Чому 60% державних підприємств менш прибуткові, ніж приватні

У кризовому 2020 році держпідприємства принесли Україні 51 млрд грн збитків, а в 2019 — 52 млрд грн прибутків. Наскільки ефективними є державні компанії на довгій дистанції?

В Україні є більше 3,5 тисяч державних підприємств, на яких працюють близько 700 тисяч осіб. На перший погляд, це робить українську державу справжнім бізнес-магнатом.

Але фінансові показники говорять протилежне: державні підприємства стабільно демонструють гірші результати, ніж приватні — незалежно від економічної ситуації чи галузі, в якій вони працюють.

В кожен з останніх 10 років державні підприємства принесли менше прибутку на вкладений капітал (ROE).

Як бачимо на графіку нижче, медіанне державне підприємство є систематично менш прибутковим за медіанне приватне на декілька відсоткових пунктів.

Загалом 61,1% державних підприємств є менш рентабельними за приватні. Це показує порівняння з медіанним ROE приватних підприємств того ж року і галузі. Ця тенденція підтверджується для всіх галузей, хоча і в різній мірі.

Генератори збитків: як працюють державні підприємства

Найдалі від показників бізнесу — державний сектор будівництва (майже 90% компаній нижче медіани), HoReCa та видобуток корисних копалин (по 76%). Найближче — державні сільськогосподарські підприємства (56% нижче медіани бізнесу) та транспорт і логістика (60%).

Незважаючи на менші прибутки, державні компанії схильні більше витрачати на оплату праці, ніж їхні приватні конкуренти.

Наприклад, ДП у галузі сільського господарства схильні мати найбільшу частку витрат на оплату праці (88,8% витрачають більше від медіани приватних підприємств).

Це може пояснюватись тим, що до цієї галузі входять державні лісництва, які мають власну специфіку і не мають приватних аналогів.

Але і в решті галузей більшість державних компаній витрачають на персонал більше за медіанне приватне — від 54% до 64% держпідприємств у семи з десятка галузей.

Не лише в Україні державні підприємства “не дотягують” до приватних. Схожа ситуація і в інших східноєвропейських країнах. Але Україна все одно пасе задніх у порівнянні з ними. Нижче кілька прикладів:

• За показником рентабельності власного капіталу серед 20 країн, в яких працює ЄБРР, Україна четверта з кінця . Хоча це дані 2014-2016 років, а дослідники враховували у вибірці не лише державні, але й комунальні підприємства — порівняння не тішить. На кожну гривню вкладеного капіталу державні і комунальні підприємства приносили 10 копійок збитку.
• За показником доходу на одного працівника наша країна взагалі на останньому місці, за даними дослідження МВФ. 90% державних підприємств генерують менше доходів на одного працівника, ніж медіанне приватне у тій самій галузі і в тому самому році.

Джерело: EBRD (2020) – Economic performance of state-owned enterprises in emerging economies: A cross-country study

Що робити з проблемними державними підприємствами?

Низька ефективність державних підприємств — це усталений факт. Але можна зменшити негативний вплив від неї, продовжуючи ті реформи, які довели ефективність в інших країнах чи в окремих держпідприємствах.

1) Визначити, без яких державних підприємств державі не обійтися — і приватизувати решту.

Державні підприємства можуть залишатися у власності держави лише для вирішення певного провалу ринку — виконання функції природної монополії чи іншої суспільної мети.

Адже виправляти проблеми в самому державному секторі — це складний, довготерміновий процес, що може потребувати сталої політичної волі протягом кількох років.

2) Зробити управління держпідприємствами професійним та політично незалежним. Погане управління державними підприємствами — корінь проблеми їх меншої ефективності.

Чітко визначена політика власності, баланс між втручанням держави і передачею функцій управління незалежним наглядовим радам, якісне фінансове планування — це рецепти для покращення ефективності державних компаній.

3) Продовжувати розпочате раніше. В Україні корпоративна реформа перебуває “у крихкій формі”, а в останні роки зміни в управлінні держпідприємствами взагалі стагнують та відкочуються назад .

Це засвідчив цьогорічний огляд державних підприємств в Україні, здійснений Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Тому масштабна приватизація , прийняття у другому читанні законопроектів про корпоративне управління та про список об’єктів, які мають залишитися в державній власності — це ті кроки, які допоможуть прискорити зміни.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Усе в державу. Україна збільшує кількість власних підприємств, але це не добре

Воєнний час та його небезпека зумовили потребу ухвалювати владні рішення “тут і зараз”, через що роль держави в економіці значно зросла.

З одного боку, ідеться про функції: проведення евакуації населення, виплати пенсій та субсидій, забезпечення поштового зв’язку та інші завдання, які найбільші українські держкомпанії виконують з перших днів.

З іншого боку, відчуження “Мотор Січі” та “Укрнафти”, можлива націоналізація одного із системних банків, передавання на користь “Нафтогазу” облгазів олігарха Дмитра Фірташа спряли тому, що державний вплив на економіку суттєво зріс.

Чи виправдано це? Як змінилася роль держави в економіці воєнного часу та якою має бути повоєнна економіка?

ЕП наводить основні тези дискусії, організованої “Ціною держави” та “Економічною правдою” за участю заступника директора МВФ Владислава Рашкована та консультанта з корпоративного управління Андрія Бойцуна.

Як змінилася роль держави у воєнній економіці

Державні підприємства менш ефективні, ніж приватні. Це не раз доводили різні дослідження.

Зокрема, за розрахунками Центру економічної стратегії, рентабельність компаній з однієї галузі, але різної форми власності, у середньому відрізнялася на 61%. Звісно, не на користь державних.

За словами експерта з корпоративного управління держпідприємств та приватизації Андрія Бойцуна, у кінці 2021 року вартість активів держкомпаній становила 1,7 трлн грн або 13% від усіх підприємств країни. Це близько 40% ВВП.

Велика частка держави в економіці – це також перешкоди для швидкого розвитку економіки, якого Україна особливо потребуватиме в повоєнний час.

У цьому сходяться не лише економісти, а й урядовці. Віцепрем’єр-міністерка економіки Юлія Свириденко називає скорочення частки держави в економіці однією з головних умов розвитку України в наступні роки.

Наразі в Україні близько 3,5 тис держпідприємств. За словами Свириденко, з них не працюють близько 2 тис.

До того ж держава забезпечує роботою 715 тис осіб і за цим показником є найбільшим роботодавцем у країні. Це без урахування комунальних підприємств, кількість яких перевищує 13 тис.

На вихід кожен другий. Уряд готує масштабне скорочення держслужбовців

Після 24 лютого роль державних підприємств суттєво зросла.

Хоча націоналізація активів росіян повною мірою не реалізована і переважно стосувалася майна, а не компаній, держава за дев’ять місяців великої війни наростила вплив на економіку і забрала в управління низку важливих об’єктів.

Наприклад, “Нафтогаз” через Агентство з розшуку та управління активами (АРМА) отримав в управління 26 облгазів, зокрема, облгази Дмитра Фірташа, а також мережу пов’язаних з колишнім депутатом та кумом Путіна Віктором Медведчуком АЗС Glusco. На базі останніх державний гігант запустив власну мережу U.GO.

Найсвіжішим прикладом зростання ваги держави на ринку є відчуження державою на воєнні потреби “Мотор Січі”, “Запоріжтрансформатора”, “АвтоКрАЗу”, “Укрнафти” та “Укртатнафти” (Кременчуцький НПЗ). Усі вони тепер перебувають в управлінні Міноборони щонайменше до закінчення війни.

Причому держава не збирається зупинятися. Коментуючи перехід в руки держави “Мотор Січі” та інших компаній, президент Володимир Зеленський заявив, що такі рішення можуть повторитися.

Найближчим часом відповідні зміни очікуються в банківському секторі у вигляді націоналізації Альфа-банку. Тож до закінчення війни держава може акумулювати значно більше активів, ніж у неї було до 24 лютого.

Оборонні підприємства: державі чи в приватні руки?

Державні підприємства в Україні є в секторах, які створюють інфраструктуру для решти економіки, та в найбільш капіталомістких галузях. Подекуди вони є природними монополіями.

Робота цих компаній визначальна у воєнний час. Так, “Укрзалізниця” з 24 лютого забезпечувала евакуацію населення, “Укрпошта” – поштовий зв’язок навіть у щойно деокупованих містах та селах, а державні банки – стабільну роботу фінансової системи, доступ українців до своїх коштів та отримання допомоги.

Проте, як зауважує Владислав Рашкован, під час великої війни роль приватних компаній не менша. Вони забезпечують мобільний та поштовий зв’язки, надійне енергопостачання попри постійні обстріли інфраструктури росіянами, роботу морських портів, доступ до банківських послуг.

Одним із питань, яке постає в контексті дискусій про повоєнну відбудову країни, є дизайн оборонно-промислового комплексу. Навіть після закінчення війни сусідство з Росією означатиме, що Україна повинна мати достатньо зброї та військових технологій, аби захищати свої кордони.

Хто має забезпечити цей ресурс: держава чи приватні компанії? Наразі виробництво зброї зосереджене переважно в державному секторі (“Укроборонпром”), а приватизація підприємств, що забезпечують обороноздатність держави, заборонена законом. Щоправда, з 2014 року приватне виробництво зброї поступово зростає.

Зброя в приватних руках: як держава поступається бізнесу на ринку озброєнь

З одного боку, без потужних інвестицій неможливо серійно виробляти високотехнологічну зброю, а одноосібно забезпечити великий фінансовий ресурс для повоєнної держави буде непросто.

З іншого боку, якщо країна самостійно виробляє зброю, вона не залежить від третіх сторін у питанні її застосування.

На думку Рашкована, якісну продукцію у військовому секторі може виробляти не лише держава. Приклад – американські системи HIMARS, Stinger та Javelin, які постачають Україні для протистояння з російськими окупантами. Їх виробляють приватні компанії Lockheed Martin та Raytheon Missile.

“Треба було робити все можливе, аби на завод “Антонов” у 1990-х роках прийшли Airbus чи Boeing. Тоді ми могли б давно випускати будь-які літаки”, – переконаний Рашкован. Він вважає, що приватний бізнес, який розглядає оборонне виробництво як інвестицію, може зробити його економічно ефективним.

Бойцун додає: держава під час виконання оборонного замовлення є клієнтом. За його словами, в останні роки державне оборонне замовлення не було належно організоване і залишалося непередбачуваним для постачальника.

Держава потрібна лише в регуляції, тобто в ліцензуванні, побудові політики та вільних від корупції інституцій.

Приватизувати все

“Роль держави дуже велика, але як її зробити дуже ефективною? Якщо роль велика, а ресурсів на управління не вистачає, то ти погано виконуєш свою велику роль”, – каже Рашкован.

Аби утримувати велику кількість державних підприємств та ефективно ними керувати, потрібно чимало ресурсів. Зокрема, слід знайти професійний менеджмент.

Значно краще якісно виконувати невелику роль і зробити так, аби приватний сектор реалізовувався більш ефективно.

Одним із шляхів зменшення державного сектору є приватизація. Раніше передавання низки великих активів у приватні руки було одним із структурних маяків меморандуму з МВФ. Проте за останні роки це вдалося зробити лише з одним підприємством – Київським машинобудівним заводом (“Більшовик”).

Приватизація за сім хвилин. Як Хмельницький та Черновецький “розіграли” “Більшовик”

Поштовхи були і в фінансовому секторі. У 2021 році Приватбанк готували до розділення на “хороший” та “поганий” для приватизації, Укргазбанк підписав кредитну угоду з IFC з можливість входження в капітал державного банку, а Ощадбанк готувався до схожої угоди з ЄБРР.

Бойцун зауважує, що приватизація – це також про ставлення населення і про довіру, яка залишається низькою. “Зараз може зрости довіра населення і це шанс на радикальні реформи”, – вважає він. Допомогти в цьому може показовий успішний досвід прозорої великої приватизації.

Попри війну Фонд держмайна прагне розблокувати продаж великих державних активів. Першими можуть стати Об’єднана гірничо-хімічна компанія, Запорізький титаномагнієвий комбінат та Одеський припортовий завод. Крім того, з вересня поновилася мала приватизація, яка за перший місяць принесла в бюджет понад мільярд гривень.

Які ще підприємства можна приватизувати? Серед великих активів – державні частки в “Центренерго” та “Президент готелі”.

Бойцун наголошує, що кожне велике держпідприємство має частину, яку можна передати в приватні руки. Наприклад – вантажний напрям “Укрзалізниці”, відокремлення якого планувалося в рамках реформи монополіста.

Інший приклад – оператор системи передавання “Укренерго”. Компанія має сервісний напрям у вигляді ремонтних бригад. Цю функцію може виконувати приватна компанія.

Однак на державному рівні приватизація великих компаній наразі не обговорюється. “Якщо держава не буде продавати частини “Укрзалізниці”, “Укренерго” та інших, то вона залишиться найбільшим власником”, – резюмує економіст.

Що робити після війни

Під час війни держава стикається з потребою оперативно відновлювати пошкоджені росіянами будинки, енергетичні мережі, залізничні шляхи та іншу інфраструктуру.

Щоб ефективно виконувати ці завдання, Україна, вважає Бойцун, повинна стати повноцінною європейською державою з ринковою економікою. Це допоможе залучати інвестиції для відновлення інфраструктури та розвитку промисловості.

Роллю держави має бути не намагання робити все самостійно, а створення умов для діяльності приватних гравців.

“Питання втручання держави постає, коли ринкові умови викривлені. Війна є такою умовою, але ми не можемо будувати економіку з точки зору, що війна буде завжди. Україна має вийти з війни країною з більшим приватним капіталом та інвестиціями, а не більшою роллю держави”, – пояснює Рашкован.

Найбільший рантьє країни. Що держава здає в оренду і скільки на цьому заробляє

Україні потрібні міцні інституції та регулятори, які забезпечать справедливу роботу ринку і сприятимуть залученню приватного капіталу. Ідеться про посилення Антимонопольного комітету та створення транспортного регулятора.

На підприємствах, які залишаться в управлінні уряду, повинні діяти стандарти корпоративного управління, аби не допускати зловживань.

Заручившись високою довірою українців до влади, Україна має шанс не допустити державного капіталізму після війни і створити всі умови для функціонування ринків. Цей шлях потребуватиме часу та політичної волі.

Скільки державних підприємств в Україні

Мінекономрозвитку оприлюднило звіт щодо результатів діяльності 100 найбільших державних підприємств за 2018 рік.

На сьогодні в Україні нараховується 3363 підприємств державного сектору, з яких працює – 1638. Сума активів портфелю 100 найбільших державних підприємств складає близько 92,5% від загальної вартості всіх працюючих державних підприємств в Україні. Станом на кінець 2018 року загальна балансова вартість активів Портфелю Топ-100 держкомпаній складала понад 1 486 млрд грн, що на 6,4% менше, ніж у 2017 році.

За результатами 2018 року портфель 100 найбільших держкомпаній загалом отримав чистий прибуток у розмірі 25,3 млрд грн. Це на 48,2% менше показника 2017 року – 48,9 млрд грн. Основним фактором, що вплинув на зниження фінансового результату портфелю, стало зменшення обсягів чистого прибутку ПАТ “НАК «Нафтогаз України”. Так, його чистий прибуток знизився з 39,4 млрд грн в 2017 році до 11,6 млрд грн в 2018 році. Причиною є значне зниження прибутку від операційної діяльності компанії – з 60,5 млрд грн в 2017 році до 26,4 млрд грн в 2018 році.

Найбільш прибутковими галузями для великих державних підприємств є нафтогазовий сектор, електроенергетика і транспорт. Чистий прибуток державних підприємств електроенергетичної галузі зріс майже в 1,5 рази з 9,2 млрд грн в 2017 році до 13,7 млрд грн в 2018 році: ПрАТ “Укргідроенерго” – з 1,5 до 3,7 млрд грн, ДП “Енергоринок” – з 0,9 до 2,9 млрд грн, ДП НАЕК “Енергоатом” – з 3,8 до 4,6 млрд грн. Основною причиною зростання чистого прибутку підприємств було значне зростання доходу від реалізації продукції наряду зі зростанням валового прибутку.

Підприємства транспортної галузі отримали сумарно 4,3 млрд грн чистого прибутку в 2018 році, що на 23,6% менше показника 2017 року – 5,7 млрд грн. Основним драйвером зниження прибутку галузі виступила ДП “Адміністрація морських портів України”, чистий прибуток якої знизився з 3,6 до 2,8 млрд грн за рік. Зниження фінансового результату було викликано зниженням валового прибутку з 4,9 до 4 млрд грн при зростаючих операційних та адміністративних витратах. АТ «Укрпошта» збільшила свій збиток у порівнянні з 2017 роком з -0,2 до -0,5 млрд грн. Водночас, АТ “Укрзалізниця” збільшило чистий фінансовий результат в 2018 році з 0,1 до 0,2 млрд грн.

Всі 9 шахт портфелю вугільної галузі закінчили рік зі збитками, однак зменшили загальний збиток з -3,2 млрд грн у 2017 році до -2,6 млрд грн у 2018 році.

За результатом 2018 року підприємства хімічної промисловості скоротили загальний збиток у порівнянні з 2017 роком: з -1,3 до 0,5 млрд грн. Слід відзначити, що “Одеський припортовий завод” скоротив вдвічі розмір збитків в 2018 році з -1,5 до -0,75 млрд грн.

Державні підприємства харчової промисловості скоротили свій загальний збиток з 1,3 млрд грн у 2017 році до 1,2 млрд грн у 2018 році.

Підприємства машинобудівної галузі у 2018 році зберегли прибуток на рівні 2017 року – 0,7 млрд грн.

Більш детально із фінансовими результатами найбільших державних підприємств можна ознайомитися безпосередньо у: