Статус свідка у кримінальному провадженні: його права та обов’язки

Жодний громадянин України не застрахований від того, що може бути викликаний для допиту та набути статус свідка у кримінальному провадженні, оскільки випадково може побачити якусь подію або дізнатися про фактичні дані, що в подальшому може стати предметом кримінального провадження.

Актуальність даного питання полягає в тому, що жодний громадянин України не застрахований від того, що може бути викликаний для допиту та набути статус свідка у кримінальному провадженні, оскільки випадково може побачити якусь подію або дізнатися про фактичні дані, що в подальшому може стати предметом кримінального провадження.

В повсякденній роботі органи досудового розслідування використовують свідка, як правило, з метою виконання завдань передбачених статтею 2 КПК України. Однак, є випадки, коли органи досудового розслідування використовують свідка не зовсім на законних підставах, а саме, з метою попереднього отримання інформації, яка може не стосуватися суті даного кримінального провадження, а також з метою подальшого використання свідчень свідка проти нього самого. Тому права свідка дуже часто порушуються, здебільшого з причини необізнаності самого свідка та неможливості захиститися.

Держава прийняттям обов’язкових законів закріпила права та обов’язки фізичної особи, яка має статус свідка у кримінальному провадженні. У свою чергу, фізична особа з таким статусом, має підпорядкуватися певному порядку поведінки, що створює для неї певний дискомфорт у повсякденному житті.

У багатьох випадках особа, яка набула статус свідка не просто є непідготовленою захистити свої права від можливого порушення з боку правоохоронних органів, але і взагалі необізнана з елементарними правами, що робить її похід до слідчого «випробуванням на межі можливого».

Метою даної статті є роз’яснення громадянам, які знаходяться у зоні юрисдикції правоохоронних і судових органів України, їхніх прав та обов’язків у разі, якщо їх викликали на допит як свідка.

Статус свідка визначений Кримінальним процесуальним кодексом України. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (стаття 65 КПК України).

У той же час, Закон визначає виключення з цього загального поняття, шляхом заборони викликати і допитувати в якості свідка певну категорію осіб, а саме:

1) захисників, представників потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, законних представників потерпілого та цивільного позивача у кримінальному провадженні щодо обставин, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокатів – про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3) нотаріусів – про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичних працівників та інших осіб, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5) священнослужителів – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

6) журналістів – про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійних суддів, народних засідателів та присяжних – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8) осіб, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9) осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо дійсних даних про їх особи.

10) осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо цих даних.

Також КПК заборонено допитувати як свідків осіб, які мають право дипломатичної недоторканності, якщо немає їх згоди, та працівників дипломатичних представництв, якщо не має згоди представника дипломатичної установи. При цьому, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом даних осіб, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.

Якщо ж особа, яку викликають на допит, не підпадає під категорію осіб, які не можуть бути допитані як свідки або мають право відмовитися давати показання, то потрібно знати наступне:

Свідок має наступні права (ч.1 ст. 66 КПК України):

1) знати у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час свідчень та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо вищезазначених відомостей, які не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9) заявляти відвід перекладачу.

До одного з найважливіших прав свідка можна віднести право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Допомога адвоката в цьому випадку може бути вирішальною для захисту прав та інтересів свідка.

Необхідно зазначити, що свідок має і обов’язки, а саме (ч. 2 ст.66 КПК):

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (ст.135 КПК України).

Особі, яку викликають для допиту у якості свідка, слід звернути увагу на зміст повістки про виклик, у якій відповідно до ст.136 КПК України, повинно бути зазначено:

1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;

2) найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку;

3) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;

4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;

5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;

6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;

7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;

8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу, та здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження;

9) поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення;

10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за 3 (три) дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом (ч.8 ст. 137 КПК).

Якщо повістка не оформлена до вищезазначених вимог, вважається, що особа не була викликана належним чином, тому обов’язок прибути до слідчого в неї не виникає.

При цьому, потрібно зауважити, що за невиконання свідком покладених на нього обов’язків передбачена дуже серйозна відповідальність.

