Періоди еллінізму

Початок еллінізму відносять до часу Олександра Македонського, тобто до другої половини IV ст. до н. е. Кінець еллінізму одні відносять до моменту завоювання Греції Римом, тобто до середини II ст. до н. е .; інші – до початку Римської імперії, тобто до другої половини I в. до н. е .; третій відносять до епохи еллінізму також і століття н. е., кінчаючи падінням Римської імперії у V ст. н. е., іменуючи цей період елліністичних-римським.

Так як література I-V ст. н. е. розвивається на основі еллінізму IV-I ст. до н. е., то має сенс говорити про двох періодах еллінізму, розуміючи цей останній в широкому сенсі слова. Перший період – це ранній еллінізм (IV-I ст. До н. Е.) І другий період – це пізній еллінізм (IV ст. Н. Е.).

Між цими двома періодами, незважаючи на їх загальну основу, є істотна відмінність. Ранній еллінізм (перший період), вперше висунув у літературі провідну роль індивідуума в умовах аполітизму, відрізнявся характером просвітницьким, антіміфологіческім (навіть стоїки, не кажучи вже про епікурейців і скептиках, залишали міфологію тільки для алегорій).

Для просвітницького характеру першого, раннього, періоду еллінізму особливо показовий Евгемер (III ст. До н. Е.), Трактувати всю міфологію як обожнювання реально-історичних діячів і героїв. Пізній еллінізм у зв’язку зі зміцненням і зростанням абсолютизму по необхідності виводив всяку окрему особистість з її замкнутого стану і залучав до універсалізму монархії, реставруючи давні форми міфології.

Пізній період еллінізму (за різними винятками) наводив і поезію, і всю літературу, і навіть всю суспільно-політичне життя до деякого роду сакралізації, тобто до нового релігійно-міфологічного розуміння замість колишнього просвітницького. Особливо в цій ролі виступала філософія останніх чотирьох століть античного світу на чолі з так званим неоплатонізмом. Втім, це аніскільки не заважало також і реставрації в чисто світському сенсі слова. У II ст. н. е. ми знаходимо величезну літературну рух, що одержало в науці назву другої софістики або грецького Відродження, коли безліч письменників стало відроджувати мову і манеру аттических авторів IV ст. до н. е. і багато займалися міфологією і релігією не в цілях її життєвої реставрації, але лише в цілях чисто художніх, історичних і навіть просто описово-колекціонерських.

У другому періоді еллінізму реставрувалися також і літературні форми, і навіть самий мову класичної Греції. У багатьох умах того часу це викликало деяку впевненість у наступі грецького Відродження і викликало також ілюзію неминущого значення класичної Греції. Проте сувора дійсність на кожному кроці руйнувала ці ілюзії, оскільки велике рабовласництво, а разом з тим і вся рабовласницька формація поступово і неухильно йшли до кінця, ставлячи незліченних рабів і напіввільних в нестерпні умови, а серед вільних поселяючи гостру боротьбу бідності і багатства. Стародавній світ вмирав, а разом з ним вмирали і старі ідеали, мало хто вірив в міфологію, а старовинні і наївні релігійні обряди поступово втрачали всякий кредит. Знаменитий Лукіан реставрував стародавню міфологію виключно з метою її критики і підношення її в пародійному вигляді.

Еллінізм. Поняття та доба еллінізму.

Еллінізм (грец. Hellen — грек) — період в історії Східного Середземномор’я, Передньої Азії та Причорномор’я з часу завоювань Олександра Македонського (IV ст. до н. е.) до 30х pp. н. е. Поняття «Еллінізм» було введено до наукового обігу в XIX ст.

У сучасному антикознавстві бракує одностайної думки щодо трьох важливих питань, зокрема точного визначення початку та кінця періоду еллінізму. Деякі вчені вважають, що його початок збігається з початком походів Олександра Македонського на Схід. Інші відносять його до часу смерті Олександра. Ще гостріші суперечки точаться з приводу кінця періоду еллінізму. Існує думка, що він припадає на 217 р. до н. е., коли римські війська вперше висадилися на території Греції. Упродовж тривалого часу популярною була інша дата — 146 р. до н. е., коли Рим остаточно підкорив Елладу.

Нині більшість учених вважає кінцевою датою Еллінізма 30 р. до н. е., коли остання елліністична держава (Птолемеєвський Єгипет) увійшла до складу Римської імперії. В антикознавстві немає одностайної думки і з приводу визначення територіальних меж світу еллінізму. Його території тривалий час визначалися в межах держави Олександра Македонського. Але поступово склалася певна тенденція до розширення елліністичного світу: до його складу віднесли і Боспорське царство, деякі області Малої Азії, Сицилію, що за своєю структурою і рівнем цивілізації не відрізнялися від решти елліністичного світу, але де Олександр Македонський ніколи не був. Згодом тенденція до розширення кордонів світу еллінізма закріпилась у працях істориків XX ст.

Гострі дискусії серед дослідників точаться й навколо проблеми сутності еллінізму. Одні розуміють під ним насамперед культурне явище, коли в усіх сферах культури, передусім релігії, відбувся процес взаємодії Греції та Сходу з перевагою грецького впливу. Таке міркування залишалося тривалий час панівним в антикознавстві. У 70х pp. XX ст. набула поширення думка, що елліністичні держави по суті залишилися давньосхідними, елліністична доба нічого не змінила в їхньому розвитку. Більшість сучасних істориків схильна розглядати еллінізм. як конкретно-історичне явище, що виникло внаслідок походів Олександра Македонського і характеризується поєднанням античних та давньосхідних рис у соціальній, політичній та культурній сферах життя суспільства.

Доба Еллінізму — це, власне, історія військової та мирної колонізації греками величезних територій Східного Середземномор’я, Передньої Азії, Причорномор’я та утворення ними різних за обширами і формою правління держав — від величезних монархій на зразок Єгипту Птолемеїв або Імперії Селевкідів (колишня Персія) до державполісів Північного Причорномор’я, таких як Ольвія, Херсонес та ін., що були засновані раніше, проте найвищого розквіту досягли за доби Е. Період еллінізма насичений величезною кількістю подій — війнами за переділ імперії Олександра Македонського, утворенням та розпадом царств, будівництвом величезних міст, створенням мистецьких шедеврів тощо. Культурним центром елліністичного світу була Олександрія Єгипетська. Серед інших міст уславилися Антіохія, Неаполіс, Пергам, який, за словами римського історика Плінія Старшого, став учителем Риму. Доба Еллінізму створила передумови і певною мірою стала прообразом доби Римської імперії.

• Історія Держави І Права України: Заруба В.М
• Історія України: Заруба В.М., Васковський Р.Ю.
• Дистанційний Курс Історія України: Г.Г.Кривчик, С.
• Актуальні Проблеми Історії України: Курс Лекцій
• Нариси З Історії України: Василь ВЕРИГА
• Історія України Від Найдавніших Часів I До XXI: Л.І. Кормич В.В. Багацький
• Конспект Лекцій З Історія України: Гавриленко І
• Козацька еліта Гетьманщини
• Історія України: Мельнік
• Проблеми вивчення української революції 1917-1921рр
• Українська національна революція
• Політичний рух: Бобіна