Цікаві факти про Нобелівську премію

Присудженням Нобелівської премії з медицини розпочався щорічний “нобелівський” тиждень. Найцікавіші факти з історії найпрестижнішої наукової премії світу – в статті DW.

Золота медаль Альфера Нобеля, яку вручають лауреатам однойменної премії

Нобелівську премію з медицини 2019 року присуджено міжнародній команді науковців – дослідникам клітин Вільяму Кейліну та Греггу Семенсі зі США, а також їхньому британському колезі Пітеру Реткліффу. Науковців відзначили за їхні дослідження того, як клітини пристосовуються до різного вмісту кисню у повітрі, повідомив у понеділок, 7 жовтня, Нобелівський комітет у Стокгольмі. У комітеті наголошують, що дослідження лауреатів відіграють, зокрема, важливу роль у боротьбі з раком.

Саме дослідження у сфері терапії раку останніми роками перебувають у фокусі уваги Нобелівського комітету. Торік премію отримали Джеймс Еллісон із США і Тасуку Хондзьо з Японії. Науковцям вдалося знайти спосіб за певних умов активувати імунітет людини для знищення ракових клітин.

Глобалізація і емансипація

Нобелівська премія з медицини цього року присуджується вже 109 рік поспіль. При цьому дедалі частіше відзнаку отримують міжнародні команди науковців. Згідно з правилами комітету, отримати премію можуть до трьох науковців, які разом досліджували певну проблему. Цьогорічна відзнака стала вже 37-им випадком, коли нагороджують одразу трьох лауреатів. 33 рази премію вручали двом науковцям, 39 разів вона діставалася одному.

Попри тренд на посилення ролі міжнародних досліджень, поки що мало що міняється з гендерної точки зору. З 219 лауреатів Нобелівської премії з медицини лише 12 – жінки. Це цілком вписується в загальну картину: досі лауреатами Нобелівської премії ставали 856 чоловіків і 52 жінки. Хоча певна тенденція до збільшення кількості жінок все ж таки є. Якщо в минулому жінки подекуди взагалі залишалися без відзнак, впродовж останнього десятиліття щороку відзначають пересічно двох жінок.

Найвідомішою в історії Нобелівської премії жінкою залишається Марія Кюрі, яка отримувала найпрестижнішу наукову відзнаку двічі. У 1903 році француженка польського походження отримала Нобелівську премію з фізики за дослідження явища радіації, а у 1911-му – з хімії за відкриття елементів радію та полонію.

Двічі лауреати

Крім Марії Кюрі, ще троє науковців двічі ставали лауреатами Нобелівської премії. Американський фізик Джон Бардін отримав її у 1956 році за винахід транзистора і вдруге у 1972-му за розробку теорії надпровідності – властивості деяких твердих тіл пропускати електричний струм без опору. Англійцю Фредерику Сенгеру двічі присуджували Нобелівську премію з хімії – у 1958-му за встановлення структури інсуліну та у 1980-му за фундаментальні дослідження біохімічних властивостей нуклеїнових кислот, зокрема рекомбінантних ДНК.

Дві премії у дещо незвичній комбінації отримав американський хімік Лайнус Карл Полінг – у 1954 році з хімії, а 1962-го – премію миру. Полінг був активним противником проведення випробувань ядерної зброї.

Середній вік 55+

Середній вік нагороджених Нобелівською премією в усіх шести номінаціях – 59 років. Дещо молодші лауреати премій з природничих дисциплін: серед хіміків та медиків це 58 років. Наймолодшими лауреатами є фізики, яким на момент нагородження у середньому 55 років.

Правозахисниця Малала Юсуфзай була нагороджена у віці 17 роківФото: picture-alliance/Zuma Press/Pacific Press/L. Roberto Lima

Наймолодшою лауреаткою в історії премії стала 17-річна правозахисниця Малала Юсуфзай з Пакистану, яка отримала Нобелівську премію миру разом з Кайлашем Сатьяртхі з Індії. Юсуфзай відома на весь світ безстрашною боротьбою за права жінок у регіоні, де домінують ісламісти з руху “Талібан”.

Натомість серед науковців наймолодшим, хто отримав премію, став 25-літній фізик Вільям Лоуренс Брегг у 1915 році. Найстаршими – американці Леонід Гурвіч та Ллойд Шеплі. Коли їх нагородили преміями з економіки у 2007 році, їм було 90 та 89 років. Загалом саме економісти, як правило, є найстаршими лауреатами, середній вік на момент нагородження – 67 років.

Наукова династія Кюрі

За понад сто років історії Нобелівської премії шість разів лауреатами ставали діти науковців, відзначених раніше. Ще в одному випадку науковець був відзначений одночасно зі своїм батьком. Йдеться про вже згаданого фізика Вільяма Лоуренса Брегга, який 1915 року отримав премію разом зі своїм батьком Вільямом Генрі Бреггом.

Марія Кюрі – одна з небагатьох, кому вдавалося отримати премію двічіФото: Getty Images/Keystone

П’ять разів нагородження Нобелівською премією представників різних поколінь припадало на одну династію науковців – родину Кюрі. Двічі премію отримувала Марія Кюрі: 1903 року з фізики разом зі своїм чоловіком П’єром, а також 1911 року з хімії. Її найстарша дочка Ірен 1935 року отримала “Нобеля” з хімії разом зі своїм чоловіком П’єром Жоліо. Молодша сестра Ірен – Єва Кюрі – згодом вийшла заміж за Генрі Річардсона Лабусі, який 1965 року отримав Нобелівську премію як очільник ЮНІСЕФ.

Коли лауреат невиїзний

Лауреатів Нобелівської премії називають у жовтні, а вручення премій щороку відбувається в Осло 10 грудня, у день смерті Альфреда Нобеля. В історії премії не раз бувало так, що лауреати не змогли особисто прибути на вручення. Як правило, йдеться про тих, кого відзначили Нобелівською премією миру. Нерідко цю відзнаку отримують “невиїзні” борці з авторитарними режимами. 1936 року на церемонію до столиці Норвегії не зміг приїхати німецький журналіст і пацифіст Карл фон Осецький, який перебував у нацистському концентраційному таборі. 1975 року замість радянського дисидента Андрія Сахарова отримувати премію приїхала його дружина Олена Боннер.

Лідер “Солідарності” Лех Валенса 1983 року не зміг приїхати на вручення премії Фото: picture alliance/AP Photo/B. Elg

1983 року польський дисидент і профспілковий лідер Лех Валенса не поїхав до Осло, побоюючись, що польська комуністична влада не впустить його назад до Польщі. 1991 року з тих самих міркувань не прибула на вручення премії опозиційна лідерка М’янми Аун Сан Су Чжи. 2010 року китайський правозахисник Лю Сяобо не зміг приїхати, бо перебував у в’язниці. 2009 року його засудили до 11 років тюрми за “підбурювання до повалення влади”. 2017 року Лю Сяобо помер від раку печінки. Китайська влада не дала дисиденту можливість виїхати за кордон на лікування.

Відмови від премії

Лауреати Нобелівської премії миру Лє Дих Тхо та з літератури Жан-Поль Сартр відмовилися прийняти нагороди. Французький філософ і письменник Сартр узагалі відкидав будь-які офіційні відзнаки, а в’єтнамський політик Дих Тхо 1973 року мотивував свою відмову тим, що на його батьківщині триває громадянська війна.

Німецьким науковцям за часів націонал-соціалізму було заборонено приймати цю нагороду. У результаті без Нобелівської премії залишилися у 1938 та 1939 роках хіміки Рихард Кун та Адольф Бутенандт, а також Ґергард Домаґк – лауреат Нобелівської премії з медицини 1939 року. Після завершення Другої світової війни вони все ж таки отримали дипломи та медалі, однак не фінансову частину нагороди.

І нарешті про гроші

Призові у кожній номінації становлять дев’ять мільйонів шведських крон, що в перерахунку дорівнює приблизно 830 тисячам євро. З 2001 по 2011 рік призові становили 10 мільйонів крон, а з 2012 по 2016 – вісім мільйонів. Призовий фонд варіюється у залежності від ситуації на фінансових ринках, адже гроші, які заповів на премію Альфред Нобель вкладені значною мірою в цінні папери, дохідність яких залежить від фінансових ринків.

На відміну від інших категорій, премія з економіки виплачується не з нобелівського фонду, а з коштів Центрального банку Швеції. Вручення нагороди з економіки відбувається не в Осло, а в Стокгольмі. Номінація з економічної науки з’явилася значно пізніше за інші – лише 1969 року. У заповіті Альфреда Нобеля її не було, тому вона називається не “Нобелівською премією”, а “премією у пам’ять про Альфреда Нобеля”.

Ексклюзив DW: Світлана Алексієвич про Лукашенка, Путіна та їхнього “зовнішнього ворога” (08.03.2016)

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

Нобелівська премія 2021: кого і за що відзначили найпрестижнішою нагородою світу

Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних премій. З 1901 року її щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства, зокрема у галузях фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури, економіки та діяльності за збереження миру.

Чим відзначилися цьогорічні лауреати Нобелівської премії – дізнавалось видання Парламент.UA.

Нобелівська премія миру

Філіппінська журналістка Марія Ресса та шефредактор російського видання “Нова газета” Дмитро Муратов отримали цьогорічну Нобелівську премію миру за зусилля щодо захисту свободи вираження думок, який є передумовою демократії й міцного миру.

Марія Ресса народилася в Манілі в 1963 році. В 10 років вона переїхала до Америки, адже там жила її мама. Ресса закінчила Прінстонський університет. Після повернення на Батьківщину вона займалася політологією в Університеті Філіппін.

Марія Ресса, фото Jire Carreon/Rappler

Журналістську кар’єру Марія Ресса розпочала на державному телеканалі “PTV 4”. Скоро вона почала працювати як незалежний репортер та стала співзасновником продюсерської компанії “Probe” в 1987 році. 20 років вона очолювала регіональні бюро CNN в Манілі, а потім у Джакарті.

Також вона написала дві книги про підйом тероризму в Південно-Східній Азії (Seeds of Terror: An Eyewitness Account of Al-Qaeda’s Newest Center, 2003 та From Bin Laden to Facebook: 10 Days of Abduction, 10 Years of Terrorism, 2013).

Марія Ресса співпрацювала з “ABS-CBN” і газетою “The Wall Street Journal” та деякий час викладала в Прінстонському університеті.

Під час своєї журналістської діяльності вона викривала насилля й авторитаризм на Філіппінах. У 2012 році Ресса заснувала цифрову платформу “Rappler” для журналістських розслідувань, яка стала одним із найбільших видань на Філіппінах.

Журналістка відома своїми розслідуваннями щодо діяльності терористичних організацій в Азії та скандальної силової політики президента Філіппін Родріго Дутерте проти наркоторговців.

У 2018 році журнал “Time” включив Марію Рессу до свого списку “Person of the Year 2018”, та назвав її одним із найбільш авторитетних журналістів світу, що борються з фейковими новинами.

Під час своєї журналістської діяльності її вже двічі арештовували, світова громадськість розцінила це як політично мотивоване переслідування журналістки.

Дмитро Муратов народився в Куйбишеві (нині Самара), йому 59 років. За освітою – філолог. Він закінчив філфак Куйбишевського державного університету у 1983 році.

Дмитро Муратов, фото з відкритих джерел

Дмитро Муратов у журналістиці понад 30 років. Свою кар’єру він розпочав з газети “Волзький комсомолець”. У 1987-му перейшов до видання “Комсомольська правда”, де через кілька років очолив відділ інформації. Усе життя він працював на захист свободи слова. Він один із засновників та нині головний редактор видання “Нова газета”, перший номер якої вийшов 1 квітня 1993 року. Це видання в Осло назвали “найбільш незалежним виданням у Росії”.

Від початку заснування у “Новій газеті” публікували критичні статті на різні теми: корупція, поліцейське свавілля, незаконні арешти, маніпуляції на виборах, застосування російських військ всередині та поза межами Росії.

Дмитро Муратов також працював на телебаченні. Наприкінці 90-х він став ведучим програми “Пресс-клуб” (ATV — ОРТВ) і щотижневої програми “Суд идет” на телеканалі НТВ.

