Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз

У сучасній політичній науці є ряд підходів до трактування виборчої системи. По-перше, виборча система ототожнюється з виборчою формулою, механізмом перетворення голосів у мандати. По-друге, виборча система асоціюється з трьома елементами: структурою виборчого округу, структурою голосування та виборчою формулою. По-третє, з точки зору конституційного права. В даному разі під виборчою системою розуміють сукупність встановлених законом правил проведення виборів, регламентів здійснення конкретних процедур виборчої кампанії, способів визначення результатів голосування.

Нині існує понад 150 різновидів виборчих систем. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, в порядок визначення результатів виборів. Якщо взяти дану ознаку за критерій класифікації, то можна виділити наступні основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну та змішану (дехто погоджується лише з мажоритарною і пропорційною). Інші модифікації утворюються в результаті поєднання цілого ряду факторів: наявність преференцій, одиночне чи кумулятивне голосування, структура виборчих округів та інші.

Мажоритарна виборча система. Суттєвою ознакою мажоритарної (від франц. “majorite” — більшість) виборчої системи є те, що результати голосування визначаються за ознакою більшості. Мажоритарна система передбачає поділ території країни на одно- чи багатомандатні округи, в кожному з яких балотується певна група кандидатів. Найпоширенішими різновидами цієї системи в сучасних демократичних і перехідних державах є мажоритарна система абсолютної та відносної більшості, система альтернативного голосування та система обмеженого голосу. Відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості, обрання кандидата стає можливим, якщо його підтримали щонайменше 50% виборців, які брали участь у голосуванні, плюс ще хоча б один голос.

Згідно з мажоритарною системою відносної більшості (називають її також плюральною) перемогу здобуває кандидат, який набирає відносну більшість голосів виборців. її часто називають системою “першого, хто прийшов і дістав пост” (“first past the post”). Дана система використовується при виборах президента (Колумбія, Коста-Рика, Домініканська Республіка, Ісландія, США), виборах нижньої палати парламенту (Великобританія, Канада, США, Японія).

Система альтернативного голосування поєднує в політичному аспекті особливості однотурової системи відносної більшості та абсолютної більшості при двотуровому голосуванні. А оскільки в умовах балотування трьох чи більше кандидатів набрати більше 50% голосів малоймовірно, то за такої системи кожен виборець повинен не вибирати з багатьох кандидатів одного, а проранжувати (1, 2, 3, п) всіх кандидатів. Якщо жоден з них не дістане абсолютну більшість (50%+1) перших місць, то з боротьби виключається кандидат, котрий здобув найменше перших преференцій, а інші позиції розподіляються між тими, хто залишився у списку. І ця процедура відсіювання аутсайдерів триває доти, поки один із кандидатів не набере більше половини голосів. Ця система передбачає дуже складну схему підрахунку голосів, а тому потребує потужного комп’ютерного забезпечення виборчих дільниць.

Система обмеження голосу передбачає утворення, наприклад, п’ятимандатних округів (Японія). При цьому виборець має тільки один голос, тобто може обрати тільки одного кандидата.

Пропорційна виборча система. Проекти пропорційних виборчих систем вперше були запропоновані в 40-х роках XIX ст. американцем Т. Джильпіном та швейцарцем В. Консідераном.

Пропорційне представництво виходить з ідеї, що вплив партії має відповідати числу виборців, які голосують за неї. Пропорційна виборча система вперше була застосована в Бельгії у 1889 році, а з кінця XIX ст. вона набула поширення в багатьох країнах світу. Ця система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів та числом отриманих мандатів. За пропорційної системи утворюються великі багатомандатні округи. Вибори є суто партійними, тобто партії, які беруть участь у виборах, формують виборчі списки, за які і голосують виборці. У певних випадках громадянам надається можливість окремо визначити своє ставлення до кандидатів всередині списку однієї партії. Найбільш поширеними є пропорційні системи закритих загальнонаціональних списків та закритих регіональних списків, а також пропорційна система з преференціями.

