Зміст:

Хвороби томатів. Як розпізнати та попередити

Томат належить до основних овочевих культур, які вирощують в Україні. Отриманню високих їх урожаїв значною мірою перешкоджають грибкові, вірусні та бактеріальні хвороби.

Серед хвороб томатів найбільш поширеними є фітофтороз, альтернаріоз, септоріоз, фузаріозне та верицильозне в’янення, бактеріальний рак, чорна бактеріальна плямистість, стовбур, тютюнова мозаїка, штрихуватість, верхівкова гниль. Ці хвороби завдають найбільшої шкоди томатам. Втрати врожаю можуть становити 30–50 %, а то і більше, залежно від ступеня розвитку хвороби.

Фітофтороз (збудник — гриб Phytophthora infestans) широко розповсюджений в усіх зонах України, вражуючи томати повсюдно, але не в однаковій мірі в різні роки. Велику роль у поширенні хвороби відіграють, як відомо, погодні умови, особливості сорту та наявність інокулюму збудника. Названі фактори забезпечують сприятливі умови для зараження рослин і розвитку патологічного процесу. За особливого їх поєднання складаються передумови для епіфітотійного розвитку хвороби, внаслідок чого відбувається значний недобір урожаю томатів. Шкідливість хвороби надзвичайно висока. При сильному ураженні урожай плодів знижується на 70–80 %, а іноді повністю втрачається.

Хворобою уражуються усі органи рослини — листки, стебла, плоди. На листках утворюються бурі плями, які за високої вологості повітря з нижнього боку вкриваються білим павутиноподібним нальотом, що є спороношенням гриба. На плодах з’являються коричнево-бурі тверді розпливчасті плями. У вологу погоду (або за густої роси чи туманів) по краях вкриваються світло-сірим нальотом.

Тривалість інкубаційного періоду (від зараження до появи симптомів) триває від 3 до 16 днів, залежно від температури повітря. Масове поширення фітофторозу спостерігається, як правило, після тривалої дощової погоди за температури повітря 18–20С і вологості не нижче 76 %. Тумани, роси і дощі за помірної температури сприяють розвитку хвороби. Зараження рослин відбувається за наявності краплинної вологи на поверхні рослин.

У період вегетації рослин збудник розповсюджується за допомогою зооспорангіїв-конідій. Протягом вегетаційного періоду гриб утворює кілька десятків генерацій, що забезпечує йому швидке поширення.

Джерелом інфекції є уражені рослинні рештки томатів і картоплі, яку фітофтороз також сильно уражує. Гриб у формі міцелію зимує у бульбах картоплі. Висаджені хворі бульби і поява уражених ростків є першоджерелом інфекції в полі. При зараженні томатів від картоплі хвороба може проявлятися одночасно на цих культурах.

Досить поширеною хворобою томатів у період вегетації є суха плямистість або альтернаріоз . Суха плямистість з’являється на рослинах томатів практично щорічно. Уражує томати в усіх районах вирощування, в усіх фазах розвитку і практично всі органи — листя, стебла, черешки, суцвіття та плоди.

Симптоми ураження альтернаріозом з’являються на рослинах томатів, як правило, раніше, ніж фітофторозом, тому цю хворобу ще називають ранньою сухою плямистістю, або макроспоріозом (за назвою збудника — синонімуму). Спочатку на нижніх, а потім і на верхніх листках з’являються темно-бурі округлі плями з концентричними колами. Тканина в місцях плям суха навіть за вологої погоди. Хвороба супроводжується поступовим загальним пожовтінням листків. На стеблах і черешках утворюються довгасті темно-бурі плями з чорним або темно-сірим нальотом. У місцях ураження утворюються сухі виразки. Рослини в’януть. На плодах утворюються бурі плями з вираженою зональністю. У вологу погоду плями вкриваються чорним оксамитовим нальотом — конідіальним спороношенням гриба.

Збудниками сухої плямистості томатів є гриби роду Alternaria , що відносяться до незавершених грибів класу Deuteromycetes . Ці гриби є факультативними паразитами, які швидше заселяють ослаблені рослини. В спекотну погоду рослини томатів прив’ядають, черешки листків поникають. У вечірньо-нічний період тургор рослин відновлюється, проте опірність знижується, чим створюються сприятливі умови для зараження їх збудником альтернаріозу.

Збудник може зберігатися у формі міцелію і конідій на рослинних рештках та в насінні.

Велике значення для розвитку тієї чи іншої хвороби мають погодні умови. Якщо розвитку фітофторозу сприяє дощова прохолодна погода, то альтернаріозу — суха жарка погода з періодичними теплими дощами. В роки з холодною і вологою погодою в червні-липні домінує фітофтороз, при теплій погоді і частому чередуванні вологих і сухих періодів — альтернаріоз.

Оптимальними умовами для розвитку альтернаріозу є температура повітря 23–25 С при вологості не нижче 76 %. Тому, залежно від погодних умов, що складаються у період вегетації, домінує та або інша хвороба.

За нашими даними шкідливість альтернаріозу дещо нижча порівняно з фітофторозом. Це пов’язано зі швидкістю накопичення інфекції, яка при альтернаріозі є зазвичай нижчою. Втрати урожаю плодів за 50 %-го розвитку хвороби при ураженні альтернаріозом становили 10 %, тоді як при ураженні фітофторозом — понад 49 %.

Септоріоз, або біла плямистість листків найбільш поширений у західних і північних областях як у відкритому, так і закритому ґрунті. В окремі роки за сильного ураження урожай плодів може знижуватись на 30–40 %.

Уражуються в основному листки, зрідка стебла і плоди. Проявляється хвороба у вигляді дрібних брудно-білих плям із темним обідком і численними темними крапками — пікнідами гриба — збудника хвороби. При сильному ураженні плями зливаються і вкривають усю листкову пластинку. Листки жовтіють і засихають. Може проявлятися у ранні фази розвитку рослин — на сходах та розсаді.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Septoria lycopersici Speg. З моменту зараження до прояву симптомів проходить 8–14 днів. Розвитку хвороби сприяє тепла волога погода.

Основне джерело інфекції — уражені неперегнилі рослинні рештки з пікніками та пікноспорами.

Найбільш поширеними хворобами в’янення томатів є фузаріозне та вертицильозне в’яненн я, що викликається недосконалими грибами Fusarium oxysporum f. lycopersici Snyder та Verticillium albo-atrum Reinke et Berthold . В’янення відбувається завдяки ураження судинної системи рослин збудниками хвороби, внаслідок чого відбувається втрата тургору, призупиняється ріст і розвиток рослин. Хвороба частіше спостерігається у період бутонізації-цвітіння томатів у південних та південно-західних районах.

Збудники проникають у рослину через кореневу систему і поширюються по рослині, проникаючи навіть у плоди і насіння.

Першими ознаками хвороби є прив’ядання верхівки рослини або окремих листків середнього, чи нижнього ярусів. З’являється строкатість у забарвленні листків. В окремих випадках спостерігається загальне пригнічення рослин і утворення дрібних плодів. На поперечному зрізі прикореневої частини стебла добре помітно побуріння судинного кільця та скупчення грибниці патогену, який токсинами отруює рослину.

Залежно від умов середовища, відбувається або раптове швидке в’янення і засихання ще зелених рослин, або хвороба набуває затяжного хронічного характеру.

За вертицильозного в’янення частіше всього жовтіють нижні листки, пізніше на листках з’являються бурі плями зі світло-жовтою облямівкою, і вся рослина поступово в’яне.

Фузаріозному в’яненню сприяє підвищена температура повітря у межах 25–30 оС і низька вологість ґрунту. Для розвитку вертицильозного в’янення оптимальною є температура повітря 16–20С.

Головним джерелом інфекції є заражені рослинні рештки, ґрунт та насіння. Обидва збудники хвороби можуть тривалий час зберігатися у ґрунті, не втрачаючи життєздатності. В зв’язку з цим не можна розміщувати томати на тому місці, де виявлено фузаріозне та вертицильозне в’янення протягом 4–6 років.

Бактеріальний рак томатів — це дуже небезпечна хвороба, яка викликається бактеріями Corynebacterium michiganense pv. michiganense Jensen. Проявляється у двох формах — місцевій та дифузній. При дифузному ураженні спостерігається в’янення і відмирання молодих рослин. На більш дорослих рослинах зустрічається однобічне в’янення окремих листків і гілочок. На поперечному зрізі стебла або черешка добре помітно почорніння судиноволокнистих пучків. Бактерії по судинах можуть проникати в плоди і заражати насіння.

При місцевому ураженні на листках, черешках, стеблах з’являються дрібні бурі плями, які пізніше заглиблюються і набувають форми виразок. На плодах утворюються білі або буро-коричневі невеликі плями з чорною крапкою в центрі і оточені світлою облямівкою. Такий прояв хвороби відомий під назвою «пташине око».

Джерело інфекції — неперегнилі уражені рештки та насіння.

У полі бактеріальний рак поширюється поливною та дощовою водою, вітром та іншим механічним шляхом. Бактерії проникають у тканину рослин через механічні пошкодження і пошкодження комахами, які є переносниками інфекції.

Досить поширеною бактеріальною хворобою томатів є також чорна бактеріальна плямистість. Зустрічається у відкритому і закритому ґрунті. Хвороба проявляється на листках, стеблах і плодах протягом вегетації. На листках з’являються чорні дрібні маслянисті плями, які згодом розростаються до 1–2 см у діаметрі. У центрі вони чорні, тканина навколо них жовтіє. На черешках і стеблах утворюються повздовжні чорні плями.

На плодах утворюються чорні, блискучі випуклі плями неправильної форми, оточені водянистим обідком. Пізніше плями збільшуються, центри їх западають, іноді тканина під плямами загниває.

Збудником хвороби є бактерії Xanthomonas vesicatoria Dows. або Xanthomonas campestris pv. vesicatoria Dows. У рослини вони проникають через продихи і ранки. Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки і насіння.

Для запобігання значних втрат врожаю томатів краще запобігати виникненню хвороб.

Біопрепарати чудово справляються з цим завданням.

Біонорма Pseudomonas – препарат захисної та стимулюючої дії на основі грунтових бактерій Pseudomonas fluorescens, Pseudomonas аureofaciens, Pseudomonas putida з підвищеною антибактеріальною та антигрибковою активністю здатний попередити та захисти від фітопатогенних мікроорганізмів – збудників захворювань культурних рослин. Даний препарат можна ефективно поєднувати з мінеральними добривами та біологічними препаратами удобрювальної дії.

Дотримуйтеся правил агротехніки та застосовувати систему захисту їх з використанням профілактичних, санітарно-гігієнічних, селекційно-генетичних, хімічних та інших заходів і майте гарний врожай без втрат.

Паразитизм – визначення, види, приклади

Паразитизм, багатогранну біологічну взаємодію, можна класифікувати за різними критеріями, починаючи від розташування паразита і закінчуючи його впливом на господаря. Ця стаття пояснює різноманітні типи паразитизму, надаючи структуроване розуміння цього складного взаємозв’язку.

Ектопаразити: Ці паразити населяють зовнішню поверхню хазяїна. Типовими прикладами є блохи та кліщі.
Ендопаразити: Перебуваючи в тілі хазяїна, ендопаразити охоплюють такі істоти, як аскариди та деякі найпростіші.
Мезопаразити: Ці паразити проникають у господаря через отвір і закріплюються. Яскравим прикладом є веслоногие раковини.

2. Класифікація на основі життєвого циклу:

Облігатний паразит: Ці паразити повністю залежать від свого господаря для виживання та завершення свого життєвого циклу. Прикладом є головна воша, яка не може вижити окремо від шкіри голови людини.
Факультативний паразит: Маючи здатність завершувати свій життєвий цикл незалежно від господаря, ці паразити також можуть вести вільне існування. Strongyloides stercoralis є помітним факультативним паразитом.
Моногенні паразити: Для завершення свого життєвого циклу потрібен лише один хазяїн, моногенні паразити мають простий життєвий цикл.
Дигенетичні паразити: Ці паразити вимагають кількох господарів для досягнення повного життєвого циклу. Plasmodium vivax, відповідальний за малярію, характерний для цієї категорії.

3. Класифікація на основі стратегії:

Паразити, що безпосередньо передаються: Ці паразити можуть самостійно досягати свого господаря, яскравим прикладом є блохи.
Трофічно передаються паразити: Класичними представниками є аскариди та трематоди, отримані господарями шляхом вживання.
Паразити, що передаються вектором: Покладаючись на проміжного хазяїна для передачі, найпростіші, що викликають сонну хворобу, що передається через укуси комах, є прикладом цієї категорії.

4. Вплив на хост:

Паразитарні кастратори: Ці паразити зменшують репродуктивну здатність хазяїна, як це видно на прикладі вусоногих раковин Sacculina, які вражають крабів.
паразитоїди: По суті м’ясоїдні, паразитоїди з часом призводять до смерті господаря. Це переважно комахи, які відкладають свої яйця всередині хазяїна.
мікрохижак: Взаємодіючи з кількома господарями, мікрохижаки включають такі істоти, як кажани-вампіри та блохи.
Некротрофні та біотрофні паразити: У той час як некротрофні паразити спричиняють смерть господаря через поглинання тканин, біотрофні паразити забезпечують виживання господаря для свого існування.

5. Класифікація за розміром:

Макропаразитизм: Охоплюючі паразити, видимі неозброєним оком.
мікропаразитизм: Переважно мікроскопічні паразити одноклітинні як деякі найпростіші.

6. Різні класифікації:

Паразитизм розплоду: Тут молодих паразитів виховують господарі, як це спостерігається у зозулі.
Клептопаразитизм: Це передбачає крадіжку їжі, як це спостерігається у деяких видів птахів.
Статевий паразитизм: Характеризується залежністю самців від самок для виживання, прикладом якої є риба-вудильник.
Епіпаразитизм: Це включає в себе паразита, націленого на іншого паразита, наприклад, найпростішого всередині блохи.
Соціальний паразитизм: Спостерігається у соціальних комах, де зловмисники використовують соціальну структуру господаря.
Гіперпаразитизм: Це означає, що паразит полює на іншого паразита, що потенційно може призвести до кількох рівнів паразитизму.
Адельфопаразитизм: Зустрічаючись між близькоспорідненими видами, ця форма паразитизму часто спостерігається всередині одного рід або сім’я.

На закінчення можна сказати, що царство паразитизму величезне й різноманітне, і кожна класифікація дає змогу зрозуміти заплутані стосунки між паразитами та їхніми господарями. Розуміння цих класифікацій допомагає зрозуміти еволюційні стратегії та механізми виживання, які використовують паразити.

Цікаві факти про паразитизм

Паразитизм, окрема форма симбіотичної взаємодії, характеризується односторонньою вигодою, коли лише один організм, паразит, отримує перевагу, часто за рахунок іншого, господаря. Цей зв’язок, поширений у всьому біологічному спектрі, пропонує безліч захоплюючих аспектів:

Повсюдне поширення паразитизму: Паразитизм не обмежується жодною конкретною таксономічною групою. І флора, і фауна можуть опинитися втягнутими в паразитичні стосунки, або як паразит, або як господар.
Різноманітне проникнення: Паразити демонструють дивовижну пристосованість у своїх способах інвазії. Вони можуть колонізувати різні компоненти тварини, від серцево-судинна система і життєво важливі органи до зовнішніх поверхонь. Так само рослини не мають імунітету, оскільки паразити вражають їх судинну систему та інші невід’ємні частини.
Наслідки паразитизму: Наслідки паразитизму можуть бути серйозними. У той час як деякі господарі можуть відчувати погіршення здоров’я або скомпрометовані функції, у крайніх випадках паразитизм може завершитися смертю господаря.
Множинність паразитарних форм: Сфера паразитизму величезна, охоплюючи безліч видів і проявів. Ця різноманітність підкреслює еволюційні стратегії, які паразити розробили для забезпечення свого виживання та розмноження.
Внутрішня природа симбіозу: Хоча паразитизм може здатися шкідливим за своєю суттю, важливо визнати його природною формою симбіозу. Подібно до того, як мутуалізм бачить вигоду для обох сторін, паразитизм є спотвореним балансом, де перевага є односторонньою.

По суті, паразитизм із його складною динамікою та безліччю проявів залишається центром вивчення біологічних наук, проливаючи світло на складну взаємодію організмів в екосистемах.

Еволюційна екологія

Еволюційна екологія заглиблюється в складні відносини та взаємодію між організмами та їх середовищем, з особливим акцентом на еволюційних процесах, які формують цю динаміку. Одним із найбільш захоплюючих аспектів еволюційної екології є феномен паразитизму, який відкриває вікно в складну взаємодію спільної еволюції, адаптації та стратегій виживання.

Поширеність паразитизму: Паразитизм не є побічним явищем у природному світі. Фактично, майже кожна тварина, що живе на волі, може мати принаймні один вид паразитів. Лише хребетні, за оцінками, є господарями від 75,000 300,000 до XNUMX XNUMX видів гельмінтів, а також безліч паразитичних мікробів.
Різноманітний діапазон хостів: Жертвами паразитарних інвазій є не тільки ссавці, в тому числі і люди. Типовий вид ссавців може бути господарем багатьох видів нематод, трематод і цестод. У людини, наприклад, живе 342 види гельмінтів і 70 видів найпростіших.
Екологічне значення: Паразити відіграють ключову роль у регулюванні популяції хазяїв, впливаючи на три чверті взаємодій у харчових мережах. Примітно, що майже 40% усіх відомих видів тварин були класифіковані як паразитичні.
Викопні докази: Хоча прямих доказів паразитизму в літописі скам’янілостей мало, деякі ознаки, такі як перфорації на нижній щелепі тиранозавра, свідчать про наявність паразитів у давні часи.
Коеволюційна динаміка: Еволюційний танець між паразитами та їхніми господарями є свідченням сили природного відбору. У міру того як паразити еволюціонують, щоб ефективніше використовувати своїх господарів, хости, у свою чергу, розвивають засоби захисту для протидії цим загрозам. Ця динаміка може призвести до ряду наслідків, від підвищеної вірулентності паразита до розвитку мутуалістичних відносин.
Коспеціація: У деяких випадках еволюційні траєкторії паразитів та їхніх хазяїв настільки переплітаються, що їхні філогенії віддзеркалюють один одного, явище, відоме як співвидовидіння. Цей складний зв’язок може запропонувати розуміння ширших еволюційних моделей і зв’язків між різними таксонами.
Поведінкова маніпуляція: Деякі паразити володіють дивовижною здатністю змінювати поведінку своїх хазяїв, щоб покращити власне виживання та передачу. Наприклад, певні триматоди можуть маніпулювати поведінкою риб, роблячи їх більш сприйнятливими до хижаків і таким чином полегшуючи життєвий цикл паразита.
Еволюція ознак: Протягом еволюційного періоду часу паразити можуть зазнавати значних змін у своїх рисах, втрачаючи або посилюючи певні функції для оптимізації своєї паразитарної стратегії. Наприклад, багато комах-ектопаразитів втратили здатність літати, покладаючись замість цього на своїх господарів для мобільності.
Захист хоста: Організми-хазяїни розвинули безліч засобів захисту від паразитарних вторгнень, починаючи від фізичних бар’єрів, таких як шкіра, і закінчуючи складними імунними реакціями. Ці засоби захисту є свідченням триваючої еволюційної гонки озброєнь між господарями та паразитами.
Взаємодія рослин і паразитів: Рослини також не застраховані від паразитичних загроз. Вони розробили низку хімічних і фізичних засобів захисту для захисту від паразитичних рослин і комах. Ці взаємодії підкреслюють універсальність паразитизму на дереві життя.

На завершення, царство паразитизму в еволюційній екології пропонує глибоке розуміння адаптивних стратегій, спільної еволюційної динаміки та тактики виживання, що використовуються організмами. Це підкреслює складний баланс конкуренції та співпраці, який формує природний світ.

Приклади паразитизму

Паразитизм, симбіотична взаємодія, характеризується тим, що один організм (паразит) отримує користь на шкоду іншому організму (хазяїну). Ці стосунки можуть призвести до шкоди, а в деяких випадках і до смерті господаря. Тут ми заглибимося в різні випадки паразитизму, які спостерігаються у людей, рослин, комах і риб.

Малярія: Викликаний Плазмодій вид, цю хворобу переносять комарі. У інфікованих людей може спостерігатися лихоманка, анемія та можливі порушення роботи органів.
Стрічкові черв’яки (Таєнія види): Перебуваючи в шлунково-кишковому тракті людини, ці гельмінти висмоктують поживні речовини, що потенційно може призвести до недоїдання та інших ускладнень зі здоров’ям.
Головні воші (pediculus humanus capitis): Ці кровоссальні ектопаразити колонізують шкіру голови людини, викликаючи свербіж і дискомфорт.

вилиця (Кускута види): Рослина-паразит з дефіцитом хлорофілу, повилика викачує поживні речовини у свого господаря.
заразиха (Оробанче види): Цей кореневий паразит може затримувати ріст і знижувати врожайність рослин-господарів.
омела (Альбом Viscum): Напівпаразитична рослина, омела витягує воду та поживні речовини зі своїх деревних господарів.
Гіднора африканська: Підземний паразит, він прикріплюється до коріння господаря для харчування.

Hemi Parasitic: Здатний фотосинтез але також витягують поживні речовини з господарів.
Голопаразити: Цілком залежні від господарів через їх нездатність до фотосинтезу.

Паразитичні оси: Ці оси відкладають яйцеклітини в комахах або на них, як гусениці, а личинки, що з’являються, поїдають хазяїна.
Блохи: Кровохарчувальні ектопаразити, блохи, вражають різних ссавців, у тому числі й людину.
воші: Перебуваючи на волоссі ссавців або пташиному пір’ї, воші є ектопаразитами, які харчуються виділеннями шкіри.
Галочки: Ці павукоподібні прикріплюються до шкіри птахів або ссавців, висмоктуючи кров і потенційно переносячи хвороби.

4. Паразитизм риб: Риба є господарем безлічі паразитів, деякі з яких помітні приклади:

Копеподи, нематоди та п’явки: Ці паразити поселяються в зябрах риб, отримуючи їжу від господаря.
Cymothoa exigua: Ізопода, яка замінює язик риби-господаря, харчуючись кров’ю та слизом риби.
риба-чистильник: Хоча риби-чистильники, такі як губани-чистильники, не є паразитами, вони видаляють мертву шкіру та паразитів з інших риб.

Споживання сирої риби, особливо в таких стравах, як суші, може становити ризик паразитарних інфекцій у людей. Однак у розвинутих регіонах такі інфекції є рідкісним явищем, і для зменшення ризиків застосовуються запобіжні заходи, наприклад заморожування риби.

Підводячи підсумок, паразитизм — це багатогранна біологічна взаємодія, яка спостерігається між різними таксонами. Розуміння цих взаємодій має ключове значення як для екологічних досліджень, так і для здоров’я людини.

Навіщо нам паразити?

Спокусливо вірити, що паразитів потрібно виводити, оскільки вони шкодять своїм господарям. Щонайменше п’ятдесят відсотків усіх відомих видів є паразитичними. Паразити відіграють важливу роль в екосистемі. Вони допомагають контролювати домінантні види, таким чином сприяючи конкуренції та різноманітності. Паразити забезпечують еволюційну мету, передаючи генетичний матеріал між видами. Загалом, наявність паразитів свідчить про здорову екологію.

Недоліки паразитизму

Паразитизм за своєю природою полягає в тому, що один організм отримує користь за рахунок іншого. Ось деякі з основних недоліків, пов’язаних з паразитизмом:

Погіршення здоров’я хоста:
- Паразити можуть спричинити низку проблем зі здоров’ям своїх господарів, від легкого дискомфорту до серйозних захворювань. Вони можуть витягувати життєво важливі поживні речовини, що призводить до недоїдання, слабкості та сприйнятливості до інших захворювань.
Смертність:
- Деякі паразитарні інфекції можуть бути смертельними для господаря, особливо якщо їх не лікувати. Це може призвести до зменшення популяцій господарів, потенційно вплинувши на динаміку екосистеми.
Економічний вплив:
- Паразити можуть мати значні економічні наслідки, особливо в сільськогосподарському секторі. Худоба та посіви, уражені паразитами, можуть призвести до зниження врожайності, збільшення ветеринарних та медичних витрат і втрати ринкової вартості.
Поведінкові зміни:
- Деякі паразити можуть змінювати поведінку свого хазяїна, роблячи його більш вразливим для хижаків або приводячи до середовища, яке є більш сприятливим для паразита, але потенційно небезпечним для господаря.
Зниження репродуктивного успіху:
- Паразитарні інфекції можуть знизити репродуктивний успіх господарів, викликаючи стерильність, зниження фертильності або погіршуючи здатність господаря піклуватися про своє потомство.
Конкурс ресурсів:
- Паразити конкурують з хазяїном за такі необхідні ресурси, як поживні речовини. Це може призвести до затримки росту, зниження рівня енергії та загального погіршення здоров’я господаря.
Передача вторинних інфекцій:
- Деякі паразити можуть діяти як переносники, передаючи іншим збудників своїм господарям. Наприклад, комарі можуть переносити такі захворювання, як малярія, лихоманка денге тощо вірус Зика.
Дисбаланс екосистеми:
- Якщо паразит викликає значне зменшення популяції хазяїна, це може призвести до дисбалансу в екосистемі, впливаючи на харчові ланцюги та загальний стан навколишнього середовища.
Еволюційний тиск:
- Постійна боротьба між господарями та паразитами може призвести до еволюційної гонки озброєнь, де обидва намагаються випередити іншого. Хоча це може стимулювати еволюцію, це також може призвести до підвищення вірулентності паразитів і потенційного вимирання певних видів господарів.
Соціальний і культурний вплив:
- Паразитарні захворювання можуть призвести до соціальної стигми, ізоляції та культурних проблем. Постраждалі особи можуть бути піддані остракізму або дискримінації, що призведе до психологічних і соціальних проблем.

Таким чином, паразитизм створює численні проблеми для окремих організмів, популяцій і цілих екосистем. Розуміння цих недоліків має вирішальне значення для ефективного управління хворобами, зусиль щодо збереження та забезпечення здоров’я та благополуччя постраждалих громад та екосистем.

Значення паразитизму

Біорізноманіття і динаміка екосистеми:
- Паразити сприяють біорізноманіттю, ускладнюючи харчові мережі. Вони можуть впливати на динаміку хижаків і жертв і впливати на відносну кількість різних видів в екосистемі.
Контроль популяції:
- Паразити можуть регулювати популяції хазяїв, не даючи їм досягти чисельності, яка може призвести до надмірної експлуатації ресурсів або деградації середовища існування. Це може підтримувати баланс в екосистемах і забезпечувати виживання різних видів.
Еволюція та адаптація хоста:
- Постійна боротьба між господарями та паразитами може спричинити еволюційні зміни. Господарі розвивають захисні механізми, і у відповідь паразити виробляють контрстратегії. Ця «гонка озброєнь» може призвести до швидких еволюційних змін і видоутворення.
Кругообіг поживних речовин:
- Паразити можуть впливати на кругообіг поживних речовин в екосистемах. Наприклад, коли паразити спричиняють захворювання або смерть своїх хазяїв, вони можуть впливати на процес розкладання та повернення поживних речовин у ґрунт.
Зміни в поведінці господарів:
- Деякі паразити можуть змінювати поведінку своїх господарів таким чином, що збільшують шанси паразита на виживання та розмноження. Це може мати каскадний вплив на взаємодію між хижаком і жертвою та загальну динаміку екосистеми.
Біологічні індикатори:
- Наявність або відсутність певних паразитів може служити індикатором стану навколишнього середовища, якості води або присутності певного виду господаря.
Медичні та наукові дослідження:
- Вивчення паразитів призвело до прогресу в медичних дослідженнях, зокрема у розумінні імунної відповіді та розробці методів лікування паразитарних інфекцій.
Гігієнічна гіпотеза:
- Деякі дослідники вважають, що певні паразитарні інфекції можуть знизити ризик аутоімунних захворювань у людей. Гігієнічна гіпотеза передбачає, що вплив паразитів у дитинстві може модулювати імунну систему, знижуючи ризик алергії та аутоімунних розладів.
Коеволюція та симбіотичні відносини:
- З часом деякі паразитичні стосунки можуть перерости у мутуалістичні або взаємопов’язані стосунки. Це демонструє динамічну природу взаємодії між організмами та те, як вони можуть змінюватися протягом еволюційного періоду часу.
Економічні та сільськогосподарські наслідки:
- Розуміння паразитизму має вирішальне значення для сільського господарства, оскільки багато паразитів можуть впливати на врожайність сільськогосподарських культур і здоров’я худоби. Вивчаючи ці взаємодії, ми можемо розробити стратегії управління та зменшення впливу паразитарних інфекцій.

Підсумовуючи, хоча паразитизм може мати згубний вплив на окремих господарів, він відіграє життєво важливу роль у формуванні екосистем, керуванні еволюційними процесами та підтримці природного балансу. Визнання його важливості може допомогти в зусиллях щодо збереження, ведення сільського господарства та медичних досліджень.

Вікторина Практика

Який тип симбіотичних відносин є паразитизмом?
а) Мутуалізм
б) Коменсалізм
в) паразитизм
г) Хижацтво

Які з перерахованих організмів можуть бути хазяїном у паразитичних відносинах?
а) Рослини
б) Тварини
в) І рослини, і тварини
г) Ні рослини, ні тварини

Яка основна характеристика паразита?
а) Це приносить користь, а господарю шкодить.
б) Це приносить користь, тоді як господар також отримує вигоду.
в) Це не шкодить і не приносить користі господарю.
г) Він завжди мікроскопічних розмірів.

Що з перерахованого НЕ є різновидом паразитизму?
а) Паразитизм розплоду
б) Мутуалізм
в) Ектопаразитизм
г) Ендопаразитизм

Які з перерахованих паразитів можуть інфікувати кровоносна система людини?
а) Солітер
б) Малярійний паразит
в) Воші
г) кліщі

Яким може бути потенційний результат важкої паразитарної інфекції у хазяїна?
а) підвищення імунітету
б) Смерть
в) Посилене розмноження
d) Немає помітних ефектів

Що з наведеного є прикладом ектопаразитів?
а) Солітер
б) Блоха
в) Анкілостома
г) Амеба

Вважається, що паразитизм впливає на кількість зв’язків у харчових мережах?
а) одна чверть
б) Половина
в) Три чверті
г) Всі

Які з перерахованих захворювань спричинені паразитичними найпростішими?
а) Туберкульоз
б) Малярія
в) Грип
г) Кір

У якому середовищі господарі частіше зустрічаються з паразитами?
а) Пустелі
б) Полярні області
в) Дощові тропічні ліси
г) луки помірного поясу

FAQ

Що таке паразитизм?

Паразитизм — це тип симбіотичних відносин, коли один організм, паразит, отримує вигоду за рахунок іншого організму, господаря.

Чим паразитизм відрізняється від інших симбіотичних відносин?

При паразитизмі користь приносить тільки паразит, а хазяїну завдається шкоди. У мутуалізмі обидва організми отримують вигоду, а в коменсалізмі один організм отримує вигоду, а інший не зазнає ні шкоди, ні користі.

Чи можуть рослини бути господарями паразитів?

Так, господарями паразитів можуть бути як рослини, так і тварини. Наприклад, деякі гриби та комахи можуть паразитувати на рослинах.

Які основні види паразитизму?

Два основних типи: ектопаразитизм, коли паразит живе на зовнішній поверхні господаря, і ендопаразитизм, коли паразит живе всередині тіла господаря.

Чи всі паразити шкідливі?

Хоча багато паразитів завдають шкоди своїм господарям, деякі мають нейтральний або навіть сприятливий ефект, особливо якщо вони еволюціонували разом зі своїми господарями протягом тривалого періоду.

Як розмножуються паразити?

Паразити можуть розмножуватися як статевим, так і нестатевим шляхом, залежно від виду та стадії його життя. Деякі мають складні життєві цикли, що включають кілька хостів.

Чи може паразитизм призвести до загибелі хазяїна?

У деяких випадках так. Якщо паразитарна інвазія сильна, це може призвести до смерті господаря. Однак часто в інтересах паразита зберегти господаря живим якомога довше.

Які типові приклади людських паразитів?

Приклади включають стрічкових черв’яків, вошей, кліщів і певних найпростіших, наприклад, збудника малярії.

Як запобігти чи лікувати паразитарні інфекції?

Профілактичні заходи включають належну гігієнічну практику, уникнення контакту із зараженою водою чи їжею та використання захисних заходів у місцях із високою поширеністю паразитів. Лікування варіюється в залежності від паразита і включає різні ліки, а іноді й хірургічне втручання.

Чи є користь від наявності паразитів?

Деякі дослідження показують, що певні паразитарні інфекції можуть знизити ризик аутоімунних захворювань. Це відомо як гігієнічна гіпотеза, яка передбачає, що відсутність контакту з інфекційними агентами в ранньому дитинстві може збільшити сприйнятливість до алергічних захворювань.

посилання

Роде, К. (2013). паразитизм. Енциклопедія біорізноманіття, 656–673. doi:10.1016/b978-0-12-384719-5.00103-9
Olano JP, Weller PF, Guerrant RL, Walker DH. Принципи паразитизму: взаємодія хазяїн-паразит. Тропічні інфекційні хвороби: принципи, збудники та практика. 2011:1–7. doi: 10.1016/B978-0-7020-3935-5.00001-X. Epub 2011, 29 квітня. PMCID: PMC7149714.
https://www.bionity.com/en/encyclopedia/Parasitism.html
https://www.thoughtco.com/what-is-parasitism-definition-examples-4178797
https://www.vocabulary.com/dictionary/parasitism
https://www.biologyonline.com/dictionary/parasitism
https://en.wikipedia.org/wiki/Parasitism
https://necsi.edu/parasitic-relationships
https://biologydictionary.net/parasitism/
https://www.vedantu.com/biology/parasitism
https://www.thoughtco.com/what-is-parasitism-definition-examples-4178797

Хвороби і шкідники томатів у відкритому ґрунті

Томати сміливо можна вважати основною тепличною культурою. Вони багаті набором вітамінів і мікроелементів. Але й дуже вимогливі до умов зростання: якості ґрунту, освітленості, температури і вологості повітря. Поряд із комахами-паразитами величезної шкоди їм завдають мікроорганізми, що викликають хвороби рослин.

Фітофтороз томата на сьогодні є найшкодочиннішою хворобою, яка вже відмічена більш ніж у 100 країнах. Значних збитків вона завдає рослинам у нашій країні. На півдні України в умовах зрошення кількість уражених рослин, залежно від погодних факторів і умов вирощування, коливається від 33 до 100%. Втрати врожаю у деяких регіонах у вологі роки сягають 50–80%. У зоні Центрального Лісостепу і Полісся в епіфітотійні роки в окремих господарствах відмічалася майже повна загибель посадок культури.

Збудником хвороби є грибок, що вражає плоди, листя і стебла. Спочатку захворювання з’являється на листках картоплі, і якщо вона росте недалеко, то через 10–15 днів інфекція може з’явитися на томатах. На листках виступають темно-коричневі плями, без чіткої межі, які однією зі сторін завжди прилягають до краю листа. З розвитком захворювання плями захоплюють весь листок, який мокне при високій вологості повітря і засихає при низькій вологості.

На стеблах фітофтороз проявляється у вигляді великих бурих плям невизначеної форми. При подальшому розвитку інфекції стебло в зоні плями може переламатися. На плодах утворюються бурі або темно-коричневі плями, які потім збільшуються у розмірах і охоплюють весь плід. Для попередження захворювання потрібно ізолювати картоплю від томатів, проводити глибоке перекопування ґрунту.

Фітофтороз має 3 (інколи 4) способи розповсюдження: через насіння, рослинні залишки та повітряно-крапельним шляхом. Поширенню збудника через насіння легко запобігти передпосівною його обробкою. Також небезпечним є зараження через рослинні залишки, коли гриб перезимовує у картопляних бульбах, що залишилися в ґрунті після збирання картоплі. Гриб вражає рослину, що утворилась з перезимувалої бульби, потім навколо хворої рослини формується первинний осередок інфекції. У тепле сонячне літо процес не має розвитку.

Також хвороба поширюється повітряно-крапельним шляхом і викликає масове зараження посадок картоплі і томатів. Повітряно-крапельний процес перенесення збудника фітофторозу є основним і найбільш небезпечним каналом поширення інфекції. У цьому випадку неважливо, де локалізовано первинні осередки. Спори з повітрям можуть переноситися на відстань до 300 км. У епіфітотійні роки, при масовому ураженні посадок картоплі і томатів, повітря над величезними територіями буквально насичене спорами гриба. Немає реальної можливості оберегти посадки томатів від попадання спор на листя і плоди, причому не тільки у відкритому ґрунті, а й у теплиці.

Поширення та шкодочинність фітофторозу залежать від погодних умов. Хвороба приймає характер епіфітотії (епідемії) у вологі безсонячні періоди з помірною денною (17–22 °C) і зниженою нічною температурою. При настанні теплої сонячної погоди фітофтороз припиняє свою активність.

Критичним для спалаху фітофторозу зазвичай буває ранковий туман або випадання рясної роси. Також його розвитку сприяє дефіцит у томатів калію, міді та йоду. На органогенних ґрунтах може також відігравати роль дефіциту марганцю. Якщо посадка томатів перебуває у тіні, особливо при відсутності ранкового сонця, збільшують вірогідність захворювання.

На розвиток фітофторозу сприяють загущеність посадок, недостатнє обрізування листя, інші порушення агротехніки. Необхідно не допускати виникнення первинного вогнища інфекції та одразу знищувати «самосівні» сходи картоплі, що утворюються із перезимувалих у землі бульб, відразу після їх появи.

Основний фактор, що провокує ранню появу фітофторозу та його перебіг у важкій формі, — це недостатнє і неповноцінне живлення плодоносних томатів. Там, де підгодівлі проводять епізодично, не розміряючи підживлення з істинними потребами плодоносної культури, фітофтороз виникає щороку, навіть при досить сприятливих погодних умовах. Але й на вузьких грядках можна спровокувати захворювання — для цього достатньо на стадії наливу плодів різко перервати підгодівлю культури або скоротити разові дози внесених добрив, чи просто збільшити інтервали між ними.

Заходами боротьби є обприскування рослин настоєм часнику в період зав’язування плодів кожні 15–18 днів. Взяти під контроль цю хворобу можна також за умови суворого дотримання технології захисту з використанням високоефективних фунгіцидів. На сьогодні в Україні є можливість застосовувати новітні розробки та препарати, які забезпечують максимальний захист і водночас є безпечними для навколишнього середовища.

У технології захисту проти фітофторозу рекомендовано використовувати препарат Ревус 250 SC, к. с. (0,5–0,6 л/га), на першу чи другу обробку для зняття інфекційного фону та попередження розвитку хвороби. Також рекомендовано препарати Медян Екстра 350 SC, к. с. (2,0–2,5 л/га), Метоксил, ЗП (2,5 кг/га), Альфа-Мідь, ЗП (2,6–3,0 кг/га), Гарт, ЗП (3,0 кг/га), Консенто 450 SC, к. с. (1,7–2,0 л/га), Арева Голд, ВГ (1,8–2,0 л/га). Під час активного росту зеленої маси слід застосовувати препарати високосистемної дії, такий як Ридоміл Голд МЦ 68 WG, в. г. (2,5 л/га), що має сильно виражену лікувальну дію та поширюється по всій рослині, забезпечуючи захист нових пагонів.

Кладоспоріоз, або бура плямистість томату. Перші ознаки хвороби проявляються у період цвітіння-на початку утворення плодів. Симптоми кладоспоріозу спочатку з’являються на листках нижнього ярусу, далі захворювання охоплює всю рослину. На верхньому боці листків спочатку округлі жовто-коричневі плями, після дозрівання спор вони стають червоно-коричневого кольору. З нижнього боку на плямах утворюється спочатку сірий, а потім бурувато-коричневий бархатистий наліт конідіального спороношення, за допомогою якого і поширюється збудник. Із розвитком захворювання листя скручуються і засихає. Інколи уражуються квітки і молоді плоди, вони зморщуються, буріють і засихають.

Підвищена вологість повітря (90–95%) та температура +22–25 °C сприяють масовому розвитку бурої плямистості. Джерела інфекції — уражені рослинні рештки, ґрунт на яких конідії можуть зберігатися життєздатними тривалий час.

Засоби захисту. Ретельне очищення ділянок від рослинних залишків. Своєчасне видалення старого листя. Використання стійких сортів і гібридів є основою захисту томатів від цього захворювання. Хімічним засобом захисту при появі симптомів захворювання обприскування рослин мідьмісткими препаратами. На насіннєвих посівах томату ефективний препарат Браво, КС (3,0–3,3 л/га).

Антракноз є хворобою стиглих і переспілих томатів. Не звертаючи уваги на це захворювання, можна заподіяти урожаю і товарним якостям значної шкоди.

Перші симптоми спостерігаються не тільки на стиглих овочах, а й на зелених плодах, що також вражені інфекцією. Хвороба може проявитися трохи пізніше, після збирання врожаю. Невеликі вогнища ураження залишаються на листках і стеблах, які дуже непомітні. Круглі, маленькі, вдавлені плями з’являються на стиглих плодах, а пізніше — темні концентричні кільця.

Якщо умови зростання культури вологі, то плями темніють внаслідок появи волосинок на тілі гриба, з’являються множинні конідії. На ділянках, які вражені, виникають тріщини, вони піддаються проникненню повторної інфекції, що викликає гниття.

Уражене хворобою насіння дає кволі паростки, які незабаром гинуть. У дорослому стані уражають кореневу систему розсади і дорослих рослин; уражаються також бурі і зрілі плоди.

Засоби захисту. Для захисту від антракнозу необхідно застосувати препарат Луна Експіріенс 400 SC, КС (0,35–0,75 л/га).

Велике значення для розвитку хвороб мають погодні умови. Наприклад, розвитку фітофторозу сприяє дощова прохолодна погода, а альтернаріозу — суха жарка погода з періодичними теплими дощами. В роки з холодною і вологою погодою у червні домінує фітофтороз, при теплій погоді і частому чередуванні вологих і сухих періодів — альтернаріоз.

У період вегетації досить поширеною хворобою томатів є альтернаріоз. Він з’являється на рослинах томатів практично щорічно. Уражує помідори в усіх районах України, в усіх фазах розвитку. Пошкоджує листя, стебла, черешки, суцвіття та плоди. Збудник захворювання може зберігатися у формі міцелію і конідій на рослинних рештках та у насінні.

Симптоми ураження альтернаріозом з’являються на рослинах томатів раніше, ніж фітофторозом, тому цю хворобу ще називають ранньою сухою плямистістю, або макроспоріозом. Спочатку на нижніх, а потім і на верхніх листках з’являються темно-бурі округлі плями з концентричними колами. Тканина в місцях плям суха навіть за вологої погоди. Хвороба супроводжується поступовим загальним пожовтінням листків. На стеблах і черешках утворюються довгасті темно-бурі плями з чорним або темно-сірим нальотом. У місцях ураження виникають сухі виразки. Рослини томатів в’януть. На плодах утворюються бурі плями. У вологу погоду плями вкриваються чорним оксамитовим нальотом — конідіальним спороношенням гриба.

Симптоми відрізняються між собою за різними видами збудників хвороби. Інколи на листках з’являються дрібні темно-бурі плями, які потім зливаються й утворюють великі кутасті або округлі темні плями з темно-оливковим нальотом. При сильному ураженні листки закручуються догори у вигляді човника. На стеблах і черешках з’являються суцільні темні продовгуваті плями без концентричних кіл. Такі симптоми хвороби характерні для пізньої форми сухої плямистості.

У нічний період тургор рослин відновлюється, але опірність сильно знижується, що є сприятливою умовою для зараження збудником альтернаріозу.

Засоби захисту. Для захисту необхідно застосувати препарати: Луна Експіріенс 400 SC, КС (0,35–0,75 л/га), Метаксил, ЗП (2,5 кг/га), Ревус (0,5–0,6 л/га), Квадріс 250 SC, КС (0,6 л/га)), Консенто 450, SC, КС (1,7–2,0 л/га)

Септоріоз, або біла плямистість листків. Хвороба найбільш поширена у західних і північних областях України. Шкодить як у відкритому, так і закритому ґрунті. За сильного ураження урожай може знижуватись від 30 до 45%. Розвитку сприяє тепла волога погода.

Уражуються хворобою листки, рідше стебла і плоди. Проявляється захворювання у вигляді дрібних брудно-білих плям із темним обідком і численними темними крапками — пікнідами гриба, що є збудником хвороби. При сильному ураженні плями зливаються і вкривають усю листкову пластинку. Листки жовтіють і засихають. Розвитку хвороби сприяє тепла волога погода.

Засоби захисту. Для збереження врожаю необхідно застосувати препарат Квадріс 250 SC, КС (0,75–1,0 л/га).

Фузаріозне та вертицильозне в’янення відбувається завдяки ураженню судинної системи рослин збудниками хвороби, внаслідок чого призупиняється ріст і розвиток рослин, відбувається втрата тургору.

Збудники проникають у рослину через кореневу систему і поширюються по всій рослині, потрапляючи навіть у плоди і насіння.

Першими ознаками хвороби є прив’ядання верхівки рослини або окремих листків середнього чи нижнього ярусів. В окремих випадках спостерігається загальне пригнічення рослин і утворення дрібних плодів. На поперечному зрізі прикореневої частини стебла неозброєним оком помітно побуріння судинного кільця та скупчення грибниці патогену, який отруює рослину токсинами.

Залежно від умов середовища, хвороба проявляється двома типами: раптове швидке в’янення і засихання ще зелених рослин, або носить затяжний хронічний характер.

Фузаріозному в’яненню сприяють: недотримання сівозміни, підвищена температура повітря у межах 25–30оС і низька вологість ґрунту, загущена посадка, висока температура і вологість вдень, холод — вночі, використання занадто великої кількості хімічних добрив, особливо з використанням хлору, в місцях посадки томатів є залягання підземних вод або розташування ділянки в промисловій зоні, слабкий полив і підсихання кореневої системи.

Засоби захисту. Уражені хворобою рослини потрібно спалити. Разом з ним загинуть і грибки, що викликають фузаріозне в’янення томатів. Зазвичай, якщо хворобу помітити вчасно та видалити хворі плоди, вона може не поширитися на решту помідорів.

Бактеріальний рак томатів — дуже небезпечна хвороба. Джерело інфекції — неперегнилі уражені рештки та насіння. Проявляється у двох формах — місцевій та дифузній. При дифузному ураженні спостерігається в’янення і відмирання молодих рослин. На більш дорослих рослинах зустрічається однобічне в’янення окремих листків і гілочок. На поперечному зрізі стебла або черешка добре помітно почорніння судиноволокнистих пучків. Бактерії по судинах можуть проникати в плоди і заражувати насіння.

При ураженні на листках, черешках, стеблах з’являються дрібні бурі плями, які пізніше заглиблюються і набувають форми виразок. На плодах утворюються білі або буро-коричневі невеликі плями з чорною крапкою у центрі, оточені світлою облямівкою.

Бактеріальний рак поширюється поливною та дощовою водою, вітром та іншим механічним шляхом. Бактерії проникають у тканину рослин через механічні пошкодження і пошкодження комахами, які є переносниками інфекції.

Чорна бактеріальна плямистість — досить поширена бактеріальна хвороба томатів. Зустрічається у відкритому і закритому ґрунті. Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки і насіння.

Хвороба проявляється на листках, стеблах і плодах протягом вегетації. На листках з’являються маслянисті чорні дрібні плями, які розростаються до 1–2 см у діаметрі. У центрі вони чорні, тканина навколо них жовтіє. На черешках і стеблах утворюються повздовжні чорні плями.

На плодах утворюються чорні, блискучі випуклі плями неправильної форми, оточені водянистим обідком. Пізніше вони збільшуються, центр їх западають, іноді тканина під плямами загниває.

Засоби захисту. Вирощування стійких сортів і гібридів. Закладення рослинних залишків у поле після завершення вирощування культури. Протруювання насіння препаратом Фітолавіном-300.

Чорна ніжка. Збудником чорної ніжки є патогенні гриби, спори яких зберігаються у ґрунті. Свою назву хвороба отримала у зв’язку з тим, що в уражених молодих паростків стебло трохи вище рівня землі стає чорним. Розсада протягом декількох днів в’яне і всихає. У більшості випадків таке захворювання призводить до стовідсоткової загибелі сходів, особливо якщо посадка розсади овочевих культур проведена в невеликій ємності.

Хвороба сильніше розвивається при надлишковій вологості ґрунту, різких коливаннях температур ґрунту і повітря, при загущенні посівів і недостатньому провітрюванні.

Інфекція зберігається і накопичується у грунті при беззмінному використанні його протягом декількох років

Засоби захисту. Ретельно відбраковувати хворі і слабкі рослини при висадці розсади. Видаляти уражені рослини під час вегетації. Не допускати загущеність посівів.

Основні організаційно-господарські, профілактичні та агротехнічні заходи для захисту томатів від хвороб:

обов’язкове обстеження рослин на виявлення хвороб, починаючи з моменту вирощування розсади;
повна ліквідація і ретельне видалення бур’янів і сміття;
чергування культур із поверненням пасльонових на те ж місце не менш ніж через рік;
для видалення пасинків і листків бажано використовувати спеціальний інструмент;
при появі перших ознак вірусних хвороб рекомендовано обробляти рослини розчином молочних відвійок із додаванням спиртового розчину йоду (на 10 л води 1 л відвійок молока і 7–10 мл 5%-го спиртового розчину йоду). Інтервал між обприскуванням рослин 7 днів;
для підвищення стійкості проти несприятливих умов за 1–5 діб до сівби проводити обробку насіння біопрепаратами: Триходермін, Планриз (10 мл/л), регуляторами росту: «Марс-У» (260 мл/т), «Емістим С» (5 мл /10 л /1 т насіння).
поливати рослини теплою водою, але не вище +25 °C. У період пониженої температури поливи проводити рідко, щоб ґрунт не перезволожувався.

В Україні колорадський жук залишається найнебезпечнішим шкідником помідорів. Він поширений повсюдно. Пошкоджує томати, картоплю, баклажани, перець та інші пасльонові.

Жук розміром 8–12 мм, жовтий чи червоно-жовтий, рідше жовто-бурий зі світлішими надкрилами й темними плямами на голові та передньоспинці. Тіло короткоовальне, сильне, опукле, блискуче; на надкрилах десять чорних смужок. Яйце розміром 0,8–1,4 мм, червоно-жовте, блискуче, видовжено-овальне. Личинка до 10 мм, молодшого віку темно-сіра, старшого — червоно-жовта (цегляного кольору), тіло липке, м’ясисте, червоподібної форми, зверху опукле, знизу плескате, особливо роздуте в середній частині, вкрите рідкими щетинками. Лялечка — 10–12 мм, оранжево-жовта чи червонувата.

Зимують імаго в ґрунті. Частина популяції після розмноження може зимувати вдруге. У Поліссі й Лісостепу на другу зимівлю йде 18–20% усієї популяції, а в окремі роки — значно більше. Таким чином, популяція, що зимує, складається як з імаго першого року, так частково з другого року життя.

Терміни весняного пробудження колорадського жука значною мірою залежать від погодних умов, особливо від температури ґрунту та кількості опадів. Найінтенсивніший їх вихід спостерігається після випадання дощів, у теплу сонячну погоду, за температури повітря не нижче 15 °C і ґрунту — 13–14 °C.

Відразу після виходу з яєць личинки живляться яйцевими оболонками, іноді поїдають яйця, що містять живі зародки. Потім вони гризуть м’якуш листка з нижнього боку, поступово переходять наверхній бік і обгризають листки повністю, залишаючи тільки жилки. Упродовж життя личинки линяють тричі і мають відповідно чотири віки. Найбільш ненажерливі личинки старших віків. За температури повітря понад 12 °C вони живляться вдень і вночі. Знищивши листя на одній рослині, переселяються на інші. Завершивши розвиток, личинки заглиблюються у ґрунт на 8–10 см (іноді до 20 см) для заляльковування. Розвиток лялечки триває 12–21 добу.

Відкладання яєць першої літньої генерації у Поліссі та Лісостепу спостерігається наприкінці липня-на початку серпня, а на півдні України — майже на місяць раніше. Плодючість самок першого покоління: мінімальна 130, максимальна — 400 яєць. У південних районах і низинній частині Закарпаття личинки закінчують живлення, заляльковуються, а імаго другої генерації виходять з лялечок вже у другій половині серпня. Іноді після нетривалого живлення вони дають початок факультативному третьому поколінню, що завершує свій розвиток лише в окремі роки.

Характерною біологічною ознакою колорадського жука є наявність у циклі його розвитку кількох форм фізіологічного спокою різної тривалості, через що процес захисту овочевих культур є більш складним. В Україні встановлено шість категорій фізіологічного спокою

Заходи захисту. Після збирання картоплі чи переорювання — культивація ґрунту з вибиранням бульб, що залишилися, для запобігання появі самосіву, що є резервацією колорадського жука; внесення добрив і підживлення, своєчасні розпушування, підгортання і прополювання для підвищення стійкості картоплі; скошування бадилля перед збиранням. При заселенні личинками і жуками рослин посіви обприскують один-два рази інсектицидами, такими як: Актара 240 SC, к. с. (0,07–0,09 л/га), Бомбардир, ВГ (0,045–0,050 кг/га), Варант 200, в. р.к. (0,2–0,25 л/га), Енжіо 247 SC, к. с. (0,1 л/га), Золон 35 к. е. (1,5–2,0 л/га). Проти личинок ефективні й біопрепарати.

Мармеладний. Середньостиглий. Рослина низькоросла. Плоди округлі, гладкі, великі, масою до 400 г, червоні, дуже м’ясисті. М’якоть щільна, соковита. Відрізняється унікально високою стійкістю до хвороб. У порівнянні з іншими сортами майже не уражується хворобами. Рекомендується для вирощування у відкритому ґрунті. Сорт салатово-консервного призначення, дуже добрий для переробки на томатопродукти. Невибагливий і дуже врожайний.

Дамський угодник. Середньостиглий сорт для відкритого ґрунту і плівкових укриттів. Сорт відмінно адаптується до несприятливих умов вирощування, стабільно зав’язує плоди в складних погодних умовах. Плоди циліндричні з носиком, гладкі, дуже щільні, яскраво-червоні, масою близько 100–150 г. Сорт універсального призначення. Плоди стійкі до розтріскування, добре переносять транспортування. Стійкий до вертицельозного, фузаріозного в’янення томатів.

Верліока F1. Ранньостиглий, високорослий гібрид. Плоди округлої форми, гладкі, червоного кольору, рівномірно забарвлені. Цей гібрид характеризується раннім, одночасним і інтенсивним формуванням врожаю навіть в умовах недостатньої освітленості і підвищеної вологості, високим відсотком зав’язування плодів. Вимагає регулярних поливів, але має перевагу через стійкість до фузаріозного та вертицельозного в’янення.

Де Барао. Рослина високоросла. Плоди овально-яйцевидної форми масою 60–70 г, щільні, відмінні для консервування, довго зберігаються, не втрачаючи якості. Сорт має підвищену стійкість до фітофторозу.

Вернісаж. Середньостиглий високоврожайний сорт. Томати в’яжуться гронами з 5–7 плодами. Плоди круглі, досить декоративні рожевого кольору, в світло-рожеву і жовто-рожеву смужку. Маса зрілих плодів — 40–60 г, м’якоть ніжна, але досить щільна. Стійкий до основних хвороб кладоспоріозу і фузаріозу.

Ріо Гранде. Суперврожайний сорт, середньостиглий, дозріває через 125 днів після посіву. Плоди сливові, округлі, масою 115–120 г, щільні. Мають високу транспортабельність. Дуже добре зберігається зірваним. Призначення універсальне. Придатний для механізованого збирання. Можна вирощувати у відкритому ґрунті. Стійкий до хвороб томатів.

Іскристий. Середньоспілий сорт, врожайний. Плоди округлі, червоні, вагою до 110–120 г. Сорт стійкий до хвороб та несприятливих погодних умов.

Мікадо. Високорослий сорт, скороспілий. Плоди масою до 400 г. Стійкий до багатьох хвороб, особливо до фітофторозу.

Андромеда F1 — дуже ранній гібрид. Плоди рівні, червоні, середнього розміру. Рослина зберігає хорошу силу росту навіть у спекотний літній період. Дає дуже високий урожай плодів масою 150–160 г. Придатний для вирощування як у відкритому ґрунті, так і в скляних і плівкових теплицях. Стійкий до основних захворювань томатів.

На плодах томату часто можна спостерігати паразитичний організм