Так, за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність (ч. 2 ст. 67 КПК).

У статті 139 КК України передбачені наслідки неприбуття свідка без поважних причин на виклик – накладення грошового стягнення у розмірі:

· від 344 до 689, 00 грн – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

· від 689 до 2 756, 00 грн – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

Необхідно пам ’ ятати, що поважними причинами неприбуття особи на виклик (ст.138 КПК) є:

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Відповідно до ст. 133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати свідка, потерпілого для допиту. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження.

Слідчий самостійно оцінює можливість конкретної особи дати показання, які мають значення для кримінального провадження та дуже часто цим правом зловживає, викликаючи особу без реальних на те підстав. Практики оскарження безпідставних викликів свідка практично не існує, з огляду на прогалини в законодавстві щодо реальної відповідальності слідчого за такі дії та відсутністю реального захисту прав громадян з боку судової влади.

Крім того, до свідка, який без поважних причин не прибув на виклик, може бути застосовано привід.

Привід – це примусове супроводження особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

Варто зазначити, що ст. 67 КПК України передбачено також наслідок невиконання свідком обов’язку давати показання та давати правдиві показання. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 384 КК України, завідомо неправдиве показання свідка під час провадження досудового розслідування, або в суді караються виправними роботами на строк до 2 років або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, караються виправними роботами на строк до 2 років або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Відповідно до статті 385 КК України відмова свідка від давання показань у суді або під час провадження досудового розслідування, караються штрафом від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців.

При цьому важливо знати, що не підлягає кримінальній відповідальності свідок за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо:

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.3 КПК, до близьких родичів та членів сім’ї відносяться – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Підсумовуючи вищевикладене, раджу всім громадянам періодично ознайомлюватися зі своїми правами та обов’язками, а у разі неготовності самостійно захищатися, звертатися за кваліфікованою допомогою до адвоката.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Науково-практичний коментар до ст. 66 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 66 Кримінального процесуального кодексу України

2) користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім\’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім\’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам\’яті;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв\’язку з виконанням його обов\’язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов\’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Частина перша статті передбачає права свідка. Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті свідок має право знати, у зв\’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд повинні роз\’яснити свідку, у зв\’язку з чим він викликається для допиту як свідок і в якому кримінальному провадженні. Про роз\’яснення цього положення слідчий, прокурор, слідчий, суддя повинні зробити відмітку у протоколі допиту свідка, а суд перед початком допиту свідка в судовому засіданні. Ці вимоги закону є додатковою гарантією забезпечення прав свідка відмовитись від дачі показів у випадках, передбачених ст. 65 КПК.

Свідок також має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього КПК (див. коментар до статей 45-46 КПК).

Ця стаття також містить конституційне положення про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім\’ї, коло яких визначається законом.

Поняття \”близькі родичі та члени сім\’ї\” визначені в п. 1 ч. 1 ст. З КПК, а саме: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов\’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов\’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 цього КПК не підлягають розголошенню (див. коментар до ст. 65 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя зобов\’язані роз\’яснити перед початком допиту право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім\’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім\’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню, про що робиться відмітка у протоколі допиту особи як свідка.

Невиконання вимог зазначеної статті робить докази недопустимими, такими, що здобуті внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК).

Свідок також має гарантоване право давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися допомогою перекладача. При цьому оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави. Відповідно до ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою.

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись за потреби послугами перекладача. Про участь перекладача у кримінальному провадженні див. коментар до ст. 68 КПК.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 224 КПК свідок має право користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам\’яті.

КПК встановлюється право свідка на відшкодування витрат, пов\’язаних з викликом для давання показань.

Про порядок та розміри відшкодування витрат, пов\’язаних з викликом для давання показань див. постанову КМУ від 1 липня 1996 року № 710 \”Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів\” (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ).

Зокрема, свідок мас право на одержання середнього заробітку за місцем роботи за час, витрачений на виклик, на відшкодування витрат на проїзд до місця і назад, а також витрат, пов\’язаних із проживанням за місцем виклику та добових.

