Балістичний терор. Якими ракетами Росія б’є по Україні та як це зупинити

Минулого тижня Росія вперше атакувала Київ ракетами зенітного комплексу С-400. Військові не відкидають повторення ударів, оскільки українські сили не можуть їх ефективно збивати.

Про те, які ракети балістичного типу використовує противник і чи є способи захиститися, – у матеріалі РБК-Україна.

Що таке балістична ракета

Балістична ракета – це різновид ракетної зброї. Її траєкторія нагадує круту дугу. У таких ракетах двигуни працюють лише на активній ділянці розгону, а більшу частину польоту вони перебувають у некерованому русі. Грубо кажучи, це схоже на те, що ракету кинули, як камінь.

Вони можуть запускатися зі стаціонарних (шахтних або відкритих) або мобільних (шасі, літаки, кораблі та підводні човни) пускових установок. За застосуванням розрізняють тактичні та стратегічні. До останніх відносять міжконтинентальні та ракети середньої дальності, які оснащують ядерними боєголовками.

Чим відрізняється від крилатої

Головні відмінності зводяться до траєкторії польоту. Наприклад, крилата ракета, по суті, є літаком, а наявність крил забезпечує їй високу маневреність. У тому числі можливість змінювати траєкторію, уникаючи засобів протиповітряної оборони (ППО), а також огинаючи рельєф на низькій висоті.

У порівнянні з крилатою ракетою до переваг балістичної відносять малий час підльоту та високу швидкість головної частини, що ускладнює перехоплення навіть сучасними ППО. Крім того, вони несуть потужніший заряд і мають набагато більшу руйнівну силу.

Якою балістикою Росія б’є по Україні

З початку повномасштабного вторгнення російські війська б’ють по Україні трьома видами балістичних ракет – це “Точка-У”, “Іскандер-М” і переобладнані під стрільбу по наземних цілях зенітні комплекси С-300/С-400.

С-300/С-400

Ракетами з комплексів С-300 Росія б’є по прифронтових містах, від них періодично страждають Миколаїв, Харків, Херсон та Запоріжжя. Обстріли ведуться з відстані до 150 км, і чим вона більша – тим менша точність. В результаті, С-300 прилітають у житлові будинки, школи, лікарні та готелі.

Фото: з російських установок С-400 могли обстріляти Київ (doblest club)

Але 14 січня 2023 року схожі ракети прилетіли до Києва ще до оголошення тривоги. Військові експерти припустили, що це були балістичні ракети. Пізніше інформацію підтвердив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який повідомив про удар С-300/С-400.

Спікер Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат наголошує, що оскільки найменша відстань від Києва до кордону з Росією чи Білорусь становить 160 км, то противник вів вогонь модифікованими ЗРК.

“Є комплекси С-300, скажімо, С-300 В1 або ПМУ, вони можуть стріляти далі, ніж 200 кілометрів. Але стріляють балістичною траєкторією. Якщо ми беремо, що це з Росії – це 200+ кілометрів, що вони могли зробити? Під’їхати, замаскуватися, зранку вдарити та втекти”, – зазначив він у коментарі РБК-Україна.

Оскільки ракети йшли за балістичною траєкторією, їх не засікли замоби ППО. Власне тому повітряна тривога пролунала вже після удару. Крім того, ракети С-300/С-400 мають велику швидкість. За словами Ігната, С-300 досягають 3500 км/год, С-400 – 4500 км/год, і час підльоту становить лише 1,5 – 2 хвилини.

Одна з відмінностей ракет С-300 від С-400 у модифікації “земля-земля” – дальність ураження цілі. За різними оцінками, запущені за балістичною траєкторією ракети С-300 мають ефективну дальність 110-120 км. У випадку з С-400 – до 230 км (як мінімум) для ракет 40Н6, уламки якої, ймовірно, виявили після удару по Києву.

Тобто, столицю України вони здатні дістати навіть з прикордонних районів Брянської області, а якщо їх розмістити впритул до білорусько-українського кордону, то під загрозою будуть Житомир, Рівне, Луцьк та Львів.

Фото: зона ураження ракетами С-400 у разі розміщення ЗРК біля кордону Білорусі та України (інфографіка defence-ua.com)

“Іскандер-М”

Російський оперативно-тактичний ракетний комплекс наземного базування “Іскандер” може запускати балістичні ракети 9М723. Вони призначені для знищення засобів ППО та стаціонарних об’єктів. Особливо активно застосовувалися на початку повномасштабного вторгнення Росії.

