шацьке поозер’я, де на невеликій площі зосереджено понад 30 різних за площею озер. Другий район охоплює значну територію в долинах Прип’яті та її правих приток (північна і північно-східна територія Волинської та північна частина Рівненської областей). Тут знаходиться близько сотні озер. Частина озер першого району є карстовими, озера другого району — прирусловими.

Озера і прилеглі до них території мають рекреаційну цінність, багаті на рибу. Шацьке поозер’я — єдиний в Україні район розведення і вилову вугрів.

Багато прируслових озер, переважно стариць, знаходиться на дуже забрудненій радіонуклідами заболоченій території нижньої течії Прип’яті (Київське Полісся), а також уздовж Десни та нижньої течії її приток (мал. 63). Озера тут малі, витягнуті вздовж водних артерій, розміщені на слабопохилих заболочених низовинних територіях.

Полісся дуже заболочене. За заболоченістю воно посідає перше місце в Україні. Болота займають тут 6,3% усієї площі. Найбільш заболочені західні і північні райони Полісся.

Які відмінності природно-географічного середовища є між східною і західною частинами Українського Полісся?

1. Опишіть особливості клімату Українського Полісся.
2. Схарактеризуйте коротко Шацьке поозер’я.
3. Покажіть на карті найбільше заболочені і заторфовані території Українського Полісся. Поясніть, чому вони розміщені саме там.
4. Дайте оцінку ґрунтового покриву Українського Полісся.

При копіюванні інформації обов’язкові прямі посилання на сторінки сайту та авторів матеріалів.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.

Українські запаси прісної води чи не найбідніші в Європі

Як Ви оцінюєте якість питної води, що її вживають українці?
В Україні побутує уявлення, що у нас дуже багато питної води. Проте, мушу визнати: ситуація, що склалася в країні з водою, на сьогодні надзвичайно складна. За запасами прісної води наша держава вважається однією з найменш забезпечених у Європі. Ми можемо забезпечити лише 1 тис. кубометрів води на 1 жителя. Для порівняння: у Швеції та Німеччині це – 2,5 тис. кубометрів, у Франції — 3,5, у Великобританії — 5. Близько 1300 наших населених пунктів живуть на привізній воді, а це близько 1 мільйона громадян. Разом з тим, обсяг водоспоживання в Україні за останні 20 років зріс приблизно вдвічі. Основним споживачем прісної води є промисловість, далі йдуть сільське і комунальне господарство.

Звідси і погіршення якості?
Звичайно! Практично всі поверхневі водні джерела і ґрунтові води забруднені. Головні причини цього, перш за все, полягають в підвищеному і посиленому навантаженні на природне середовище. Основні речовини, які призводять до забруднення, – це сполуки азоту та фосфору, органічні речовини, що піддаються легкому окисленню, отрутохімікати, нафтопродукти, важкі метали, феноли. Надмірне цвітіння (евтрофікація) внутрішніх водойм призводить до погіршення стану Чорного та Азовського морів.

Як наслідок, за рівнем раціонального використання водних запасів та якості води Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95 місце.

А які регіони найболючіше переживають дефіцит чистої питної води?
Найбільш напруженою ситуація із забезпеченням прісною водою є у містах Криму, а також Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Луганської, Полтавської, Чернігівської та Хмельницької областей.

Загалом, у нас, коли чиновники проголошують добрі наміри, населення потерпає від неякісної питної води, що призводить до поширення інфекційних захворювань і серйозних впливів на здоров’я людей.

За якими стандартами та правилами сьогодні перевіряється якість питної води? Хто цим повинен займатися?
Існують відповідні Державні санітарні норми та правила – «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною».

Вода, яка йде на господарсько-питні потреби, за своїми фізико-хімічними характеристиками повинна відповідати вимогам ДСанПіН 2.1.4.1074-01. Використання води для господарсько-питного водопостачання визначається за ДУСТ 2761-57 («Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання. Правила вибору і оцінки якості»).