Пропорційна система регіональних партійних списків чи регіонального розподілу мандатів (ПСРПС). Застосовується в Данії, а також при виборах половини депутатів нижньої палати парламенту Німеччини. Особливістю цієї системи є те, що виборці голосують за представників однієї партії чи блоку, але в кожному регіоні мандати розподіляються окремо, відповідно до набраних партіями у цьому регіоні голосів та відповідно до кількості мандатів, які припадають на цей регіон. За такої системи партії змушені включати до партійних списків якомога більше місцевих політиків, а отже — регіони будуть представлені в парламенті. Таким чином, дана виборча система сприяє поєднанню партійної структуризації суспільства з традиційною системою територіального представництва.

Аналізуючи пропорційну систему, слід спинитись на тому, як розподіляються мандати. Для цього вираховується виборча квота (виборчий метр) — найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата.

Виборча квота може розраховуватись:

б) за найвищим середнім: дільники Д’Хонта — 1, 2, 3, 4, 5, в і т.д.; дільники Сент-Лаге — 1, 3, 5, 7, 9 і т.д.; модифіковані дільники Сент-Лаге — 1, 4, 3, 5, 7, 9 і т.д.

Кожна з вищенаведених формул по-різному впливає на розподіл місць у парламенті. Найпростіший спосіб визначення квоти (Q) запропонував англієць Т. Хейр близько ста років тому. Його сутність полягає у діленні загальної кількості поданих по даному виборчому округу голосів (х) на кількість мандатів Наприклад. По округу подано 100 тис. голосів за 4 парти: А — 56 тис, b — 24 тис, В — 15 тис, Г — 5 тис. Округ має 5 мандатів. За формулою Хейоа.

Місця між партіями будуть розподілені так: А = 56000 : 20000 = 2 місця (залишок 16 тис. голосів); Б = 24000 : 20000 — 1 місце (залишок 4 тис. голосів); партії В (15 тис. голосів) і Г (5 тис. голосів) місць не дістануть.

Таким чином, формула дала змогу розподілити 3 місця, а інші 2 будуть розподілятися за додатковими правилами. Недолік формули Т. Хейра полягає в тому, що після визначення квоти значна кількість місць залишається нерозділеною.

Тому в деяких країнах для того, щоб визначити квоту, до дільника додають одиницю, а то й дві: (квота Хагенбах-Бішофа); (квота Імперіалі).

Якщо наші умови залишити такими ж самими, то, згідно з формулою Хагенбах-Бішофа, виборча квота дорівнюватиме вже 16,6 тис. чол. В даному випадку розподіленими будуть 4 місця: партія А — 3 місця; Б — 1 місце; В і Г — місць не дістають.

Використавши для визначення квоти формулу Імперіалі, можна буде розподілити всі 5 місць. Квота Імперіалі 14,3 тис. чол. (А — 3 місця; Б — 1 місце; В — 1 місце; Г — місць не дістає).

Обчислюючи квоту методом дільників (метод найбільшої середньої), знову-таки дістаємо нову квоту. Найбільш поширений метод математика Д’Хонта (Росія, Польща, Болгарія, Португалія, Німеччина). При такому обчисленні квоти голоси, подані за кожну партію, ділять на ряд послідовних чисел: 1, 2, 3,4 і т.д. Частки від ділення слід розміщувати у зменшуваному порядку. Квотою буде частка від ділення, що знаходиться на тому місці, яке відповідає кількості місць у парламенті.

Згідно з формулою Д’Хонта, виборча квота дорівнює 15 тис. голосів виборців.

Розподіл місць буде таким:

А = 56:15 = 3 місця (залишок 11 тис.)

Б = 24:15 = 1 місце (залишок 9 тис.) В = 15:15 = 1 місце Г — місць не дістає.

У деяких країнах цей метод удосконалили, використовуючи непарні дільники: 1, 3, б, 7, 9 і т.д.

Використання різних формул обчислення квоти приводить до того, що залишаються надлишкові голоси. Для розподілу мандатів по залишкових голосах використовують додаткові правилах

• 1. Найбільшого залишку. Нерозділені по квоті місця дістають партії, які мають найбільші залишки. За системою Т. Хейра в наведеному прикладі це партія А і В, яка не мала мандата. БіГ такого права не дістають. Таким чином, для партії Г депутатське місце дорівнює 24 тис. поданих голосів, А — 18,6 тис, В — 15 тис.
• 2. Правило найбільшого виборчого числа. Місця, що не розділені по квоті, віддаються партіям, які набрали найбільшу кількість голосів.
• 3. Сумуються залишки голосів по країні, розраховується нова квота і, таким чином, розподіляється залишок місць.
• 4. Місця віддаються партіям пропорційно до залишку їх голосів.

Важливе значення для пропорційної виборчої системи має те, як розподіляються місця серед кандидатів всередині списку. Існує 3 основні варіанти розподілу:

• 1. Принцип черговості кандидатів у списку, який визначається, як правило, партійним з’їздом чи партійною конференцією.
• 2. Преференціальний вотум. Він дозволяє виборцю підтримувати ту чи іншу партію і, разом з тим, віддати перевагу кандидатам у списку, пронумерувавши його. В даному випадку обраним е той, хто набирає у списку більше преференцій.
• 3. Панашаж (з франц. — строкатий) — це право виборця голосувати за кандидатів із різних списків.

У більшості країн, де діє пропорційна виборча система, для зручності роботи парламенту встановлюється виборчий (електоральний) бар’єр, тобто мінімальна кількість голосів виборців, необхідна для того, щоб партія змогла брати участь у розподілі депутатських мандатів. Виборчий бар’єр порушує ідею пропорційності, але водночас сприяє структуризації партійно-політичних інтересів, сприяє ефективній роботі парламенту. В різних країнах світу виборчим законом електоральні бар’єри встановлено різноманітні: Нідерланди — 0,67%, Ізраїль — 1%, Данія — 2%, Аргентина — 3%, Болгарія, Україна — 4%, Росія — 5%, Єгипет — 8%, Туреччина — 10% . В деяких державах якщо на виборах утворюється партійний блок, законом передбачено підвищення електорального бар’єру. Наприклад, виборчий бар’єр в Угорщині — 5%, якщо утворено блок з двох партій — 10%, з трьох — 15%.

Виборчі системи третього типу, які застосовують в електоральній практиці, дістали назву змішаних. їх сутність полягає в тому, що частина депутатів обирається за пропорційною системою, а частина — за мажоритарною. Співвідношення мажоритарного і пропорційного елементу може бути різним: 50/50, 25/75 і т.д.

Аналіз виборчої системи доцільно робити, виходячи з таких критеріїв: тип виборчої системи; спосіб визначення більшості на виборах; тип виборчих округів; наявність бар’єру проходження партійного списку; наявність преференцій; алгоритм розподілу залишків голосів; нижня межа виборчої активності для визначення виборів такими, що відбулися.

Основні критерії оцінки ефективності виборчих систем:

• 1. Забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп громадян.
• 2. Найкраще такий принцип реалізується за простої системи партійного представництва (пропорційна система), коли практично відсутній виборчий бар’єр: Нідерланди — 0,67%, Ізраїль — 1%. Найневдаліше принцип справедливого представництва реалізується за мажоритарної системи відносної більшості, особливо в країнах з неусталеною мультипартійною системою. Наприклад, парламентські вибори в Україні в 1998 році у виборчому окрузі №70 (м.Ужгород). Загальна кількість виборців в округу — 166 тис. 622 чол. Переможцем став кандидат, якого підтримали тільки 16,8% тих, хто прийшов на виборчі дільниці. А якщо брати співвідношення до всіх виборців округу, то цифра буде ще меншою (10%). Тобто в даному випадку інтереси 90% виборців даного округу ніяк не будуть представлені в парламенті.
• 3. Сприяння політичній структуризації суспільства. Взаємодію між партійними і виборчими системами вперше було описано французьким політологом М. Дюверже в книзі “Конституційне право і політичні інститути” (1945 p.). “Закони Дюверже” виголошують:
  • а) пропорційне представництво (виборча система) приводить до формування багатьох незалежних партій;
  • б) мажоритарна система в два тури стимулює формування багатьох партій, які пов’язані одна з одною (схильні до компромісів, щоб у II турі дістати 50% +1 голос);
  • в) правило плюральності (мажоритарна система відносної більшості) зумовлює появу двопартійної системи конкуруючих партій.

  Сформовані М. Дюверже закони відразу ж викликали бурхливу полеміку. Адже в соціально-культурних умовах різних країн, і навіть в різні соціально-політичні періоди однієї країни, вплив виборчих систем на функціонування і появу партійних систем може бути різним. Сам М. Дюверже з цього приводу зауважив: “Взаємозв’язок між електоральними правилами і партійними системами не є механічним-і автоматичним. Особливий електоральний режим не прямолінійно відтворює відповідний тип партійної системи; він просто підсилює рух у напрямку до тієї чи іншої системи; він є сила, яка діє поряд з силами, частина з яких діє в абсолютно протилежному напрямку”.

  Заслуговує на увагу і ідея М. Дюверже про “механічний” та “психологічний” ефекти виборчої системи. Дію першого можна відстежити, проаналізувавши результати одиничних виборів. І сутність його в тому, що будь-яка виборча система підсилює представництво сильних за рахунок слабших. Для того, щоб почав діяти психологічний ефект, потрібно, щоб відбулися мінімум ще одні вибори. Під дією “ефекту втрачених голосів” політичні актори на наступних виборах починають об’єднуватись. А виборці знову віддають голоси сильним партіям і об’єднанням. Таким чином відбувається структуризація політичного простору.

  4. Сприяння встановленню працездатного усталеного уряду.

  Вважається, що система відносної більшості є найсприятливішою для утворення усталених урядів однопартійної більшості (Великобританія). Пропорційна система не дає змогу формувати стійку парламентську більшість і створювати усталені уряди через розпорошеність у парламентах політичних сил.

  • 5. Результативність виборів. Створення передумов для того, щоб якомога менше було довиборів. Найменш результативною в даному аспекті є мажоритарна система абсолютної більшості (Україна, 1994 p.). Найбільш ефективними є пропорційна система та мажоритарна відносної більшості. Можливі, звичайно, і проміжні варіанти.
  • 6. Забезпечення прав меншин (в першу чергу, етнокультурних) на справедливе представництво. Для забезпечення представництва меншин утворюються спеціальні куріальні виборчі системи (Нова Зеландія). Для кожної курії передбачаються свої норми представництва і під них, відповідно, створюються виборчі округи.

  Таким чином, розглянувши історію і теорію виборів, можна зробити висновок: не існує кращої або гіршої виборчої системи; кожна держава, виходячи зі своїх соціокультурних особливостей розвитку, має визначитись із типом власної виборчої системи, якомога більше адаптувавши її до соціальних реалій.

  § 12. Поняття та види виборчих систем

  Виборча система визначає порядок висунення кандидатів, утворення виборчих округів, підрахунку голосів і розподілу депутатських місць. Будь-яка виборча система ґрунтується на загальновизнаних принципах виборчого права.

  Сучасна правова наука та практика передбачають три основні виборчі системи — мажоритарну, пропорційну, змішану тощо.

  2. Мажоритарна виборча система

  Мажоритарна виборча система є найдавнішою з існуючих виборчих систем. Саме її першою почали використовувати для обрання парламентів.

  Мажоритарна (від фр. majoritaire — заснований на більшості, majonte — більшість) виборча система передбачає голосування за конкретного кандидата на виборну посаду та визнання перемоги тієї особи, яка набирає найбільше голосів виборців.

  Найрідше використовують мажоритарну систему кваліфікованої більшості. Вона передбачає отримання переможцем визначеної законом кваліфікованої більшості, наприклад 2/3 голосів. Так, до 1993 р. для перемоги в першому турі кандидат у сенатори (верхню палату) парламенту Італії повинен був отримати не менше 65 % голосів виборців. Для обрання президента в цій країні в парламенті необхідно було в першому турі отримати 2/3 голосів депутатів. Зрозуміло, що такі вимоги суттєво ускладнювали обрання, адже набрати таку велику кількість голосів було дуже важко. Саме тому іноді вибори президента Італії (а для перемоги в наступних турах треба було отримати більше 50 % голосів депутатів) досить часто проводилися протягом тривалого часу. Так, у 1971 р. для обрання президента Італії знадобилося 23 тури голосування, у 1964 р. — 21 тур, у 1992 р. президента Італії було обрано лише в шістнадцятому турі голосування!

  Частіше використовують мажоритарну систему абсолютної більшості. За цією системою для перемоги необхідно отримати понад 50 % голосів виборців, або ж, як іноді кажуть, «50 % + 1 голос» (тобто хоча б на один голос більше, ніж половина виборців). Цю систему іноді називають французькою моделлю виборів, тому що вона вперше була застосована й використовується донині на території Франції та багатьох її колишніх колоній. Здебільшого цю вимогу застосовують лише для першого туру виборів. Якщо жоден кандидат у першому турі не зумів досягти необхідного результату, проводять другий тур, до якого виходять переможці першого туру — кандидати, які зайняли в першому турі перше та друге місце за кількістю набраних голосів. При цьому переважно в другому турі для перемоги вже не вимагається абсолютна більшість голосів.

  Найчастіше у світовій практиці застосовують мажоритарну систему відносної більшості. Ця система передбачає: для перемоги кандидату достатньо набрати більше голосів, ніж іншим кандидатам. Ця система є найпростішою та найефективнішою з точки зору отримання швидкого результату. У разі застосування цієї системи кандидатові навіть за величезної кількості виборців достатньо набрати хоча б на один голос більше, ніж іншим кандидатам. У цьому випадку другий тур проводять лише тоді, коли два кандидати наберуть абсолютно однакову кількість голосів виборців. Таку систему використовують у Великій Британії, США, більшості країн Британської співдружності. У нашій державі її застосовують під час виборів сільських і селищних рад, сільських, селищних і міських голів. Найкращі результати ця система має при розвинутій двопартійній системі, тобто якщо в державі існує дві основні партії, між якими здебільшого й відбувається боротьба Класичними прикладами двопартійної системи є, зокрема, США (республіканська та демократична партії) і Велика Британія (консерватори та лейбористи). Суттєвим недоліком при використанні цієї системи є можливість обрання на виборну посаду особи, яка отримала підтримку лише невеликої кількості (частини) виборців. Адже теоретично можливий навіть варіант, коли обраним буде визнано особу, яка отримала лише один голос (якщо інші кандидати не отримали підтримки жодного виборця).

  3. Пропорційна виборча система

  Пропорційна виборча система передбачає розподіл депутатських місць між партіями (або виборчими блоками) пропорційно до кількості голосів виборців, отриманих кожною з них.

  Пропорційна виборча система передбачає обов’язкову організацію багатомандатних виборчих округів в іншому випадку немає можливості пропорційного розподілу, крім того, пропорційна система непридатна для проведення виборів одноосібних органів — глав держав, територіальних громад, населених пунктів тощо.

  Сутність пропорційної системи полягає в тому, що мандати розподіляють залежно від отриманих голосів у виборчому списку. Одним з основних понять пропорційної системи є виборча квота — кількість голосів, яка має бути віддана партії (блоку) для отримання одного мандата у виборному органі.

  При використанні пропорційної системи, як правило, установлюється так званий загороджувальний бар’єр, або виборчий поріг. Метою запровадження цього бар’єра є: обмежити проходження до виборного органу дрібних політичних сил, зменшити можливість утворення малих фракцій. Що більшими у виборному органі є фракції, то стабільнішим є виборний орган, менше можливостей для виникнення політичних криз. У різних державах цей поріг може бути дуже різним: у Нідерландах це лише 0,67 %, Ізраїлі — 1 %, Данії — 2 %, Аргентині — 3 %, Німеччині, Росії та Швеції — 5 %, Ліхтенштейні — 8 %, Туреччині — 10 %.

  Дуже малий (до 3 %) бар’єр не виконує свого основного призначення: у виборному органі утворюється багато маленьких депутатських груп, фракцій, що ускладнює формування стійкої більшості та заважає ефективній роботі органу. З іншого боку, при встановленні високого загороджувального бар’єру багато голосів виборців нехтується, адже якщо вони віддані партіям, які не подолали бар’єра, їхні голоси не враховують, а після перерахунків вони переходять до зовсім інших політичних сил. В Україні нині встановлено загороджувальний бар’єр 5 %, що в цілому відповідає світовій практиці.

  Існує декілька видів пропорційних систем, які відрізняються тим, як визначають кандидатів-переможців.

  Пропорційна виборча система з жорсткими списками (іноді їх називають «закриті») передбачає, що партія чи блок ще до дня голосування при реєстрації списку визначають у ньому послідовність кандидатів. Будь-які зміни в послідовності після цього неможливі (за винятком виходу кандидата зі списку або його виключення з нього за рішенням партії). Після голосування депутатські мандати кандидати отримують у тій послідовності, яка визначена списком. Отже, виборець обирає лише партію, але не може вплинути на розподіл мандатів у середині партійного виборчого списку. Саме таку систему використовують в Україні під час виборів народних депутатів і депутатів органів місцевого самоврядування, така ж система діє в Ізраїлі, Коста-Риці тощо. Суттєвими недоліками цієї системи є позбавлення виборців можливості вплинути на вибір конкретних осіб, можливість «протягнути» у депутати маловідомих, непопулярних, а часом і недостатньо компетентних кандидатів.

  У багатьох державах уважають необхідним дати можливість виборцю висловити своє ставлення не лише до партійного списку в цілому, а й до окремих кандидатів із списку. Таку можливість найчастіше реалізують за допомогою системи преференцій — з напівжорсткими або вільними списками. У цілому система преференцій передбачає можливість виборця за допомогою спеціальних позначок у бюлетені висловити своє ставлення до конкретних кандидатів із списку та вплинути на розподіл мандатів у середині списку. При системі з вільними списками (іноді їх називають гнучкими, або відкритими) прізвища кандидатів у списку партії подають в алфавітному порядку, а виборець має право самостійно визначити порядок, у якому він бажає бачити кандидатів цього списку у виборному органі. Таку систему нині застосовують у Швейцарії, раніше нею користувалися в Італії. При напівжорстких списках виборець також може вплинути на розподіл місць, крім кандидата, який партією визначений першим – як правило, керівника партії, її «обличчя». Кандидат, прізвище якого стоїть у списку першим, залишається на своєму місці незалежно від висловлених виборцями переваг, усі ж інші розподіляються відповідно до наданих виборцями їм персонально голосів (преференцій). Така система існує та використовується в Данії, Бельгії, Австрії. Система преференцій суттєво ускладнює процедури підбиття підсумків, але дає змогу більш повно врахувати думку виборців.

  4. Змішана виборча система

  Кожна з розглянутих нами систем — пропорційна та мажоритарна — разом з певними перевагами має й суттєві недоліки. Саме тому в деяких державах було запроваджено змішану — пропорційно-мажоритарну — систему, яка поєднує елементи обох систем. При використанні цієї системи частину виборного органу (здебільшого парламенту) обирають за виборчими списками партій за допомогою пропорційної виборчої системи, а іншу — за мажоритарною системою у виборчих округах. Виборець у разі застосування цієї системи, прийшовши на виборчу дільницю, отримує два бюлетені — в одному він голосує за певну партію чи блок, обираючи список кандидатів, а в іншому — віддає свій голос за конкретного кандидата.

  У різних державах реалізація цієї системи може відбуватися по-різному. Розрізняють лінійне та структурне змішування.

  При лінійному змішуванні одну частину парламенту обирають за пропорційною, а іншу — за мажоритарною системою. При цьому депутати, обрані за обома системами, працюють в одній палаті парламенту. Такий принцип формування нижньої палати парламенту застосовують у ФРН, Литві (по 50 % депутатів обирають за кожною з виборчих систем), Угорщині (за мажоритарною системою обирають 1/3 депутатів, 2/3 обирають за партійними списками), Мексиці (300 депутатів обирають за мажоритарною системою, 100 — за пропорційною).

  У разі застосування структурного змішування за мажоритарною системою обирають одну палату парламенту, за пропорційною — іншу. Саме так формуються парламенти Австралії, Італії, Польщі. Змішану систему з лінійним змішуванням використовували в Україні під час виборів народних депутатів України 1998, 2002, 2014 рр.

  5. Імперативний та вільний мандати

  Особа, яка перемогла на виборах, отримує депутатський (або інший — відповідно до виду виборів) мандат. При цьому існує два принципово відмінних підходи до визначення цього мандата, рівня відповідальності та зв’язку депутата з виборцями.

  Імперативний мандат передбачає тісний зв’язок між виборцями та делегованим ними до представницького органу депутатом. Депутат уважається представником відповідного виборчого округу, повинен підтримувати постійний зв’язок зі своїми виборцями, у багатьох країнах передбачений обов’язок депутата періодично звітувати перед виборцями про свою діяльність. Іноді навіть передбачено можливість виборців давати своєму обранцю певні доручення — накази, які той повинен намагатися виконати. Важлива особливість імперативного мандата — право виборців на дострокове відкликання свого обранця в разі, якщо той не виправдовує довіри, порушує передвиборчі обіцянки, не підтримує зв’язку з виборцями. Процедура такого відкликання має бути врегульована законом.

  Вільний мандат передбачає практичну незалежність депутата від своїх виборців. Він уважається представником не конкретного виборчого округу чи території, а всього народу.

  Імперативний мандат

  Вільний мандат

  Представляє інтереси конкретного виборчого округу, території, виборців.

  Уважається представником усього народу.

  Обов’язковий постійний зв’язок з округом, проведення зустрічей з виборцями, їхнього прийому.

  Зв’язок з округом, проведення зустрічей з виборцями не є обов’язковими.

  Передбачена звітність перед виборцями.

  Звітність перед виборцями не є обов’язковою.

  Можливе відкликання виборцями.

  Відкликання виборцями не передбачене.

  При проведенні виборів у різних державах світу застосовують різні виборчі системи — пропорційну мажоритарну та змішану. Вибір системи визначено історичними особливостями держави, її політичною системою та традиціями, а також рівнем розвитку парламентаризму й партійної системи в державі.

  Мажоритарна виборча система передбачає перемогу кандидата, який отримає підтримку більшості виборців. Пропорційна система передбачає формування виборного органу за допомогою голосування за виборчі списки партій та розподіл мандатів відповідно до відсотка отриманих списком голосів.

  Змішана система поєднує елементи обох систем у різних співвідношеннях.

  Запам’ятайте: виборча система, пропорційна, мажоритарна, змішана системи.

  Запитання та завдання

  1. Які види виборчих систем ви знаєте?

  2. Наведіть приклади країн, що використовують різні виборчі системи.

  3*. Проаналізуйте переваги й недоліки різних виборчих систем.

  4. Як підводять підсумки виборів при використанні різних виборчих систем?

  5*. Висловте свою думку щодо того, яка з виборчих систем є найефективнішою та найдемократичнішою.

  6*. Висловте думку щодо позитивних і негативних ознак вільного й імперативного мандата.

  А мажоритарну, пропорційну та змішану виборчі системи

  Б пропорційну систему з жорсткими, вільними та напівжорсткими списками

  В вільний та імперативний мандат

  З історії української державності

  «Руська правда» — найдавніша збірка правових норм Русі-України. Збереглася в пізніших списках (копіях) XIII—XV ст. Більшість учених уважає, що найдавніші списки збірки («Правда Ярослава») з’явилися за часів князювання в Києві Ярослава Мудрого (1019-1054).

  У збірці подані норми, які, за сучасними критеріями, належать до кримінального, цивільного та сімейного права.

  Один із найдавніших списків «Руської правди»