ВС роз’яснив, у чому полягає самовільне зайняття земельної ділянки

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 400/122/18, в якій досліджував питання самовільного зайняття земельної ділянки.

Обставини справи

Органами досудового розслідування особа обвинувачувалась у вчиненні самовільного зайняття земельних ділянок у період часу з вересня 2013 року до листопада 2014 року, в результаті чого незаконного заволоділа сільськогосподарською продукцією, а саме: насінням соняшнику загальною вагою 72, 06 т., зерна озимого жита вагою 89,7 т. та зерна ярого ячменю вагою 117, 74 т., що спричинило значної шкоди державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області та Богданівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, за обставин детально викладених у вироку.

За вироком суду особу визнано невинуватою та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв’язку із недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК.

Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 197-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.

Самовільне зайняття земельної ділянки з об’єктивної сторони може полягати у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удобрення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт.

Об’єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

ВС зазначив, що вказаний злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об’єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків – спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, райдержадміністрація надіслала на адресу ПСП «Б» лист, відповідно до якого, вказаному підприємству було відмовлено у продовженні раніше укладеного договору оренди землі, та зазначено, що право користування землею підприємством буде припинено.

При цьому, допитана в суді першої інстанції особа, пояснила, що у 2002 році між підприємством та райдержадміністрацією було укладено договір оренди земельних ділянок на п’ять років. Після закінчення договору оренди підприємство продовжило використовувати земельні ділянки. 7 квітня 2011 року вони звертались до райдержадміністрації щодо укладення договору оренди, проте відповіді не було. Вона вважала, що договір продовжує діяти. Потім дізналась, що в кінці 2007 року її батько звертався в райдержадміністрацію щодо продовження договору оренди, а дія договору закінчилась у вересні 2007 року. Про те, що її батьку в січні 2008 року було відмовлено в поновленні дії договору оренди їй стало відомо під час судових засідань.

Таким чином, договір оренди землі укладений у 2002 ріці на п’ять років закінчив діяти у 2007 році, проте підприємство продовжило використовувати земельні ділянки без достатніх правових підстав. При цьому, особа зверталась у 2011 році до райдержадміністрації для укладення договору оренди, що свідчить про те, що вона на цей час вже усвідомлювала, що вищевказаний договір припинив діяти, а тому використання земель підприємством не є правомірним.

Разом із цим, під час розгляду кримінального провадження залишилось поза увагою суду та він дійшов передчасного висновку, що стороною обвинувачення не доведено факту самовільного зайняття підприємством, яке очолювала особа, земельних ділянок.

Крім того, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено факту спричинення значної шкоди державі, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній висновок експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків.

ВС наголосив, що відповідно до правового висновку викладеного у постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 25 листопада 2019 року, «імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

Разом із цим, як убачається з матеріалів справи, розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у даному кримінальному провадженні було здійснено згідно з затвердженою КМУ методикою визначення розміру такої шкоди, а тому з огляду на викладене, висновок суду про обов’язкове визначення розміру експертним шляхом є передчасним.

Про вищезазначені порушення, допущені судом першої інстанції, прокурор зазначав в апеляційній скарзі, проте суд належним чином не перевіривши доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення, не навівши достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими, дійшов передчасного висновку про правильність висновків місцевого суду щодо відсутності в діях особи складу інкримінованого кримінального правопорушення та про недоведеність факту спричинення значної шкоди державі.

Таким чином, усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК, суд не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування вищевказаних доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, та докладних мотивів прийнятого у зв’язку з цим рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо особи_1 здійснено формально, без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі доводів та надання обґрунтованих відповідей на них. Апеляційний суд у своєму рішенні обмежився загальними фразами про безпідставність доводів сторони обвинувачення, без мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали, у зв’язку з чим рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому, відповідно до ст. 438 цього Кодексу, воно підлягає скасуванню.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу Кропивницького апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій

Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Загальна інформація

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Зокрема, під цим терміном варто розуміти будь-які дії, які підтверджують фактичне користування земельною ділянкою без будь-якої правової підстави.

Тобто, згідно із зазначеним терміном, не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. Також не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо стосовно неї вчинено відповідний правочин (тобто, укладена відповідно до законодавства цивільно-правова угода щодо земельної ділянки).

Відповідальність

Зверніть увагу! Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки залежить від розміру шкоди, завданої цим правопорушенням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 № 800 «Про внесення змін до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» передбачено збільшення розмірів штрафів за порушення земельного законодавства при використанні земель (які не переглядалися з 2007 року) у 4–5 разів, що сприятиме зменшенню кількості правопорушень у сфері охорони та використання земель та збільшенню обсягів надходжень до державного та місцевих бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації та від сплати платежів за землю.

Розрахунок розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, визначається Держекоінспекцією та її територіальними органами, Держгеокадастром та його територіальними органами або виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом.

Підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме:

• акт перевірки або акт, складений за результатами здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду (контролю);

• протокол про адміністративне правопорушення.

Як свідчить статистка, самовільне зайняття земельної ділянки є досить поширеним видом порушення чинного земельного законодавства, за скоєння якого порушники згідно з ст. 211 Земельного кодексу України несуть адміністративну, кримінальну або цивільну відповідальність відповідно до законодавства.

Адміністративна відповідальність

Так, самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Його вчинення тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 850 гривень) і на посадових осіб – від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1700 гривень).

Кримінальна відповідальність

Також, статтею 197-1 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. За вчинення такого злочину встановлене кримінальне покарання у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців. Слід зазначити, що шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно до цієї ж статті Кримінального кодексу України самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за вищезазначений злочин, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, зокрема, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці а саме: земельній ділянці особливо цінних земель, землях в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель або вищезазначений злочин вчинений особою, раніше судимою за такий злочин карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

У разі виявлення порушення земельного законодавства, що має ознаки злочину, передбачені статтею 197-1 Кримінального кодексу України, громадянин, або представник юридичної особи має звернутись до органів поліції з відповідною заявою.

Однак, якщо особа не в змозі визначити характер та суть правопорушення, вона має можливість звернутись до відповідного органу, на який покладено функції і повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.

Повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено повернення самовільно зайнятих земельних ділянок:

1. самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними;
2. приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки;
3. повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Дії особи, у разі виявлення використовування її земельної ділянки без згоди сторонньою особою:

– звернутись до правоохоронних органів;

– звернутися до мобільних точок доступу до системи надання безоплатної правової допомоги з метою повідомлення про факт рейдерського захоплення земельної ділянки та консультування щодо подальших дій;

– звернутись до суду із позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки .

Судова практика

Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21 січня 2019 року Користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.