До води на промислових підприємствах, необхідної для технологічних потреб, пред’являються інші вимоги, що встановлюються технічними умовами.

Перевіркою якості питної води займається Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. Вона зобов’язана систематично брати проби і досліджувати питну воду з джерел централізованого водопостачання населення на відповідність її санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками.

Розкажіть, будь ласка, детальніше, які стадії очистки повинна пройти питна вода перед тим, як потрапити до споживача?
Перед використанням води в технологічних системах їй необхідно пройти водоочищення або водопідготовку. Це дуже складний багаторівневий процес, що включає в себе декілька етапів. Необхідно видалити з води зважені (нерозчинені) речовини (посвітління води), усунути речовини, що обумовлюють кольоровість води (знебарвлення води), знищити бактерії, що містяться у воді, (знезараження води) і видалити з води катіони кальцію і магнію (зм’якшування питної води). Також за потреби проводиться знезалізнення – оскільки через велику кількість заліза вода може мати неприємний присмак. Після цього проводиться дегазація і хлорування. У наш час набуває поширення знезараження води за допомогою озону.

А якими захворюваннями загрожує населенню вода, яка не відповідає санітарним нормам?
На жаль, ця проблема є болючою для багатьох регіонів України. Забруднення водних об’єктів – джерел питного водопостачання – при недостатній ефективності роботи водоочисних споруд спричиняє погіршення якості питної води, що подається споживачам. Це створює серйозну небезпеку для здоров’я населення.

Неякісну воду медики називають однією з причин зростання рівня таких захворювань, як виразкова хвороба шлунку, жовчнокам’яна хвороба, хвороби органів дихання. Вживання такої води зумовлює високий рівень захворюваності кишковими інфекціями, вірусним гепатитом, черевним тифом, холерою, ротовірусними інфекціями, збільшує ступінь ризику впливу на організм людини канцерогенних і мутагенних факторів. Відставання України від розвинених країн по середній тривалості життя й підвищена смертність (особливо дитяча) у певній мірі пов’язані зі споживанням недоброякісної питної води.

Скільки неочищених відходів за рік «вкидає» Україна у власні водоймища?
Наші експерти підрахували, що з 2004 по 2010 рік, незважаючи на кризу останніх років, що призвела до призупинення діяльності багатьох промислових підприємств, скидання неочищених або недостатньо очищених промислових вод збільшилося з 3,5 млрд. до 6 млрд. куб. м. Тобто, ми бачимо наростання забруднення, за умов якого водойми просто не встигають самоочищуватись. І це – головна причина низького забезпечення прісною питною водою.

Крім того, змінилась і структура забруднення. Через використання великої кількості миючих засобів, пральних порошків у воді з’явилося багато різних хімічних речовин, що призводить до цвітіння води, а застарілі очисні споруди не здатні вловити все це забруднення.

Давайте на цьому зупинимося докладніше. Який рівень зносу водоочисних споруд по України і скільки ще їх не вистачає?
Стан водоочисних об’єктів по всій території країни вкрай незадовільний. Значна кількість з них взагалі не функціонує. Ситуація ускладнюється тим, що практично всі ці споруди були збудовані більше 20 років тому та на даний час цілком технологічно і фізично застаріли.

За останні роки взагалі не будуються дощові каналізаційні зливи – а це означає, що все те забруднення, що знаходиться на дорогах, міській території, без очистки напряму виходить у ріки. В Києві із 42 дощових каналізаційних зливів лише п’ять працюють з очисткою, і то – зробленою за нормативами 20-тирічної давнини. Таким чином водні ресурси втрачають здатність до самоочищення. В багатьох містах Київської області водоочисні споруди перевантажені втричі.

Критична ситуація склалася в Криму, де протягом 2010 року було скинуто 130 млн. кубометрів стічних вод, а стоки локалізують на морському узбережжі і потім надходять в море.