Свідку надається також право ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження (див. коментар до ст. 224 КПК); заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом (див. коментар до ст. 65 КПК); заявляти відвід перекладачу (див. коментар до ст. 68 КПК).

Свідок, зокрема, зобов\’язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду. Ці зобов\’язання свідка є гарантією ефективного та вчасного проведення досудового розслідування. Виклик свідка – це право особи, яка проводить досудове розслідування щодо кримінального правопорушення і суду.

Разом з тим закон передбачає і випадки неприбуття особи з поважних причин на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду (ст. 138 КПК). Неприбуття свідка без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду тягне за собою накладення грошового стягнення у розмірі, визначеному ст. 139 КПК.

Свідок також зобов\’язаний давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Якщо свідок не підпадає під дію обставин, визначених у п. 3 ч. 1 зазначеної статті, він зобов\’язаний давати слідчому, прокурору, слідчому судді і суду правдиві показання про обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження; за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань свідок несе кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України.

З метою посилення відповідальності свідка і вагомості Його участі у кримінальному провадженні ст. 352 КПК передбачає приведення його до присяги.

Обов\’язок свідка не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв\’язку з виконанням його обов\’язків, випливає з вимог ст. 222 КПК.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов\’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії (див. коментар до ст. 222 КПК).

Науково-практичний коментар до ст. 224 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 224 Кримінального процесуального кодексу України

1. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.

2. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.

3. Перед допитом встановлюється особа, роз\’яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

4. У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов\’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

6. Допитувана особа мас право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов\’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам\’яті.

7. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

8. Особа мас право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця парадної кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім\’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

9. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі – за давання завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з\’ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставлені запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

1. Показання, відповідно до ст. 95 КПК, – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Таким чином, допит – це передбачена кримінальним процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта показань про обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей про те, що певній особі відомі обставини, які мають значення для кримінального провадження, та їх можна отримати шляхом проведення допиту.

Порядок здійснення виклику особи для проведення допиту, зміст повістки про виклик, поважні причини неприбуття особи на виклик та наслідки неприбуття детально передбачені статтями 135-139 КПК.

Місце допиту визначається слідчим самостійно, виходячи з обставин кримінального провадження й обраної тактики. Як правило, допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування. Разом із тим закон надає слідчому право допитати особу в іншому місці за погодженням з особою, яку необхідно допитати. Це може бути місце її проживання, роботи, відпочинку, навчання, лікування, відбування покарання, тримання під вартою або інше місце перебування особи.

Допит за місцем проживання або роботи доцільно проводити, якщо, наприклад, декілька свідків проживають або працюють в одному місці, якщо слідчий не бажає передчасно розголошувати факт їх виклику для допиту; у випадках якщо явка свідка або потерпілого утруднена (хвороба, похилий вік, наявність малолітніх дітей та ін.) тощо.

Закон (ст. 104 КПК) не містить вимоги про необхідність обов\’язкового мотивування рішення допитати особу не в місці провадження досудового розслідування. Проте у вступній частині протоколу допиту, яка складається відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК, доцільно зазначити цей факт, а до матеріалів кримінального провадження долучити документ, що пояснює вказане рішення (наприклад, довідку лікаря про стан здоров\’я особи, копію лікарняного листа і т. ін.).

Закон установлює неможливість проведення допиту не в місці проведення досудового розслідування без попереднього погодження з особою, яку має намір допитати слідчий чи прокурор. Тобто у будь-якому випадку, незалежно від процесуального статусу особи, яку мають намір допитати, якщо ця слідча дія проводиться не за місцем досудового розслідування, місце допиту слід додатково погодити.

Викликані у тому самому кримінальному провадженні свідки повинні допитуватися окремо, тобто так, щоб вони не мали можливості спілкуватися між собою ні до допиту, ні після його завершення. Особа, що провадить слідчу дію, зобов\’язана вжити певних заходів для дотримання вимог закону: виклик для допиту в різний час і з таким розрахунком, щоб допитаний свідок не спілкувався з іншою особою, прибулою на допит; поміщення свідків у різні кімнати, попередження про обов\’язок не розголошувати відомості досудового розслідування (ст. 222 КПК). Ці заходи поширюються і на ті випадки, коли необхідно перешкодити спілкуванню свідків із потерпілим, підозрюваним.

Такі умови провадження допиту забезпечують найсприятливішу обстановку для отримання правдивих показань, допоможуть усунути вплив на свідків із боку інших осіб.

Закон також вимагає, щоб допит свідків відбувався за відсутності інших свідків. Одночасний допит двох свідків у одному кабінеті, кімнаті або іншому приміщенні (хоч би і різними слідчими) не допускається. Брати участь у допиті мають право тільки особи, указані в законі, а саме: прокурор (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК); якщо це необхідно – перекладач (ст. 68, ч. 3 ст. 224 КПК); експерт (п. 3 ч. 2 ст. 69 КПК), спеціаліст (ст. 77 КПК); захисник (ст. 45); адвокат свідка (п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК), законний представник, педагог, психолог, лікар (ст. 226 КПК) тощо.

Допит, що здійснюється за клопотанням сторони захисту або потерпшого, проводиться за участю особи, яка його ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в допиті (ч. б ст. 223 КПК).

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря (статті 44,58,226 КПК).

2. Тривалість допиту визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від допитуваного в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але оскільки проведення допиту пов\’язано із важким психологічним напруженням, ч. 2 коментованої статті встановлюється загальний час проведення допиту, який не може перевищувати вісім годин на день. Причому через кожні дві години допиту слідчий повинен робити перерву.

Закон не передбачає тривалості перерви. Слідчий визначає її за своїм внутрішнім переконанням. Але слід пам\’ятати, що довготривалий допит може мати негативний результат, оскільки допитуваний втомлюється, знижується його пам\’ять, виникає роздратованість, психологічний дискомфорт тощо. Штучне затягування допиту може розглядатися особою як негативний вплив на неї, катування або нелюдське поводження.

Отже, при визначенні загального часу для допиту, а також часу для перерви слід ураховувати вік особи, яка допитується, стан її психіки, психологічний контакт зі слідчим, можливий хворобливий стан, що підтверджений довідкою лікаря чи самостійно встановлений слідчим, час, який потрібний для відпочинку, прийому їжі тощо.

3. Хід слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з\’ясування даних про особу допитуваного, роз\’яснення порядку проведення слідчої дії; 2) роз\’яснення його прав і обов\’язків; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання слідчого, прокурора.

Якщо в слідчій дії бере участь перекладач, слідчий перед початком допиту пересвідчується в особі і компетентності перекладача, з\’ясовує його стосунки з підозрюваним, потерпілим, свідком і роз\’яснює його права і обов\’язки (ч. 4 ст. 68 КПК).

Перш ніж приступити безпосередньо до допиту, необхідно пересвідчитися в особі допитуваного (перед першим допитом доцільно перевірити документи особи, викликаної на допит). Крім прізвища, імені, по батькові, слід з\’ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце проживання чи перебування, місце роботи, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є) і т. ін. Потім слідчий роз\’яснює особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.

Свідок зобов\’язаний дати правдиві показання під час досудового розслідування (п. 2 ч. 2 ст. 66 КПК), тому він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, передбачену статтями 384 і 385 КК.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов\’язком (п. б ч. 1 ст. 56 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань він не попереджається.

Таке роз\’яснення обов\’язків свідка та потерпілого засвідчується їх підписом, який повинен бути поставлений у протоколі після запису про встановлення особи, але до внесення відомостей анкетного характеру, оскільки останні є складовою частиною його показань.

Експерт зобов\’язаний прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту (п. 2 ч. 5 ст. 69 КПК). За відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов\’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом (ст. 70 КПК).

Оскільки дача показань не є обов\’язком підозрюваного, допит може відбутися тільки в тому випадку, коли він погодився або сам виявив бажання давати показання.

Відповідно до КПК на особу, що здійснює кримінальне провадження, покладається обов\’язок роз\’яснити надані допитуваному законом процесуальні права. Закон не вимагає, щоб цей факт був зафіксований у протоколі допиту (ч. 3 ст. 104 КПК). Уявляється, що відмітка про роз\’яснення прав особі, що допитується, повинна бути зроблена в протоколі допиту, що слід засвідчити її підписом.

Допит по суті справи починається пропозицією розповісти все відоме особі про обставини, у зв\’язку з якими вона викликана, або у формі нагадування про подію, очевидцем або учасником якої вона була. Можливість втручання в хід вільної розповіді з боку допитуючого обумовлена тактичними міркуваннями.

Оскільки найчастіше допитуваний вільною розповіддю не вичерпує теми допиту (не надає значення яким-небудь обставинам, не висвітлює їх через забування, неуважність, у зв\’язку з невмінням правильно і логічно сформулювати свою думку), слідчий після закінчення розповіді має право ставити запитання, якими він уточнює, деталізує розповідь, з\’ясовує джерела відомостей, що повідомляються, причини суперечностей у показаннях, якщо вони є.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповню вальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред\’являтися речові докази, документи, висновки експертів, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа належать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану відповідь.

При провадженні допиту не можна залишати поза увагою факт, що така слідча дія належить до числа тих, тактика яких має яскраво виражений етичний аспект. Методи і прийоми проведення допиту повинні відповідати не лише вимогам кримінального процесуального закону, а й етичним нормам.

Під час допиту має бути забезпечена повага до людської гідності, забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність (ст. 11 КПК).

У ході допиту фіксуються не лише усні показання, а й факт складання свідком схем, малюнків, креслень, діаграм (графічної інформації). Така графічна інформація повинна складатися на окремому аркуші і є додатком до протоколу допиту.

4. Як уже було зазначено, дача показань не є обов\’язком підозрюваного. Його допит може відбутися тільки в тому випадку, коли він погодився або особисто виявив бажання давати показання. Отже, у випадку, коли підозрюваний відмовився відповідати на запитання, давати показання, особа, яка проводить допит, зобов\’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви. Така імперативна норма передбачена законодавцем із метою запобігання можливому тиску на підозрюваного, примушуванню його до давання показань. Показання, отримані слідчим унаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, визнаються судом такими, що істотно порушують права і основоположні свободи людини, є недопустимими, не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86, п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

Факт відмови підозрюваного відповідати на запитання чи давати показання повинен бути зафіксований у протоколі допиту з указівкою мотивів, якщо підозрюваний їх повідомив.

Слід також зазначити, що підозрюваний може відмовитися від відповіді не на всі, а на конкретні запитання. У цьому випадку слідчий повинен скласти протокол відповідно до вимог закону та позначити, на які саме запитання підозрюваний відмовився відповідати.

5. Рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час допиту приймає особа, яка проводить слідчу дію. За клопотанням учасників допиту застосування технічних засобів фіксування є обов\’язковим.

Якщо допит фіксується за допомогою технічних засобів (аудіо – та/або відеозапис), текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому (ч. 2 ст. 104 КПК). У такому разі протокол слідчої дії складається, у ньому позначається вступна частина, як це передбачено ч. 3 ст. 104 КПК, але в описовій частині необхідно зазначити, що показання осіб зафіксовані на носії інформації, який додається до протоколу. Причому у матеріалах кримінального провадження повинні зберігатися оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо (ч. 3 ст. 107 КПК).

Процесуальний порядок та умови використання технічних засобів фіксування кримінального провадження (фотозйомка, аудіо – та/або відеозапис), порядок підготовки протоколу допиту та додатків до нього передбачені статтями 104-107 КПК.

6. Закон визначає випадки можливого використання особами під час допиту власних документів та письмових нотатків. Цей перелік є вичерпним. Вони використовуються, якщо показання пов\’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які складно зберегти в пам\’яті (наприклад, назви нормативно-правових актів, конкретні дати певних подій, прізвища осіб, їх адреси, телефони тощо).

Документи, які можуть бути оголошені під час проведення допиту, повинні належати допитуваному та стосуватися обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Ці нотатки та документи можуть бути оглянуті слідчим та, якщо це необхідно і якщо вони не містять ознак речових доказів, приєднані до справи. Законом дозволяється також копіювання оригіналів цих документів та приєднання їх до справи (ч. 7 ст. 99 КПК).

7. Якщо допитувана особа виявила бажання викласти свої показання власноручно, цьому повинна передувати вільна усна розповідь. Слід звернути увагу, що при власноручному викладі показань не йдеться про складання протоколу допитуваним. Присутність слідчого в такому разі є обов\’язковою, оскільки в його обов\’язок входить належне складання протоколу. Анкетна частина протоколу, роз\’яснення прав та обов\’язків, порядку проведення допиту, попередження про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання заповнюються слідчим. Після викладу особою своїх показань власноручно слідчий продовжує допит для доповнення й уточнення показань. Додаткові записи може робити як сама особа, що допитується, так і слідчий.

8. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, які не підлягають допиту як свідки (ст. 65 КПК), зобов\’язані роз\’яснити їм право відмовитися давати показання. Ці особи вправі не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі.

Слід, проте, зазначити, що захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні, адвокат, нотаріус, медичні працівники, священнослужителі (пп. 1-5 ч. 2 ст. 65 КПК) з приводу довірених відомостей можуть бути звільнені від обов\’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Також, закріплюючи таку загальну засаду кримінального провадження, як свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім\’ї, ст. 18 КПК передбачає, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім\’ї кримінального правопорушення.

Право не говорити нічого з приводу підозри роз\’яснюється затриманому при затриманні уповноваженою службовою особою (ч. 4 ст. 208 КПК). Крім того, при затриманні складається та під розпис вручається затриманому протокол, у якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК та ч. 5 ст. 208 КПК, обов\’язково вказується повний перелік процесуальних прав та обов\’язків затриманого, передбачений ст. 42 КПК.

Перед допитом свідка слідчий повинен роз\’яснити йому права, передбачені ст. 66 КПК, у тому числі право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім\’ї, що можуть стати підставою для підозри у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім\’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню. Разом із тим слід відмітити, що конституційне право особи відмовитися давати показання не звільнює особу від явки за викликом слідчого чи прокурора. Предмет показань осіб, які мають імунітет свідка, може не вичерпуватися отриманням відомостей виключно по цих питаннях. До речі, не виключена можливість добровільної дачі показань особами, які мають імунітет свідка.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв – без згоди представника дипломатичної установи.

Факт відмови особи давати показання повністю або частково повинен бути зафіксований у протоколі з указівкою мотивів, якщо вони були повідомлені.

У разі якщо свідок не має права імунітету свідка, слідчий повинен ще раз роз\’яснити йому обов\’язок дачі повних і правдивих показань, їх значення для розкриття вчиненого злочину і покарання винних. Лише після цього слідчий має право скласти протокол про відмову свідка від надання показань, який разом з іншими необхідними документами направляє прокурору для вирішення питання про внесення відповідних відомостей до ЄРДР (або особисто вносить такі відомості до ЄРДР, про що повідомляє прокурора) та початок досудового розслідування за ст. 385 КК.

9. Коментована частина статті містить процедуру проведення слідчим чи прокурором одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (очна ставка).

Закон містить обов\’язкові умови для проведення такого допиту: 1) особи повинні бути заздалегідь допитані; 2) згідно з протоколами допитів в їх показаннях знайдені розбіжності.

Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це постанови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між підозрюваним і потерпілим, підозрюваним і свідком, потерпілим і свідком. Законодавець надає можливість провести очну ставку між двома чи більшою кількістю осіб.

Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: підозрюваний, його захисник, потерпілий, його представник.

Закон не зобов\’язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право. Проте при вирішенні питання про задоволення клопотання підозрюваного про проведення очної ставки слідчий повинен ураховувати міжнародно-правовий стандарт, сформульований у п. 3 ст. 6 КЗПЛ, суттю якого є переважне право на очну ставку при клопотанні про це з боку обвинуваченого (підозрюваного).

Закон не вказує, чи повинні бути знайомі між собою особи, що беруть участь у провадженні цього допиту, тому особисте знайомство або його відсутність не можуть бути перешкодою для його проведення. Обов\’язковою передумовою є попередня дача ними показань з приводу одних і тих же обставин і наявності в цих показаннях розбіжностей. Водночас очна ставка не повинна підміняти собою пред\’явлення для впізнання. Тому при необхідності ототожнення одним учасником допиту іншого необхідно спочатку провести впізнання, а потім очну ставку.

Допит між особами, у показаннях яких є розбіжності, проводиться з метою викриття особи, яка дає неправдиві показання. Тому, приймаючи рішення про його проведення, слідчий повинен бути переконаний у правдивості показань однієї з осіб, з якими проводиться ця слідча дія, і що ця особа не потрапить під вплив тих, хто дає неправдиві показання. Рішення про те, у який момент провести цей допит і між якими особами, належить до тактичних і залежить від ходу кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора. Причиною відмови від проведення допиту між особами, у показаннях яких є розбіжності, може бути очевидна безперспективність цієї слідчої дії, можливість психічного впливу на одного з учасників, ознайомлення допитуваних з матеріалами кримінального провадження, недостатньо підкріпленими іншими доказами, можлива змова між учасниками допиту і подальша зміна ними показань. Усунути розбіжності в показаннях у такому разі можна також іншими передбаченими в законі засобами, наприклад додатковим допитом окремих осіб, призначенням повторної (додаткової) експертизи тощо.

Стаття закону не вказує, які саме розбіжності в показаннях раніше допитаних осіб мають бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого, прокурора. Проте слід ураховувати істотність розбіжностей, що є в показаннях допитаних, їх здатність вплинути на повноту, всебічність і об\’єктивність установлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, або на правильну оцінку доказів.

У процесі проведення допиту між особами, у показаннях яких є розбіжності, можуть бути не лише усунуті розбіжності або з\’ясовані їх причини, а й одержані нові раніше невідомі фактичні дані.

Специфікою допиту осіб, у показаннях яких є розбіжності, є те, що участь у цій слідчій дії беруть декілька допитуваних, а також спірний характер питань, які є предметом допиту, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при допиті однієї особи. Тому до проведення такого допиту слідчий чи прокурор зобов\’язані готуватися з особливою ретельністю. Вони повинні визначити предмет допиту, скласти план його проведення, установити послідовність допиту осіб і черговість запитань, які мають бути висвітлені. Крім того, вони зобов\’язані своєчасно поклопотатися про заходи, що виключають неконтрольоване спілкування між допитуваними (зокрема, знаками, мімікою), змову між ними, погрози, тиск одного з учасників на інших тощо.

Перед початком допиту слідчий чи прокурор виконують вимоги, передбачені ч. 3 коментованої статті, а саме встановлюється особа, роз\’яснюються відповідно до процесуального статусу її права, а також порядок проведення допиту.

Оскільки особи, що беруть участь у провадженні очної ставки, уже раніше були допитані та їх анкетні дані вже містяться в матеріалах кримінального провадження, у протоколі допиту слідчий указує лише їх прізвища, імена і по батькові з указівкою процесуального положення (підозрюваний, потерпілий, свідок).

Свідки і потерпілі попереджаються про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК), а свідки – і за відмову від давання показань (ст. 385 КК).

Слідчому чи прокурору необхідно також з\’ясувати, чи знають учасники слідчої дії один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Відповідь на це питання має значення, оскільки дозволяє судити про вплив їх взаємовідносин на правдивість показань допитуваних.

Далі викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з\’ясування яких і проводиться допит. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначається особою, що проводить слідчу дію, з урахуванням обставин кримінального провадження.

