§ 21. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ

• Пригадайте, які гори здіймаються в Азії та які великі рівнини простягаються в її межах.

• У яких географічних поясах та природних зонах лежить Азія?

• Де в Азії виникла зона активної сейсмічної діяльності?

ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ. Площа Азії (разом з азійською частиною Росії) становить близько 30 % заселеного суходолу планети. Водночас величезні природні ресурси її становлять близько 50 % світових. Багатотисячолітнє цивілізаційне освоєння її теренів — використання земельних, агрокліматичних та водних ресурсів, хороша геологічна розвіданість території — віддавна давали змогу активно користуватися природно-ресурсним потенціалом регіону.

В Азії видобувають 2/5 нафти, 3/4 вугілля світу, різноманітні руди кольорових металів (олова, свинцю, цинку, хрому, сурми, вольфраму, рідкісноземельних). Великими є запаси залізних руд та гірничо-хімічної сировини.

За гідроенергетичним потенціалом Азії належить перше місце в світі. Великі природні можливості для розвитку сільського господарства: багато тепла (у південній частині переважає субтропічний, тропічний та субекваторіальний клімат); великі площі рівнин та оазисів, де тисячоліттями ведеться рільництво; багаті джерела води дають змогу збирати там майже 1/2 зернових світу (зокрема 9/10 — рису), 2/3 — овочів, 3/5 — бавовни, 9/10 — чаю та натурального каучуку, майже весь джут, забезпечувати 2/5 світового виробництва м’яса. Ресурсні можливості Азії порівнянні з кількістю її населення. Проте, за винятком окремих країн, господарство регіону ще не повною мірою використовує свої потенційні можливості, зокрема ті, що їх забезпечує активізація демографічного потенціалу та сучасних високих технологій.

Величезні простори Азії суттєво різняться як природними умовами, так і забезпеченістю ресурсами.

ЗАХІДНА АЗІЯ. Субрегіон, що розташований у субтропічному і тропічному кліматичних поясах, має посушливий (за окремими винятками) клімат та відчутний дефіцит води. У ландшафтах рівнинних територій переважають сухі степи, напівпустелі й пустелі. Відповідно рільництво там можливе здебільшого лише за умови штучного зрошення.

Мал. 81. Месопотамська низовина (Ірак)

Мал. 82. Видобування природного газу в Перській затоці (Іран)

Основою мінеральних багатств є нафтогазоносний басейн Перської затоки, в якому сконцентровано половину світових запасів нафти і 1/4 природного газу, якими володіють прибережні країни Бахрейн, Іран, Ірак, Катар, Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЄ. Багатими є поклади хромітів у Туреччині й Ірані, фосфатів — у Йорданії та Ізраїлі, а також солей Мертвого моря (бальнеологічні ресурси). Туристсько-рекреаційні ресурси широко використовують на узбережжях Середземного моря в Туреччині, Ізраїлі, Лівані та Перської затоки в ОАЕ. Всесвітнє значення мають історичні міста Єрусалим, Мекка, Медина, Стамбул, Багдад, Пальміра, Петра та ін.

ЦЕНТРАЛЬНА АЗІЯ. Субрегіон розташований у зоні степів, напівпустель і пустель помірного поясу. На півдні здіймаються гірські масиви Памір, Тянь-Шань, Копетдаг. У степах і напівпустелях традиційним заняттям населення здавна було кочове скотарство. Освоєння цілинних земель на півночі Казахстану під вирощування зернових у ХХ ст. дало скромні результати. В оазисах південної частини субрегіону, що належить до районів давнього освоєння, поширене зрошувальне рільництво.

Центральна Азія має значні запаси корисних копалин. Центральноазійський (Прикаспійський) нафтогазоносний регіон (Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, поклади на шельфі Каспійського моря) за запасами нафти і природного газу поступається тільки Перській затоці. Великий кам’яновугільний басейн (Карагандинський) розташований у Казахстані. Багато родовищ руд кольорових металів, особливо мідних, поліметалічних, хромітових, бокситів, золота (в Узбекистані). Великі запаси залізних руд — у Казахстані, уранових — у Казахстані й Узбекистані.

Мал. 83. Гірські хребти Тянь-Шаню над м. Алмати (Казахстан)

Рекорди світу

В Азії розташовані озера-рекордсмени: Байкал — найглибше озеро в світі (1620 м) з найчистішою, як вважають, водою на планеті; Мертве море, яке лежить у глибокому грабені на 395 м нижче рівня Світового океану і є одним з найсолоніших озер світу (понад 270 %); Каспійське море — найбільше на Землі безстічне солоне озеро.

Центральна Азія потерпає від нестачі води. Води найбільших річок на півдні субрегіону в ХХ ст. внаслідок непомірного вирощування бавовнику так активно відводилися на зрошення, що це призвело до екологічної катастрофи — практично зникло Аральське море. А утопічну ідею перекидання сюди вод із річок Сибіру так і не було реалізовано.

ПІВДЕННА ТА ПІВДЕННО-СХІДНА АЗІЯ. Субтрегіони розташовані у тропічному й субекваторіальному поясах. Природні умови дають змогу там робити коло землі впродовж усього року і вирощувати культури, що вегетують цілорічно. Ці території багаті на гідроресурси і деревину. Отже, субрегіони мають сприятливі умови для ведення сільського господарства і є давніми осередками розвитку рільницьких цивілізацій. Нині там проживає 3/10 жителів Землі.

Ресурси рудної сировини краще розвідано в Південній Азії. Там у великих обсягах видобувають залізну руду, марганець, боксити, хромові, ванадієві та цирконієві руди, а також дорогоцінне каміння. У Південно-Східній Азії (Індонезія, Малайзія, Таїланд, М’янма) розташований найбільший у світі гірничо-рудний пояс із видобутку олов’яної руди. В Індонезії та на Філіппінах видобувають нікелеві й вольфрамові руди; в Індонезії — золото і срібло. Великий, світового значення нафтогазоносний Зондський басейн розташований на островах та шельфі морів Зондського архіпелагу. Вугілля видобувають в Індії, Індонезії, В’єтнамі.

Туристсько-рекреаційні ресурси зосереджено на узбережжі Індійського океану в південній частині Індії, Шрі-Ланки, Малайзії, Таїланду, Індонезії (о. Балі), на Мальдівах. Серед історичних пам’яток найвідомішими є мавзолей Тадж-Махал (Агра), святі місця у Варанасі, печерні храми Аджанти в Індії; фрески Сигірії у Шрі-Ланці; храми Ангкор-Ват у Камбоджі та Боробудур в Індонезії.

Мал. 84. Сільськогосподарські ландшафти субекваторіального поясу (Індонезія)

Мал. 85. Рекреаційні ресурси узбережжя Індійського океану (Індія)

Мал. 86. Гімалаї (Непал)

Мал. 87. Оазис у пустелі Такла-Макан (Китай)

СХІДНА АЗІЯ. У субрегіоні сформувалися дуже різноманітні природні умови. Рельєф складний: у західній частині здіймаються найвищі у світі гори Гімалаї та Каракорум, у східній — невисокі гори чергуються з низькими рівнинами. Зони складчастості у східній частині субрегіону є частиною Тихоокеанського вогняного кільця, а гірські системи на півдні — східна частина альпійського поясу складчастості. Тому там спостерігається активна сейсмічна діяльність: землетруси — звичне явище в Гімалаях, на Японських островах та інших теренах. Для Східної Азії є характерними значні кліматичні контрасти. Її східна частина, відкрита до Тихого океану, має мусонний клімат, західна — сухий, різко континентальний. Найбільш зволоженими є південно-східні території, де опадів буває 1000 — 2000 мм/ рік, тоді як на великих рівнинах Китаю їхня кількість зменшується удвічі, а на сході й північному сході випадає менш ніж 700 мм/рік. Густота річкової мережі має пряму залежність від кількості опадів. На сході субрегіону вона порівняно густа, у східній частині Гімалаїв зароджуються багатоводні річки (Хуанхе, Меконг, Янизи, Амур). На заході річок украй мало, а на величезних просторах пустель їх зовсім немає. Східна Азія розташована у трьох поясах: помірному, субтропічному та тропічному. На рівнинах переважають напівпустелі, на заході — пустелі (Гобі, Такла-Макан). Для Тибету є характерними високогірні кам’янисті пустелі. Гірські масиви мають чітко виражену вертикальну зональність.

Мінерально-сировинні ресурси багаті й дають змогу розвивати практично всі напрями господарської діяльності. Запаси вугілля значні й становлять 1/3 світових (Північно-Східний басейн у Китаї). Нафта є у Північно-Східному Китаї, Джунгарській западині та на шельфі. Субрегіон посідає одне з провідних місць у світі за запасами залізної руди, руд кольорових металів, особливо олова, ртуті, молібдену, вольфраму, сурми.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Оцініть ресурсний потенціал Азії. Порівняйте його з європейським.

2. Користуючись кліматичною картою світу, назвіть кліматичні пояси, в межах яких лежить Азія. Як формування різних типів клімату позначається на розвитку сільського господарства?

3. Покажіть на карті басейни видобутку нафти і природного газу. В яких субрегіонах Азії вони розташовані?

4. Покажіть на карті країни, в яких є великі кам’яновугільні басейни.

5. Розкажіть про рудні багатства Азії. Які країни володіють багатими покладами мідних та олов’яних руд?

6. Охарактеризуйте природні умови Східної Азії.

ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

Країни Перської затоки — новий осередок індустріалізації

Користуючись політичною картою, з’ясуйте, які країни мають вихід до Перської затоки. Дослідіть, які чинники сприяли індустріалізації їхньої економіки. Назвіть виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію цих країн.

КАРАГАНДИНСЬКИЙ ВУГІЛЬНИЙ БАСЕЙН

— один з найважливіших вугільних басейнів СРСР. Міститься в пн. частині Караганд. обл. Каз. РСР. Пл. бас. 3600 км2. Пром. запаси вугілля становлять 7486 млн. т, у т. ч. кам’яного — 6982 млн. т. (1978). В геоструктурному відношенні К. в. б. являє собою асиметричний синклінорій широтного простягання, ускладнений розривами. Поклади вугілля— у відкладах карбону (див. Кам’яновугільний період і кам’яновугільна система) і юри (див. Юрський період і юрська система). Осн. вугленосність пов’язана з кам.-вуг. відкладами, в яких виявлено 30 робочих пластів потужністю від 0,7 до 12 м; заг. потужність вугленосної товщі перевищує 4000 м. Вугілля кам’яне, гумусове, середньо- і високозольне (вміст золи 15—35%) та коксівне. Юрські відклади вміщують кілька пластів бурого вугілля, потужністю від 1 до 10 м; осн. пласт має потужність до 30 м. Вугілля гумусове, середньозольне (вміст золи 15—25% ). У межах К. в. б. виділяють такі вугленосні райони: Тентекський, Шерубайнуринський, Карагандинський і Верхньосокурський. Вугілля в К. в. б. почали добувати кустарним способом з серед. 19 ст. У 1930—31 було закладено перші шахти. В 1978 в К. в. б. діяло 26 шахт. Басейн розвіданий до глиб. 600—900 м. Перспективи збільшення вугледобування пов’язані з глибокими горизонтами (до 1500 м), де запаси коксівного вугілля оцінюються в кілька мільярдів тонн. К. в. б.— важлива енерг. база країни, яка постачає паливо не лише підприємствам Каз. РСР і республік Серед. Азії, а й чорній металургії Уралу та ін. районів СРСР. зокрема України. Літ.: Геология месторождений угля и горючих сланцев СССР, т. 5, кн. 1—2. М., 1973. В. X. Череповський.

Вугільний басейн

Вугìльний басéйн, вугленосний басейн — значна за розмірами або запасами площа безперервного або острівного поширення вугленосних формацій з пластами (покладами) кам’яного та бурого вугілля, лігніту.

Зміст

Характеристика

Для різних частин вугленосного басейну характерна спільність геолого-історичного процесу накопичення осадів в єдиній великій тектонічній структурі — прогині, грабені, синеклізі.