Де склалася найгірша ситуація з неочищеними викидами?
Найгірша ситуація склалася у сільській місцевості. Можна сказати, що там відбувається знищення генофонду. Зброя – вода з колодязів, яку населення в селі вживає як питну. Населені пункти в сільській місцевості потопають у власних комунальних водах. Усе, що є продуктом життєдіяльності, потрапляє в колодязі. Забезпечення централізованим водопостачанням в населених пунктах міського типу – 83%, в сільській місцевості – 25-26%. У той же час забезпеченість централізованим водовідведенням – 74% і 9% відповідно. На сільських водопроводах немає очисних споруд та знезаражуючих установок, відсутній виробничий лабораторний контроль якості питної води.

А що стосується регіонів промислового напрямку?
У промислових регіонах, де зосереджена найбільша кількість підприємств, ситуація теж не набагато краща. Ріки Луганської, Донецької, Дніпропетровської областей потерпають від високої мінералізації. Із шахт мінералізовані води продовжують скидатися в річки. Останні переносять воду в інші регіони країни. Наприклад, з Дніпропетровської області такі води потрапляють у Херсонську, де використовуються для зрошення. Фактично, це призводить до деградації ґрунтів. Свого часу дуже якісна вода була в Полтавській і Черкаській області, але у зв’язку з активізацією забудови та видобутком корисних копалин тамтешні річки також знаходяться під загрозою.

Чи може за таких умов нас врятувати вода зі свердловин, бюветів?
Не сперечатимусь, вода з підземних джерел є чистішою за наземні джерела водопостачання. Та антропогенний вплив дістався вже і до підземного водоносного горизонту.

Основна частина цих водних ресурсів зосереджена у західній та північній частинах України. При цьому далеко не у всіх регіонах підземні води відповідають вимогам до питної води. Особливо це відчутно, якщо водоносний горизонт залягає на невеликій глибині та знаходиться в межах мегаполісу чи індустріального міста. Тут значна частина населення використовує для питних потреб недоброякісну джерельну воду. Найгостріша ситуація із забезпеченням питною водою склалася в степовому Криму, де підземні води забруднені на 38% усієї його площі.

Що стало причиною такого забруднення підземних вод?
Насамперед, жахливі факти несанкціонованого використання цих ресурсів підприємствами у своїх промислових цілях. Так, наприклад, одне з об’єднань шахт Дніпропетровської області, аби мінімізувати витрати на користування централізованим водопостачанням, використовує підземні джерела, реконсервуючи свердловини, заборона на використання яких діє уже більше тридцяти років. Підприємство напряму викачує чисті підземні води для промислових потреб, чим завдає непоправної шкоди довкіллю.

Це може призвести до того, що через декілька десятків років підземні води повністю виснажаться. Тому питання законодавчого регулювання забору підземних вод сьогодні стоїть досить гостро.

Які методи покарання слід запровадити для «водних браконьєрів»?
На жаль, наше законодавство, існуюча нормативна база не стимулюють зменшення водозабору чи зменшення забруднення стічних вод з адміністративної і економічної точки зору. Уже 10 років суттєво не переглядаються та не індексуються збори за забруднення природного середовища, зокрема, водних ресурсів. Крім того, в Україні цей збір у 28 разів (!) нижчий за європейські показники.

На мою думку, держава повинна обмежити водозабір та контролювати водопостачання, а також стимулювати зменшення водокористування завдяки дієвим економічним важелям.

Що б Ви особисто запропонували для вирішення згаданої проблеми?
Серйозно реорганізувати існуючу у цій сфері систему державних органів – ліквідувати Держводгосп, а не перейменовувати його в агенцію. Ця структура на сьогоднішній день поєднує водну політику, питання використання води і господарську діяльність. Це неприйнятно, адже структура, яка формує водну політику і водночас господарює, не здатна розділяти державні інтереси, інтереси народу і приватні комерційні зиски.

Верховній Раді необхідно прийняти відповідні закони щодо питної води. Але як вони можуть бути прийняті, якщо там сидять усі власники металургійних, хімічних, гірничовидобувних підприємств, які скидають стоки в річки?

Які шляхи виходу з критичної «водної» ситуації бачать експерти Всеукраїнської екологічної ліги?
Ми пропонуємо вжити невідкладних заходів щодо зміни водної політики держави. Відповідно до Водної Рамкової Директиви Європейського Союзу необхідно перейти до інтегрованого управління водними ресурсами, застосувавши принципи басейного управління.

У цій сфері необхідно здійснити заходи, спрямовані на забезпечення населення якісною питною водою, зокрема:

– визначити на законодавчому рівні межі основних річкових басейнів України;

– розробити до 2015 року та впровадити Плани управління річковими басейнами для Дніпра, Прип’яті, Десни, Дністра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Західного Бугу, Тиси, Нижнього Дунаю;

– розробити та реалізувати короткострокові та довгострокові локальні й регіональні програми відродження малих річок і водно-болотних угідь;

– здійснити заходи з відновлення витоків річок;

– розробити Закон України «Про питну воду», спрямований на розвиток нормативно-правової бази з питань питного водопостачання та водовідведення, забезпечення населення прісною водою, господарського механізму водокористування, що стимулює економію питної води, у тому числі – за рахунок державної підтримки розвитку та сталого функціонування водопровідно-каналізаційної мережі;

– впровадити нову редакцію ДСанПіН «Гігієнічні вимоги до якості води питної, призначеної до споживання людиною», в якій встановити стандарти питної води, наближені до тих, що прийняті в Європі.

І тільки в цьому разі ми зможемо говорити про хоча б якесь «водне» майбутнє нашої держави.

Розмовляла Евгенія Володіна

Прісна вода: хто скільки використовує

Вода, придатна для людського споживання, має багато різновидів і форм: вона міститься у річках та озерах, льодовиках і підземних потоках, у дощі і снігу. Однак у різних країнах існують великі відмінності в об’ємах спожитої води відносно загальних обсягів відновлюваних водних ресурсів.

Запаси води вичерпні – і різні в різних країнах

Природа щедро обдарувала водою одні країни й обділила інші. Навіть благополучні в плані запасів прісної води країни час від часу потерпають від посух. А повені трапляються і там, де зазвичай води бракує. Зміни глобального клімату роблять такі крайні природні явища менш передбачуваними.

Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO) визначила два регіони, у яких видобування води перевищує обсяги відновлюваних водних ресурсів.

Це Аравійський півострів, де добування прісної води перевищує 500%. Це означає, що воду завозять іззовні танкерами та трубопроводами, а також опріснюють морську воду.

Під великим тиском опинилися також водяні ресурси в Пакистані, Узбекистані і Таджикистані, де обсяги експлуатації відновлюваних водних ресурсів наближаються до позначки 100%. Більше 70% своїх відновлюваних запасів води вибирає Іран.

Подібна проблема постала в Північній Африці, особливо в Лівії та Єгипті. В тому регіоні вибирають приблизно половину відновлюваних водних ресурсів.

Під найбільшим тиском водні ресурси постають не завжди там, де найбільше посух, а часто там, де зосереджена найбільша кількість населення.

Наприклад, Південна Азія викачує майже 57% всієї своєї прісної води, і там проживає майже третина всіх людей планети. Добробут мільярдів постане під загрозою внаслідок кліматичних змін, збільшення штучного зрошування сільськогосподарських угідь і загального споживання води.

У Східній Азії видобуток води трохи менший – біля 20%, але там також проживає третина людства.

Теоретично найбільш безпечним з точки зору водних ресурсів регіоном видається Океанія, але там надто багато води може з’явитися не в тому місці, де це потрібно, як свідчить приклад повеней в Австралії; або води може стати мало, як свідчить нещодавня посуха в тій же Австралії.

Загалом світ добуває лише 9% внутрішніх відновлюваних водних ресурсів, але як випливає з вміщеної нижче мапи, розподіл дуже нерівномірний.