Також Муратов є лауреатом Міжнародної премії за свободу преси від Комітету захисту журналістів (2007), кавалером ордена Почесного легіону (Франція, 2010), володарем Ордена Хреста землі Марії (держнагороди Естонії, 2013) і Золотого пера свободи від Всесвітньої газетної асоціації (2016).

Нобелівська премія з літератури

Лауреатом Нобелівської премії 2021 року в галузі літератури став письменник з Танзанії Абдулразак Гурна.

Він отримав премію “за його безкомпромісне і жалісливе проникнення в наслідки колоніалізму і долю біженців в прірви між культурами і континентами”.

Абдулразак Гурна народився в 1948 році на острові Занзібар, на сході Африки. На навчання він поїхав до Великобританії та вже на початку 1980-х став доктором наук. Гурна досі продовжує бути професором Кентського університету.

Перший роман письменника “Спогади про від’їзд” вийшов у 1987 році, він мав багато посилань до реальної біографії автора. В середині 1990-х років до Гурни прийшов літературний успіх. Його роман “Рай” потрапив у списки кількох важливих премій.

Нині Абдулразак Гурна є автором десяти романів та однієї збірки оповідань, які висвітлюють той чи інший аспект його міграції з Африки до Великобританії.

Цікавим фактом є те, що Гурна називає себе лише автором, не письменником.

Нобелівська премія з хімії

Нобелівську премію з хімії отримали Бенджамін Ліст і Девід Макміллан за новий метод синтезу молекул – асиметричний органокаталіз.

Вони отримали нагороду за відкриття асиметричного органокаталізу, що вивело молекулярну хімію на абсолютно новий рівень.

Бенджамін Лист народився в 1968 році в німецькому Франкфурті-на-Майні. Докторський ступінь в Університеті Гете у Франкфурті він отримав у 1997 році.

Бенджамін Лист, фото Frank Vinken for MPI für Kohlenforschung

Нині Бенджамін Лист є головою одного з наукових інститутів, що входять до Товариства наукових досліджень імені Макса Планка, в місті Мюльхайм-на-Рурі в Німеччині.

Девід Макміллан його ровесник, він народився в шотландському місті Беллзхілл, проте потім переїхав до США. Докторську дисертацію в Каліфорнійському університеті в Ірвайні захистив у 1996 році. Нині він професор Прінстонського університету.

Девід Макміллан, фото AP, John Minchillo

Нобелівська премія з фізики

У 2021 році Нобелівську премію з фізики отримали Сюкуро Манабе, Клаус Хассельманн і Джорджіо Парізі за “новаторський внесок в наше розуміння комплексних фізичних систем”.

Цьогорічна премія була розділена на дві частини. Зокрема, одну отримав італійський вчений Джорджо Парізі з Римського університету Ла Сапієнца “за відкриття того, як порядок і флуктуації взаємодіють у фізичних системах від атомів до планет”. Другу половину нагороди розділили між собою американець Сюкуро Манабе і німець Клаус Хассельман “за фізичне моделювання клімату Землі й надійний аналіз глобального потепління”.

Манабе та Хассельман отримали Нобелівську премію за дослідження перших фізичних моделей клімату Землі, зроблених в 1960-х роках.

Нині Сюкуро Манабе є старшим метеорологом програми атмосферних і океанічних наук у Прінстонському університеті. Зокрема, він продемонстрував, як підвищений рівень вуглекислого газу в атмосфері призводить до зростання температури на поверхні Землі.

Сюкуро Манабе, фото Вікіпедія

Клаус Хассельман – фізик та метеоролог з Гамбурзького університету. Він створив модель, яка зв’язала погоду і клімат, що допомогло довести те, що підвищення температури на планеті стало наслідком антропогенних факторів.

Клаус Хассельман, фото з відкритих джерел

Джорджіо Парізі – фізик-теоретик. Він отримав премію за дослідження, які провів у 1980-х роках. Парізі виявив приховані закономірності в невпорядкованих матеріалах.

Джорджіо Парізі (Фото: Naked science)

Нобелівська премія з медицини

Лауреатами Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини 2021 року стали американський фізіолог Девід Джуліус і вірменсько-американський молекулярний біолог і невролог Ардем Патапутян “за відкриття рецепторів температури і дотику”.

Вони відкрили рецептори, які реагують на механічні подразники шкіри та внутрішніх органів.

Девіду Джуліусу 66 років, він фізіолог у Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско. Він займається вивченням молекулярних механізмів, які допомагають людям відчувати дотик та біль.

Група вчених під його керівництвом виявила ціле сімейство чутливих до температури рецепторів, які дозволяють нервовим волокнам визначати високі та низькі температури.

Ардем Патапутян народився в Бейруті, Ліван. Йому 65 років. У молодості він переїхав до США та захистив дисертацію в Каліфорнійському технологічному інституті в Пасадені. Нині він працює в медичному інституті Говарда Хьюза.

Ардем Патапутян, фото REUTERS

У 2020 році обидва вчених отримали премію Кавлі в області нейронаук практично з тим же формулюванням.

Нобелівська премія з економіки

Лауреатами Нобелівської премії в галузі економіки стали Девід Кард, Джошуа Ангріст та Гвідо Імбенс.

Вони представили нове уявлення про ринок праці та показали, які висновки про причини та наслідки можна зробити з природних експериментів.

Девід Кард проаналізував вплив мінімальної заробітної плати, імміграції та освіти на ринок праці. Джошуа Ангріст та Гвідо Імбенс показали, які висновки про причину та наслідок можна зробити з природних експериментів.

Девід Кард народився в 1956 році в місті Гвелф канадської провінції Онтаріо. Кард – доктор філософії, професор Каліфорнійського університету в Берклі та член Національної академії наук США.

Девід Кард (Фото: РІА Новости)

Джошуа Ангріст народився в 1960 році в Колумбусі, штат США Огайо. Нині він професор економіки кафедри імені Форда Массачусетського технологічного інституту. Також з 2011 року він є співдиректором Школи ефективності та зниження нерівності при економічному факультеті Массачусетського технологічного інституту.

Джошуа Ангріст, фото Вікіпедія

Гвідо Імбенс народився у 1963 році в місті Ейндговені в Нідерландах. З 2012 року працює професором Стенфордського університету. Також він фахівець з економетрики та член Економетричного товариства, Американської академії мистецтв і наук, а також Нідерландської академії наук.

Гвідо Імбенс (Фото: Известия)

Народився 1945 р.

Почнімо знайомство з одним із найвидатніших українських поетів сучасності Василем Голобородьком.

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 р. в с. Адріанополі на Луганщині.

Усупереч радянському вихованню, Василь змалку, як спраглий подорожній до води, тягнувся до глибоких джерел народного словесного мистецтва. У п’ятнадцять років він почав збирати фольклорні твори та робити етнографічні записи. Це захоплення поет не полишає все життя, вони стали для нього взірцем для витворення образної системи власної поезії. В одинадцятому класі школи-інтернату в с. Верхнє під Лисичанськом, де продовжив навчання, Василь почав віршувати. «Після дощу» — так називався перший його вірш, надрукований 7 травня 1963 р. в лисичанській міській газеті «Новый путь». У цьому ж році з’явилось також кілька добірок віршів у республіканській пресі. Молодого автора помітили такі відомі поети, як Андрій Малишко та Дмитро Павличко, літературознавець Іван Дзюба. Рідкісний випадок, але вже через три роки після дебюту Олесь Гончар 1 назвав 20-літнього Василя Голобородька «надією української літератури». Юнак був сповнений нових творчих планів.

1 Гончар Олесь (Олександр) Терентійович (1918-1995) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Перший лауреат премії імені Тараса Шевченка, голова Спілки письменників України (1959-1971), академік АН України.

Він вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, але провчився лише рік. У 1964 р. завершилась «хрущовська відлига» — і Василя відрахували з навчання. Він повернувся на малу батьківщину й відновився в Донецькому університеті. Через рік В. Голобородька знову було відраховано з формулюванням «за дії, не сумісні зі званням студента». Насправді ж — за вільнолюбні погляди, опір русифікації та поширення серед студентів забороненої літератури. У цьому ж році через втручання КДБ 2 заборонено до друку його першу опетичну збірку. «У Луганськ приїхав кадебіст, — згадував В. І. Голобородько, — і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. Допоможемо з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Я не погодився».

2 КДБ — Комітет державної безпеки в СРСР, який виконував функції таємної поліції і карного органу влади.

В. Голобородька призвали до лав радянської армії. Насправді це було своєрідне заслання далеко від України — у Владивосток.

«Немає пророка у своїй Батьківщині», — повчає відомий крилатий вислів. Ці слова цілком можна застосувати до В. Голобородька. До 1987-го він жив без прописки, без постійної роботи та засобів до існування, його твори довгі двадцять років не друкували. Радянська система зробила все, щоб прізвище В. Голобородька як поета було стерто з пам’яті читачів. Але навіть у цих умовах поет не написав жодного рядка всупереч своїй совісті та переконанням.

Проте за межами радянської України поет викликав щире зацікавлення. У 1970 р. в США у видавництві «Смолоскип» вийшла його книжка поезій «Летюче віконце», до якої увійшли чотири збірки, написані до 1968 р.: «Летюче віконце», «Пастух квітів», «Від криниці до криниці» й «Ікар на метеликових крилах». Уже сам факт друку творів за кордоном в СРСР сприймали як вияв ворожості до режиму. Але світ відкрив неповторного українського поета Василя Голобородька. Він став цікавий закордонному читачеві. Вдумайтесь тільки в назву антології світової поезії, надрукованої 1983 р. в Югославії, — «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». І лише в 1988 р., коли в СРСР почали пробиватися паростки демократичних змін, в Україні з’явилася друком перша збірка «Зелен день». За наступні дві збірки «Ікар на метеликових крилах» (1990 р.) та «Калина об Різдві» (1992 р.) В. Голобородька було відзначено Національною премією імені Тараса Шевченка (1994 р.).

Твори письменника перекладено на 15 мов світу. Він один із тих поетів, через творчість яких світ пізнає душу України.

В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору. 2010 р. вийшла збірка дитячих поезій «Віршів повна рукавичка».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• 1. На прикладі епізодів біографії Василя Голобородька прокоментуйте його слова «Мене підстрелили на злеті».
• 2. За тлумачним словником з’ясуйте лексичне значення слова стоїк. Чи можете ви ним охарактеризувати поета? Кого з українських митців минулого та сучасності ви вважаєте стоїками? Свою думку обґрунтуйте.
• 3. В. Голобородько дає чимало інтерв’ю журналістам. Прочитайте в мережі Інтернет одне-два з них і підготуйте матеріали про те, як живеться письменникові нині, про його мистецькі захоплення і творчі плани. Виголосіть повідомлення на уроці.

Вірш «З дитинства: дощ» («Я уплетений. ») увійшов до першої надрукованої збірки В. Голобородька «Зелен день». У ньому, наче на акварелі, відтворено одну життєву миттєвість — іде дощ. Але це не прості потоки води. Дощ у вірші персоніфікований — він «уплітає» у свої пасма ліричного героя, дорогу, хату, дерево, річку, череду корів. І все навколо завмерло й благодатно підкоряється його владі, адже він — ЗЕЛЕНИЙ! Він — колір трави й листя, символ життя.

Віктор Микитенко. Іде дощ

Для твору властиве поєднання епічного й ліричного. Композиційним центром поезії є образ-переживання ліричного героя, викликаний явищем природи. Ліричний герой — хлопчик, який відчуває себе єдиним цілим зі світом.

З ДИТИНСТВА: ДОЩ

Я уплетений весь до нитки

уплетена дорога, що веде до батьківської хати,

уплетена хата, що видніється на горі, як

уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,

уплетена річка, наче блакитна стрічка в

уплетена череда корів, що спочивають на тирлі 1 .

зелене волосся дощу, холодне волосся дощу.

і хто напасеться, хто набігається,

у хату, наповнену теплом, як гніздо.

1 Тирло — місце для відпочинку худоби, найчастіше біля водопою.

ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. Твір написано вільним віршем. Перекажіть картину дійсності, зображену автором. Чи вдалось вам зберегти поетичність твору? Як ви думаєте чому?

2. У вірші рими немає, але добре відчутний ритм. Прочитайте твір виразно, намагаючись його передати.

3. Вірш умовно можна поділити на дві частини. Прочитайте їх і визначте провідний мотив кожної.

4. Автор пише: Але усім тепло, / усі знають: дощ перестане. Хто ці «усі»?

5. Цікаво, що рядок усі знають: дощ перестане — це своєрідне поетичне дзеркало. Поспостерігайте! Ті, хто останніми були «уплетені» в дощ, згадані після цього рядка-дзеркала першими. Хто напасеться? — Корови. Простежте ланцюжок далі:

Хто прийде додому у хату, наповнену теплом, як гніздо?

6. Зверніть увагу! Образом ліричного героя розпочинається і завершується твір. Це випадковий збіг чи композиційний прийом, що має певне ідейне значення? Свою думку обґрунтуйте.

7. Розкажіть, які емоції ви відчували, читаючи вірш. Назвіть прийоми та художні засоби вірша, що викликали ваші переживання.

8. Розгляньте репродукцію картини Віктора Микитенка «Іде дощ» (див. с. 111). Чи однаковий настрій викликають у вас ці твори мистецтва? Свою відповідь обґрунтуйте.

Коли прочитано твір.

Основний мотив твору — нерозривна єдність і гармонія людини та природи.

Автор захоплюється багатогранністю, красою і невичерпністю Всесвіту.

У простенькій, на перший погляд, пейзажній замальовці відображено глибинні пласти народного світобачення. Дощ, дорога, батьківська хата, гора, зелений птах, дерево, блакитна стрічка в дівочій косі, череда корів. За кожним із цих традиційних образів-символів приховується цілий шар смислів:

• дощ — символ життєдайної вологи, життя, очищення;
• дорога, «що веде до батьківської хати», — це життєвий шлях людини;
• образ хати, «що видніється на горі, як зелений птах», — символ затишку, захисту і водночас — високого духовного злету;
• дерево, «що, притихле, стоїть над дорогою», уособлює саме життя, міцним корінням якого є родина.

Цікавим і багатозначним є образ річки, яку автор порівняв із блакитною стрічкою в дівочій косі.

• 1. Проаналізуйте вірш «З дитинства: дощ».
• 2. Знайдіть і прочитайте вірші В. Голобородька «З дитинства: хліб», «З дитинства: спрага», «З дитинства: піч», «З дитинства: грушка» та ін. Проаналізуйте один із них самостійно. Пригадайте, які образи виринають у вашій уяві під час спогадів про ваше дитинство. Спробуйте втілити їх у поетичний чи прозовий твір.

Напевне, немає жодного українського письменника, якого б не хвилювало питання збереження і розвитку рідної мови. І коли в державних народів на захисті мови завжди стояли закони, то оборонцями української мови в усі часи були поети. «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — писала Ліна Костенко. Це розумів і В. Голобородько, тому неодноразово повертався до теми захисту рідної мови.

Вірш «Наша мова» — це своєрідний заспів до збірки «Калина об Різдві». У ньому автор звертається до мотиву мови як генетичного коду нації. Генетичний код у прямому значенні — система зашифрованої спадкової інформації, що дає змогу визначити вроджені схильності до чогось. У якому значенні можна застосувати цей термін стосовно поезії В. Голобородька? Спробуймо з’ясувати.

ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

• 1. Поясніть, чому В. Голобородько відмовився у вірші від розділових знаків. Прочитайте виразно твір. Зверніть увагу, що логічні наголоси треба робити майже на кожному слові, тому що всі вони важливі для розкриття ідейного змісту твору.
• 2. Вірш «Наша мова» не входить до жодного розділу збірки «Калина об Різдві» й набраний у збірці курсивом. Чому?
• 3. Проаналізуйте значення образів-понять Пісня і Літопис у вірші. Чому автор пише їх з великої літери, якщо кожен рядок твору починається з малої?