Межі вугленосного басейну визначаються ерозійним зрізом вугленосних відкладів або великими розломами. Геологічними кордонами вугільних басейнів та вугільних родовищ служать межі генетичного виклинювання вугленосних формацій та розривні порушення, що ними вугленосні відкладення межують з безвугільними.

Слабко вивченні вугільні басейни з виявленими на окремих ділянках вуглеутвореннями, генетична єдність і промислове значення яких недостатньо з’ясоване, називаються вугленосними площами.

Для порівняльної характеристики вугленосності вугільних басейнів і родовищ та для кількісної оцінки прогнозних ресурсів вугілля на мало вивчених територіях використовують коефіцієнт вугленосності та вуглещільність.

Коефіцієнт вугленосності виражається процентним відношенням сумарної потужності всіх або тільки робочих пластів до загальної потужності вугленосних формацій, що їх утримують.

Вуглещільність виражається в кількості запасів вугілля, укладених у вугленосній формації (світі, горизонті), на одиницю площі її загального поширення або в прийнятих межах геолого-промислової оцінки. Для окремих геолого-промислових районів Донецького басейну загальна вуглещільність коливається в межах
1–10 млн т/км 2 , промислова (запаси у робочих пластах) — 1,2–5 млн т/км 2 .

Значення вуглещільності Дніпровського басейну — 2,7–12 млн т/км 2 .

Класифікація

Вугільні басейни поділяють:

• за віком вуглеутворення — на періоди або епохи: палеозойські, мезозойські, кайнозойські, кам’яновугільні, пермські, юрські, крейдові, палеогенові тощо;
• за умовами торфо- і вуглеутворення: на паралічні і лімнічні;
• за природними типами вугілля: на буровугільні, кам’яновугільні і антрацитові;
• за положенням вугленосних формацій відносно поверхні: на відкриті (оголені) і закриті;
• за характером тектонічних режимів: геосинклінальні, платформні й перехідні.

Територія вугленосного басейну поділяється на геолого-промислові райони, виділені з урахуванням принципових відмінностей в тектонічній будові і якості вугілля, історії геологічного вивчення і промислового освоєння їх окремих частин. У межах геолого-промислових районів у ряді випадків виділяються відособлені вугільні родовища, межами яких приймаються фаціальні (див. Фація метаморфізму) або тектонічні зони, а іноді й окремі елементи орографії.

Вугільні басейни світу

Загальне число вугільних басейнів світу досягає декількох сотень. Великі вугільні басейни: Аппалацький та Пенсильванський (США), Сіднейський та Латроб-Валлі (Австралія), Карагандинський та Екібастузький (Казахстан), Верхньо-Сілезький (Польща), Рурський (Німеччина), Коммантрі (Франція), Південно-Вельський (Велика Британія), Хеньшуйський та Фушунський (Китай), Дамодарський, Біхар та Західний Бенгал (Індія), Вітбанк та Ватерберг (ПАР).

Найбільші кам’яноугільні басейни Росії: Печорський, Таймирський, Кузнецький, Іркутський, Тунгуський, Ленський, Мінусинський, Кизеловський, Улуг-Хемський, Південно-Якутський, Сергіївський, Зирянівський; буровугільні: Кансько-Ачинський, Підмосковний, Челябінський, Нижньозейський.

Вугільні басейни України

На території України знаходяться три вугільних басейни: Донецький (найбільший; 97,6 % запасів вугілля України); Дніпровський та Львівсько-Волинський.

Див. також

Література

1. Parchanski J. Slownik górniczy. Katowice : Wiadomosci Górnicze, 1996. 544 p.
2. Major coalfields of the world / Ed. by S. Walker. London : IEA Coal Research, 2000. 131 p.
3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
4. Саранчук В. І., Ільяшов М. О., Ошовський В. В. та ін. Основи хімії і фізики горючих копалин. Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. 640 с.
5. Побережський А., Бучинська І., Шевчук О. Гірничовидобувний комплекс Львівсько-Волинського вугільного басейну та його вплив на екосистему регіону // Геологія і геохімія горючих копалин. 2019. № 3. С. 52–59.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Білецький В. С., Саранчук В. І. Вугільний басейн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Вугільний басейн (дата звернення: 20.02.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.10.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів