Вб’єш бобра – не матимеш добра. Чому бобри стали загрозою для Волині

Днями в інформаційному просторі з’явилася інформація, що гідротехнічним спорудам на Волині загрожує нашестя бобрів. Мовляв, через це села в одному з районів області можуть піти під воду. УНІАН дізнавався, наскільки реальною є загроза.

Заяви про шкоду, завдану бобрами, звучать на Волині не вперше і, вочевидь, не востаннє. Наразі мова йде про те, що в одному з районів області через велику кількість цих тварин та їхню активність руйнуються дороги. Ба більше, бобри можуть спровокувати прорив дамб, та й внаслідок будівництва ними заграт рівень води у водоймах різко піднімається. Все це загрожує затопленням навколишнім селам. Тому місцева влада шукає гроші на зміцнення дамб та будівництво нових гідротехнічних споруд.

За словами Любешівського селищного голови Олега Куха, бобри створюють реальні проблеми: «Кілька тижнів тому обвалилася дамба, яка через пішохідний міст з’єднує селище Любешів із селом Заріка».

«Бобри вирили нори в пішохідній ґрунтовій дорозі, яка проходить по дамбі. І тепер всередині дамби провалля на кілька метрів», – додає він.

Якщо ситуацію швидко не виправляти, то, за словами Куха, дорогу буде зруйновано вщент, і тоді селянам доведеться долати зайві 5 км, щоб дістатися з пункту «А» в пункт «Б».

Крім того, селищний голова розповідає, що не лише одна ґрунтова дорога була пошкоджена бобрами. Тварини не гребують знищувати й асфальтове покриття – їхні нори знаходяться під шаром асфальту. Саме так було зруйновано дорогу до села Ветли Любешівського району.

Щоб протистояти діяльності тварин, у людей не так багато інструментів. Найчастіше місцеві мешканці засипають бобрині ходи, але, на жаль, дуже швидко нові нори з’являються на місці старих знову і знову.

Раніше здолати навалу бобрів допомагало те, що на цих тварин на Волині полювали упродовж століть. Міцне хутро, бобровий струмінь-залоза з пахучою речовиною (вважали, що вона мала лікувальні та омолоджувальні властивості), за які платили немалі гроші, а також делікатесне м’ясо, яке охоче споживали місцеві, – були цінним ресурсом. Це призвело до того, що на початку 20 століття звіра на цих територіях майже було винищено. Реакліматизація, тобто відтворення популяції бобрів у Волинській області, почалася у 60-х роках минулого століття. Тоді в річку Стохід біля села Нові Червища Камінь-Каширського району випустили близько двох десятків особин цих тварин…

На сьогодні у Любешівському районі області здолати бобрів цим способом неможливо, адже це – територія Національного природного парку «Прип’ять-Стохід», в якому полювати заборонено.

Однак і в інших районах не спостерігається особливого бажання місцевих встрелити такий «трофей». Так, за словами завідувача центру мисливського господарства Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Сухопора, за останні 6-7 років популяція бобрів у регіоні залишається на одному рівні – приблизно 6 800 голів. І, попри те, що полювання на них не заборонене (окрім території Національного парку), ажіотажу не спостерігається.

Лісівник розповідає, що для полювання на бобра потрібно мати не лише ліцензію на їх відстріл, а й ліміти. «У нас в області є 54 користувачі мисливських господарств різних видів власності. Останніми роками вони не беруть лімітів на відстріл бобрів. Та й взагалі, по-моєму, за всю історію лише раз брали ліміти. А ліцензій взагалі жодного разу», – говорить він.

Можливо, це пов’язано з тим, що люди на Волині чомусь вважають: «Вб’єш бобра – не матимеш добра». Ймовірно, це призводить і до того, що навіть місцеві браконьєри гребують полювати на цих звірів.

Таким чином, щоб запобігти трагедії з проривом дамб, людям не лишається нічого іншого, як просто бути пильними і готуватися до можливих катаклізмів заздалегідь. Так, за словами керівника регіонального офісу водних ресурсів в Волинській області Ростислава Кравчука, загроза підтоплення (особливо у разі повені чи паводку) буде реальною, якщо своєчасно не помітити, де бобри зробили собі «домівку».

«Якщо ми цього не помітимо, може розірвати дамбу», – підкреслює він.

Однак, за його словами, в очікуванні «високої води», люди, які відповідають за дамби, систематично їх обстежують. Адже мова йде про 360 км дамб (288 з них – на балансі водогосподарських організацій, а найбільше – 115 км – у Любешіському районі).

«Якщо десь побачили прорив – реагують», – говорить він.

Найчастіше мова йде про те, що прориви «латають» мішками з піском. Кравчук запевняє, що, якщо в якомусь районі своїми силами можуть не впоратись, є й аварійні бригади. «Є тисячу мішків з матеріального резерву області… Розрахункова потреба – п’ять тисяч штук. А взагалі для області потрібно більше», – говорить він.

У свою чергу, заступник директора Шацького Національного природного парку «Прип’ять-Стохід» Михайло Химин вважає бобрів природними регуляторами гідрорежиму на волинських річках і загрози в них не бачить. Ба більше, заяви про загрозу підтоплення через життєдіяльність тварин він називає маніпуляцією.

«Поки людина не втручалася в природу, таких проблем не було. Наприклад, в 90-х в тому ж Любешівському районі бідкалися, що всихають дерева. А це відбувалося через те, що зникли бобри…», – нагадує він.

Що ж стосується можливості підтоплень, то, на його переконання, справа не в бобрах, а в людях. Мовляв, коли тридцять років тому розробляли програми дамбування всієї Прип’яті, в Любешові була створена комісія, яка проводила опитування місцевих мешканців щодо створення дамби біля селища. Однак кілька сімей тоді вперлося, мовляв, навіщо дамба, нам вода не шкодить, ми не даємо згоди на зведення гідротехнічної споруди. Саме тому, за словами Химина, дамбу з боку Любешова не будували…

У Шацькому Національному природному парку «Прип’ять-Стохід» заяви про загрозу підтоплення через бобрів називають маніпуляцією. / pixabay.com

На його переконання, питання життєдіяльності бобрів у регіоні існувало десятки років. «З того моменту як з’явилися дамби і біля цих дамб водойми, бобри будуть завжди їх експлуатувати. Чому його сьогодні почали його піднімати, я не знаю… Є моменти, але це не значить, що тут катастрофа», – заявив Химин.

«Я вважаю, що заяви про підтоплення – це маніпуляція громадською думкою, щоб «вибити» гроші», – підкреслює він.

Натомість, Любешівський селищний голова Олег Кух говорить, що ні про які маніпуляції не йдеться. «Про загрозу і недостатнє фінансування із державного бюджету систематично говорить управління водного господарства (йдеться про підрозділ регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області, – УНІАН). Вони звертаються до нас із клопотаннями, щоб у місцевому бюджеті ми передбачили кошти на утримання гідротехнічних споруд. Але це не зовсім правильно. Не можна все покладати на місцеві бюджети. У нас є всі матеріальні резерви для подолання непередбачуваної ситуації, але свою «роботу» повинна робити і держава»,- говорить селищний голова.

«Щодо бобрів, вважаю, своє слово мають сказати науковці – чи є популяція тварин загрозливою. А щодо дамб – в певний момент вони дуже потрібні. Так, нині, вже років п’ять, низький рівень води. Але це нічого не означає. Гідроспоруди треба підтримувати в нормальному стані. Адже, якщо підніметься велика вода, як років сім-десять тому, а ці гідротехнічні споруди будуть в неналежному стані, то нам буде непереливки», – додає він.

Зважаючи на аномальні погодні умови, через які не можна бути впевненими, що Волинь у будь-який момент не заллє дощем і, як наслідок, за ним прийде «велика вода», винуватити у катаклізмах лише бобрів було б вкрай невірно.

Світлана Мех

Бобер на обід, а зубр на вечерю? Польський міністр пропонує їсти рідкісних тварин

Польський міністр сільського господарства Ян Кшиштоф Ардановський став об’єктом критики після того, як запропонував скасувати законодавчий захист зубрів та бобрів, додавши їх до списку “їстівних тварин”.

Під час конференції з питань сільського господарства в польському парламенті наприкінці минулого місяця пан Ардановський сказав про необхідність регулювання чисельності бобрів через збитки, які, за словами урядовця, завдають ці тварини сільськогосподарським угіддям.

Він висловив жаль з приводу того, що хоча місцева влада щорічно дає дозволи на вбивство тисяч бобрів, проте мисливці не поспішають на них полювати.

У Польщі, на відміну від багатьох європейських країн, бобри лише частково знаходяться під захистом і на них можна полювати в період з жовтня по березень за певних обставин.

При цьому мисливцю не дозволяється їсти мертву тварину.

“Я планую визнати бобрів і зубрів їстівними тваринами”, — сказав він, додавши, що хвіст бобра раніше вважався афродизіаком.

“Може виявитися, що проблема бобрів скоро розв’яжеться”, — додав він.

Як на зубрів, так і бобрів зазвичай полювали заради їжі в минулі століття.

Останнього зубра у Біловезькій пущі вбили на початку 1920-х років. Пізніше популяцію відновили наприкінці 20-х за рахунок зубрів, які знаходились у зоопарках.

Оскільки обидва види знаходяться під захистом польського законодавства, то їхня чисельність зростає. За останніми оцінками, у Польщі знаходяться 1 873 зубри й понад 55 000 бобрів.

Слова міністра викликали деяке здивування. За словами експертів самого “переліку їстівних тварин” у Польщі не існує.

Минулого року ЄС постановив, що Польща порушила закон, провівши вирубку лісу у Біловезькій пущі

Крім того, міністр охорони навколишнього середовища, а не сільського господарства має право вирішувати, які види тварин потребують державного захисту в Польщі.

У п’ятницю пан Ардановський пояснив, що він веде переговори з міністром навколишнього середовища про внесення бобра, а не бізона у перелік тварин, на яких можна полювати, а м’ясо їсти. У цьому списку є, наприклад, олень або заєць.

Але навіть це може виявитися не так вже й просто.

Якщо міністр охорони навколишнього середовища вирішить скасувати захист бобрів, то законодавство Польщі опиниться в конфлікті з правом ЄС, оскільки європейський бобер захищений відповідно до загальноєвропейських норм.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Як “пєтушки” врятували українських бобрів від знищення

У Національному парку “Пирятинський” на Полтавщині бобри частково повернули річку Руду в старе русло. Науковці, які вивчають цих великих гризунів, стверджують, що після людини бобри — найзавзятіші будівельники.

— Природному відновленню популяції бобрів посприяла… мода, — каже доцент кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру “Інститут біології та медицини” Київського національного університету ім. Т. Г.Шевченка і за сумісництвом науковий співробітник Національного природного парку “Пирятинський” Анатолій Подобайло. — Якщо пригадуєте, наприкінці 80-х — на початку 90-х років у моду ввійшли шапочки, які називали “пєтушками”. Цінність хутра після цього різко впала.

До того в СРСР довгий час були надзвичайно популярними шапки з ондатри, норки, “пижика” (шкурки теляти північного оленя), бобра… В Україні, за винятком невеликих ареалів на Поліссі, ці тварини не водилися, бо їх знищували браконьєри. Я вперше побачив сліди зубів бобра на дереві в заказнику під Каневом, бувши студентом. А зараз, через десятиліття, займаюся дослідженням ролі бобрів у формуванні й реставрації екосередовища.

Екосистемні інженери

— Пане Анатолію, стривайте! Яке формування екосередовища? Знищені дерева по берегах річок і загати, які уповільнюють течію чи перекривають плин води? Хіба не цим “славляться” бобри? Хіба це не суперечить збереженню природи і не викликає конфлікти людей з великими гризунами?

— Стереотипи мислення дуже живучі. Бобри, на відміну від людей, не знищують дерева. Вони ними харчуються! Причому їдять лише кору і камбій — м’який шар деревини, який знаходиться одразу під корою, завдяки якому рослина потовщується. Вибирають м’які породи: осику, вербу, березу. Причому дуже рідко сточують стовбури, більші у діаметрі, аніж 20 сантиметрів. Переважно вибирають молоді, по 10-15 сантиметрів, на які потрібно витрачати менше зусиль. З цієї ж причини бобри не будуть тягнути дерево далі, як за триста метрів від свого житла. До речі, ми спостерігаємо, що деякі з надгризених ними дерев ростуть роками, і до них тварини більше не підходять. Одне слово, жоден бобер не може обезлісити такі площі, як це роблять люди… А дерева в природі самі висіваються.

Стебла кущів стають кормом бобрів на зиму

До того ж, насадження у рекреаційних зонах, парках дуже легко вберегти від пошкоджень чи згризань, обмотавши їх сіткою, що використовується при штукатурці. Сітка бобрам не по зубах, і вони відійдуть в інше, безлюдне місце, збудують там нори. Поляки, наприклад, у місцях, де бобри риють нори чи вибудували загату, кладуть трубу, а на вході води ставлять решітку, щоб вони не забивали її гіллям.

Від загат, щоб ви розуміли, користі більше, аніж проблем. Власне, наші наукові дослідження стосуються вивчення саме цієї “діяльності” великих гризунів.

— Користі? В чому ж вона виявляється?

— Бобри — ключовий вид дикої природи, який формує екосередовище не лише для себе, а й для сусідів. Не дивно, що їх називають екосистемними інженерами. Ці тварини заселяють малі непромерзаючі річки, озера, ставки, болота та меліоративні канали із широколистяними деревами та кущами на берегах. Живуть там сім’ями по 2-10 особин. Щороку в травні-червні у сім’ї народжується 2-4 малят. Бобри будують хатки з підводними входами та нори. Якщо водойма недостатньо глибока, будують загату із завалених дерев. Їхня система ходів та каналів захищає малят від хижаків і полегшує доступ до рослинності, якою бобри харчуються. Літом вони їдять зелень, коріння рогози, осоки, латаття, інших водних рослин, молоду кору. На зиму заготовлюють гілки та стовбури дерев, затоплюючи їх водою, проріджуючи таким чином прибережні чагарники та ліси. Найчастіше ці тварини “вирубують” осику та вербу, а хвойні дерева через підтоплення гинуть. Іноді це суттєво змінює вигляд навколишнього ландшафту.

Анатолій Подобайло зі студенткою Дариною Терех, яка збирала матеріал для курсової роботи про бобрів. Гризуни створили перепади на річці Рудій

Ще більше змінюють середовище боброві загати, які піднімають рівень води. Натомість розвиваються водні та навколоводні рослини. Таким чином, бобер створює водно-болотні угіддя, які забезпечують місця проживання та харчування водяних полівок, зайців, копитних, земноводних, водоплавних, різноманітних комах та комахоїдних птахів. Якщо на цьому плесі з’являється перната дичина, то вона переносить ікринки риб, і таким чином водойма зариблюється. До того ж, коренева система дерев, що ростуть довкола, отримує достатнє живлення. Покинуті нори бобрів використовують видри, норки та ондатри.

Отож, середовище, давно заселене бобрами, є стійким, там мешкає чимало видів рослин та тварин, і така екосистема тривалий час підтримує баланс.

І ще дуже важливо: бобер європейський, або ж річковий, здатний повертати річки у їхні старі русла. Це довели польські вчені. Під Варшавою таким чином удалося відновити старе русло однієї з річок. Річ у тім, що коли з’являється загата, то вода розливається, і при цьому потік шукає м’якший грунт. А м’якший він на старому річищі.

Недарма ці тварини перебувають під захистом Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, прийнятої 1979 року й ратифікованої Україною. Вони охороняються також Оселищною директивою ЄС, прийнятою 1992 року в Брюсселі, метою якої є збереження та покращення стану біорізноманіття за рахунок збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори на території ЄС.

Війна з бобрами

— Та люди вперто воюють із бобрами, руйнуючи їхні хатки й гатки. Бо в одних випадках розливи, які вони спричиняють, затоплюють городи і поля, містки і броди, а в інших, коли потоки змінюють русло, господарям стає далеко гнати гусей на воду…

— Бобри своєю життєдіяльністю підтримують рівень води у водоймах, і в цьому одна з найважливіших ролей цього виду. На жаль, люди бачать лише те, що на поверхні. Самі ж тим часом перестали дотримуватися дуже важливої норми — не розорювати землі, що лежать ближче, аніж 25 метрів до річок. Тому до них потрапляє гумус, вони замулюються, міліють. Треба єдине зрозуміти: гатити греблю — це природний інстинкт бобрів. Вони будують їх навіть на невеликих струмочках. Просто чують дзюрчання води, і в них включається цей інстинкт. Але є дуже простий метод запобігти цьому. Не треба втручатися в природу, не треба руйнувати греблю. Досить просто вмонтувати в греблю водостічну трубу, щоб тварини не чули дзюрчання води.

— Які позитивні зміни відбулися в екосистемі Національному парку?

— У межах Прилуцького району Чернігівської області та колишнього Пирятинського Полтавської протікає невеличка річка Руда. Її загальна довжина всього 40 кілометрів, десять з яких пролягає через наш парк. Так от, у районі села Давидівка живе сильна сім’я бобрів, яка контролює третину 10-кілометрового відрізку річки. Тут найвищі греблі (перепад висот сумарно сягає трьох метрів), і Руда почала меандрувати, тобто петляти, робити вигини, й поновила таким чином природне русло. Родина бобрів завдяки цьому отримала додаткове харчування: ліщину, крушину, вільху, в’язи, осику (загалом до десятка компонентів), до яких підійшла річка. А в Сасинівці, де сім’я бобрів не щороку розмножується, а отже, заготовляє менше їжі, залишки якої тварини використовують для будівництва будиночків і загат, Руда продовжує текти, як і текла, через що тварини мають бідний раціон. Він на 90 відсотків складається з верби.

Бобри дуже рідко сточують стовбури, більші у діаметрі, ніж 20 сантиметрів

Менеджмент-планом Національного парку “Пирятинський” передбачено якраз сприяння бобрам у відновленні старого річища. Їм це вже частково вдалося, а за кілька десятиліть, переконаний, вони повністю відновлять старе русло.

Чому браконьєри знищують бобрів

— Популяція цих гризунів за час ваших спостережень збільшилась?

— Ні, на десяти кілометрах річки живуть від 12 до 29 особин. Коли їхня щільність починає зростати, в популяції починають швидко розповсюджуватися хвороби, виникає брак їжі, конкуренція, і включається природний добір. Частина ж тварин змушена переміщуватися в інші місця.

— У них є вороги?

— А браконьєри не влаштовують полювання на бобрів?

— Браконьєри не перевелись, на жаль. Ми виявляли на території Нацпарку і розставлені петлі, й черепи тварин. Хоча зараз, згідно з діючим законодавством, на бобрів, як і на інших хутряних звірів, можна полювати з жовтня по лютий — вони занесені в список мисливських тварин.

— Невже в моду знову повертаються хутряні шапки?

— Заради хутра чи м’яса бобрів уже давно не вбивають: хутро не затребуване, а м’ясо, яке за смаком нагадує м’ясо нутрії, надто важко й нераціонально добувати. Браконьєри полюють на бобровий струмінь, інакше кажучи, на мускусні залози тварин, що знаходяться в основі хвоста. Завдяки цим залозам бобри, як і всі ссавці, мітять краї своєї території. Запах призначається для особин їхнього виду. За ним молодняк, наприклад, шукає собі пару при розселенні, а людині він практично невідчутний. Але ж спритники почали розкручувати міф про чудодійні властивості “бобрового струменя” і добре на цьому заробляють. Настоянку й бальзами з нього рекомендують вживати при чоловічих і жіночих проблемах, при захворюваннях нервової системи, органів дихання, очей, серцево-судинної системи, при лікуванні онкології… Свого часу такі ж чудодійні властивості приписували рогу африканського носорога, пахучим залозам далекосхідного оленя кабарги. В результаті вони опинилися в Червоній книзі.

— Заради м’яса, кажете, на бобрів колись полювали?

— Радше заради хутра. Для багатьох країн, зокрема, Київської Русі, Литовського князівства бобри були цінним ресурсом. Зі шкурок шили шуби, коміри, муфти, ними торгували з Європою та Візантією. А м’ясо вживали в їжу. Причому його, оскільки тварини водоплавні, прирівнювали до риби, тож не заборонялося їсти навіть у піст. Так тривало з VII до початку ХІХ століття, аж поки бобрів практично не вибили. А ось за часів великого князя Київського Ярослава Мудрого (986-1054 рр.) вони перебували під охороною, за їхнє вбивство накладали величезні штрафи — аж три гривні. За ці гроші тоді можна було хату побудувати.

Гризунів рахують по пеньках

— Яким чином ви спостерігаєте за життям диких тварин? Може, так само, як і за лелеками, встановлюєте відеокамери?

— Намагаємося їх не турбувати. Є опосередковані методи спостереження. Наприклад, обліковуючи запаси деревини, які вони роблять на зиму (бобри у сплячку не впадають, і в холоди сидять у хатках та норах, живучи на запасах), ми можемо дізнатися про кількість особин на певній території. Пізньої осені у межах проживання родин — у радіусі 300 метрів від берегів річки — рахуємо всі пеньки кущів і дерев. На зиму одному боброві потрібно 70 кормових одиниць. Так довідуємось, чи повноцінна родина, тобто, чи з дітьми, чи вона в цьому сезоні живе сама. По слідах різців на пеньках можна судити, старим чи молодим бобрам вони належать. До речі, долотоподібні різці у бобрів, які ростуть усе життя, мають тверду емаль спереду і м’якшу ззаду, тому добре заточуються.

По пеньках студенти підраховують кількість великих гризунів

— Цікаво, де бобри зберігають запаси корму?

— Притоплюють у воді, а взимку пірнають по них під кригу. До речі, великі легені й печінка забезпечують їм такі запаси повітря та артеріальної крові, що під водою вони можуть перебувати 10-15 хвилин, пропливаючи за цей час до 750 метрів. Обгризені гілки потім складають на хатку чи на гатку. Потім ще й мулом обмазують. Набирають у лапки і носять такими маленькими порціями.

Таким чином, вони постійно щось будують. Загалом, після людини бобри — найзавзятіші будівельники.

Фото надані Анатолієм Подобайлом