Першим допитується той із викликаних на допит, хто на переконання слідчого чи прокурора дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред\’явлення (в окремих випадках) речових доказів, документів, висновків експертів, мають бути сплановані наперед. Якщо необхідно з\’ясувати причини розбіжностей у показаннях за декількома обставинами, доцільно проводити допит поетапно, за окремими епізодами. З\’ясувавши всі обставини одного епізоду в однієї з допитуваних осіб, слідчий запитує іншого учасника, чи підтверджує він показання першого, і пропонує йому дати свої показання з цього питання.

При такому поспізодному проведенні допиту вже допитаних осіб допитуваним слід надати можливість ставити один одному запитання також по кожному з епізодів, а не лише у завершальній частині допиту. Коли допитувані ставлять запитання один одному, слідчий має право зняти поставлені запитання повністю або частково.

Оголошення раніше даних одним з учасників допиту показань (відтворення звукозапису допиту) допустиме тільки після дачі ним показань у процесі проведення допиту і занесення їх до протоколу. Така вказівка міститься в законі з метою обмеження впливу слідчого на особу, що змінила показання, а також впливу показань однієї особи на показання інших. Якщо ж один чи декілька учасників допиту відмовляються давати показання, оголошення раніше даних ними при допитах показань неприпустиме. У цьому разі доцільно відкласти проведення допиту для з\’ясування причин розбіжностей у показаннях осіб або взагалі відмовитися від його проведення.

Якщо хоча б один із допитуваних є малолітнім (дитина у віці до досягнення нею чотирнадцяти років) або неповнолітнім (дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), на допиті повинен бути присутній законний представник, педагог або психолог, а за необхідності – лікар. Такий допит проводиться з урахуванням вимог ст. 226 КПК.

Категорично забороняється законом проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом із підозрюваним у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, учинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

У разі коли один із допитуваних не знає мови кримінального провадження або допитується німий, глухий, глухонімий, повинен бути запрошений перекладач або особа, що розуміє знаки вказаних осіб з фізичними недоліками (статті 29,68 КПК).

Результати проведеного допиту для з\’ясування причин розбіжностей у показаннях уже допитаних осіб можуть бути різними: 1) учасники допиту підтвердили свої показання; 2) особа, що дала, на думку слідчого чи прокурора, неправдиві показання, змінила їх і повністю або частково дала правдиві показання; 3) особа, що раніше давала правдиві показання, змінила їх і дає неправдиві показання; 4) один з учасників очної ставки відмовився давати показання; 5) усі учасники допиту відмовилися давати показання.

У ході проведення такого допиту ведеться протокол, який повинен відповідати вимогам ст. 104 КПК. У ньому, зокрема, указуються, місце, час проведення допиту, особа, яка її проводить, усі присутні особи, протягом якого часу і між ким провадився допит. У протоколі вказується про роз\’яснення прав та обов\’язків допитуваних.

Далі фіксуються показання допитуваних із приводу їх взаємостосунків між собою, запитання слідчого, відповіді на них, а також коментарі і заперечення, якими супроводжують допитувані свої відповіді. Якщо допитувані пред\’являють предмети, документи, якими вони обґрунтовують свої показання, про це також має бути вказано у протоколі.

Доцільно обрати одну з форм складання протоколу допиту, який проводиться для з\’ясування причин розбіжностей у показаннях уже допитаних осіб. Перша форма -коли запитання і відповіді записуються в рядок у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга – коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розділяється на рівні частини, у яких записуються запитання і відповіді на них кожного з допитуваних. Такий порядок складання протоколу допомагає іноді уникнути можливої відмови одного з допитуваних від підпису протоколу, що містить показання інших допитуваних, з якими перший не згоден. У такому разі кожний із допитуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

Закінчивши допит, слідчий надає протокол учасникам для прочитання або на їх прохання може зачитати його вголос. Допитані мають право вимагати внесення до протоколу зауважень і доповнень, що обов\’язково повинно бути зазначено в ньому.

Протокол підписують кожна з допитаних осіб, інші учасники і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, допитувані підписують кожну сторінку протоколу, а потім протокол у цілому.

Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, що брала участь у проведенні допиту, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.