ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО МЕХАНІЗМ

Правове регулювання представляє собою цілеспрямований результативний вплив права на конкретні суспільні відносини з метою їх впорядкування та вдосконалення за допомогою виключно правових засобів. Це визначення містить усі найважливіші характеристики правового регулювання: 1) є різновидом соціального регулювання; 2) здійснюється громадянським суспільством або державою; 3) має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної мети (результату); 4) має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або належної поведінки); 5) має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права; 6) має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.

• це мають бути соціальні відносини, іншими словами відносини між людьми, оскільки право не регулює наприклад процесів, які можуть протікати в природі;
• це відносини, які мають носити свідомий характер. Тобто суб’єкти, вступаючи в такі відносини, повинні розуміти свої діти та керувати ними, а не діяти у стані гіпнозу, фізичного чи психічного примусу;
• це найбільш важливі суспільні відносини для конкретної людини, групи людей чи суспільства в цілому;
• це відносини, які можуть бути врегульовані саме нормами права, а не іншими соціальними регуляторами, що зайвий раз підкреслює їх важливість і значущість.

• специфічну діяльність держави або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості;
• діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами, цілями, призначенням). Це зумовлює необхідність урахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин. [2]

Методи правового регулювання визначаються як обумовлені предметом правового регулювання різні прийоми, способи, засоби впливу права на суспільні відносини. Найбільш розповсюдженою є класифікація методів, що проводиться за ознакою характеру впливу права на суспільні відносини, які ним регулюються. Відповідно до неї виокремлюють імперативний та диспозитивний методи.

Імперативний метод застосовується для впливу на відносини, які ґрунтуються на основах влади та підпорядкуванні їх суб’єктів. Він є характерним для публічних галузей права, наприклад, для адміністративного, фінансового, конституційного, кримінально-виконавчого права, вбирає в себе метод заборони, метод владних приписів (субординації) і метод зобов’язання. [3]

У свою чергу диспозитивний метод – це засіб регулювання відносин між рівноправними учасниками правовідносин. Він надає можливість сторонам самостійно вирішувати питання про форму своїх взаємовідносин, урегульованих нормами права. Цей метод застосовується у сфері дії галузей приватного права (наприклад, цивільного, сімейного права).

Отже, імперативний метод (він же метод субординації, або авторитаризму) відноситься до сфери централізованого (державно-нормативного) регулювання, а диспозитивний метод (він же метод координації, або автономії) – до децентралізованого (договірного) регулювання.

Диспозитивний метод регулювання цивільних відносин та чинники, що його обумовлюють

Метод регулювання суспільних відносин — це специфічний спосіб впливу на поведінку їх учасників, який застосовується державою.

Цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному во­левиявленні, майновій самостійності їх учасників. А це означає, що останні можуть діяти на власний розсуд, зокрема мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, ними не врегульовані; відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд, на свій розсуд вирішити питання про засоби та час реалізації своїх прав.

У приватній сфері існує юридична рівність учасників відповідних відносин. Вони можуть діяти за власною ініціативою, ос­кільки у цій сфері пріоритет надається інтересам саме приватної особи.

Існує судовий порядок захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів приватної особи.

Виходячи з цього, для врегулювання цивільних відносин оптимальним є метод децентралізації (координації). Наведене яскраво проглядається через призму майже всіх підгалузей й інститутів ЦК.

Специфіка методу цивільно-правового регулювання знаходить прояв, зокрема, у тому, що суб’єкти цивільного права, будучи юридично рівними, наділені як диспозитивністю, так й ініціативою. Важливим є лише одне: у суб’єктів повинні бути відповідні права.