Коли прочитано твір.

Проаналізуймо композицію твору. На перший погляд, вірш дуже простий за будовою. Він складається із двох строф.

Перша строфа

Друга строфа

мова в усіх проявах (усна та писемна), уособлює красу, духовність й історію

антитеза: друзі-вороги; мова обслуговує всі сфери життя людини — для спілкування і роздумів (розмовляти й мислити українською мовою)

Як бачимо, використання на початку кожної строфи одного словосполучення та схожих за змістом реплік не сприймається як простий повтор. У наступній автор добирає все більш переконливі аргументи до попередньої, розвиває мотив попередньої строфи. У вірші утверджується думка про захист мови як явища, яке робить людину й народ неповторними серед інших народів. Як бачимо, В. Голобородько виходить за рамки проблеми «мова в житті людини», розсуваючи її до глобального узагальнення «мова — людина — нація».

Поезія «Теплі слова» відкриває збірку «Слова у вишиваних сорочках» (1999). Її центральним образом є слово, мова. Композиція вірша проста. Він складається із трьох двовіршів й одного чотиривірша. Перші три строфи лаконічно відтворюють цикл людського життя. Кохання — весілля — виховання внуків — такий нехитрий життєвий шлях кожної людини. І на кожному етапі її супроводжує СЛОВО, МОВА.

Але у вірші йдеться не тільки про окремих людей. Через мову кожна людина приєднується до великої спільноти — народу, а життя окремих індивідів зливаються в історичний шлях нації. Автор у чотирьох строфах звертається до колективного «ми» із закликом плекати мову як оберіг народу. Кожна строфа — це спонукання зберегти мову. Як заклинання звучать прохання-накази співаймо, гуляймо, розповідаймо, наповнюймо. Фраза «щоб не вмерло слово» рефреном повторюється в трьох строфах, підсилюючи наказову форму дієслів.

Основний мотив вірша — мова в житті людини й народу.

Автор закликає берегти рідну мову як запоруку незнищенності нації.

ТЕПЛІ СЛОВА

Співаймо пісні про кохання,

щоб не вмерло слово «Дунай»,

гуляймо весілля своїм дітям,

щоб не вмерло слово «коровай»,

розповідаймо казки своїм онукам,

теплими словами нашої мови,

які народжуються разом із диханням.

ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

• 1. Розкажіть, яке враження справив на вас вірш. Чи переконав вас автор?
• 2. Прочитайте виразно вірш. Дотримуйтесь його ритму й робіть правильні логічні наголоси.
• 3. Проаналізуйте, яких символічних значень набувають образи Дунаю, короваю та Змія.
• 4. Поясніть, як ви розумієте значення останніх двох рядків вірша.
• 5. Проаналізуйте антитезу «холодний всесвіт — теплі слова нашої мови» в останній строфі вірша.
• 6. Поясніть значення назви поезії.

Подискутуйте на уроці

Уважають, що успіху й слави може досягнути лише той письменник, який живе в столиці. Усе життя В. Голобородька пов’язане переважно з провінцією. Як ви вважаєте, чи впливає місце народження і проживання на наявність (розвиток) таланту? Чи обов’язково треба жити в столиці, щоб стати успішним? Свою відповідь обґрунтуйте на прикладі біографій українських письменників і відомих вам випадків із життя.

• 1. Проаналізуйте вірші «Наша мова» й «Теплі слова». Що між ними спільного?
• 2. Напишіть есе, у якому висловте свої враження від поезій В. Голобородька.

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЄКТИ

1. Василь Голобородько — один із засновників неофіційного літературного угруповання «Київська поетична школа». Проведіть дослідження про це мистецьке об’єднання і узагальніть його у формі презентації. Виголосіть результати дослідження на уроці.

2. Сучасна українська письменниця Оксана Забужко запропонувала висунути Василя Голобородька на нагородження Нобелівською премією в галузі літератури від України. Багато культурних діячів її підтримали. Напишіть проєкт подання до Нобелівського комітету, у якому запропонуйте номінувати В. Голобородька в галузі літератури. Укажіть, за які заслуги ви пропонуєте його відзначити.