Фото: російські “Іскандери” активніше застосовувалися на початку вторгнення (armyinform.com.ua)

З останнього – 2 січня 2023 року Росія атакувала “Іскандерами” Дружківку (Донецька область), в результаті було пошкоджено житловий та промисловий сектор, а також зруйновано льодову арену “Альтаїр”. Одна особа загинула, ще одна зазнала поранень.

Фото: наслідки удару ракетою “Іскандер” по льодовій арені у Дружківці (t.me/tymoshenko_kyrylo)

Основні характеристики:

• Довжина – 6,2-7,3 м
• Вага бойової частини – 480-700 кг
• Швидкість – 8820 км/год
• Максимальна дальність – 500-700 км.
• Точність – 10 м

“Точка-У”

Балістична ракета на мобільній колісній платформі, розроблена ще у 1960-х роках. Дальність ураження цілі становить 120 км, але її касетні заряди розлітаються на площу 7 гектарів.

Російська Федерація неодноразово заявляла про те, що “Точку-У” нібито зняли з озброєння у 2019 році. Але щонайменше влітку 2022 року супротивник продовжував застосовувати ці ракети для обстрілів українських населених пунктів. Одним з найбільш кривавих епізодів війни став удар по залізничному вокзалу в Краматорську, внаслідок якого загинули десятки мирних жителів.

Основні характеристики:

• Довжина – 6,4 м
• Вага бойової частини – 480 кг
• Швидкість – 3 960 км/год
• Максимальна дальність – 120 км
• Точність (КМВ) – 50-250 м

Скільки балістичних ракет залишилося в Росії

На початку січня міністр оборони України Олексій Резніков опублікував інфографіку, згідно з якою з вищезгаданих ракет залишилося:

• “Іскандери” – 11% (92 одиниці, з початку війни по Україні випущено 744)
• С-300 – 83% (6672 одиниці, з початку війни по Україні випущено 1328)

Фото: скільки ракет залишилося у Росії

За даними української розвідки, зараз російська промисловість може виготовляти близько 50 ракет різних типів на місяць. Але в цьому випадку йдеться про близько 30 ракет Х-101 та 15-20 “Калібрів”. Щодо балістичних, таких даних немає.

З урахуванням того, що велика кількість “Іскандерів” була випущена в перші дні, противник змушений переобладнати для ударів по наземних цілях ракети комплексів С-300 та С-400. А також використовувати дорогі протикорабельні ракети Х-22.

Х-22 (“Буря”)

Ракети цього типу теж забрали життя багатьох українців. Останній епізод – удар по багатоповерхівці у Дніпрі 14 січня, внаслідок якого загинули 46 осіб та ще десятки травмовані. Такою ж ракетою атакували торговий центр у Кременчуці 27 червня 2022 року, коли загинули понад 20 осіб.

Крилату надзвукову ракету повітряного базування було прийнято на озброєння ще 1968 року. Головне її призначення – знищення авіаносців за допомогою ядерної бойової частини. За час війни в Україні російські війська вже застосували близько 200 одиниць. Звичайно, без ядерного компонента.

Фото: протикорабельні ракети Х-22 летять на високій швидкості, їх не можуть перехопити українські ППО (wikipedia.org)

Основні характеристики:

• Довжина – 11,7 м
• Вага бойової частини – 960 кг
• Швидкість – від 4000 до 5630 км/год
• Максимальна дальність – 600 км
• Точність (КМВ) – 200-5000 м

За даними Олексія Резнікова, на сьогодні у Росії залишилося 44% від довоєнного запасу Х-22, тобто близько 162 одиниць.

Свого часу Україна також мала Х-22, але передала їх Російській Федерації за умовами Будапештського меморандуму в обмін на гарантії безпеки. Цілком ймовірно, що противник застосовує отримані у 1990-х роках ракети.

Як боротися з такими ракетами

І надзвукові, і ракети з балістичними траєкторіями залишаються великою проблемою для України. По-перше, тому що основа нашої системи ППО – це С-300 з перехоплювачами швидкістю до 3500 км/год. По-друге, наприклад, “Іскандер” падає з висоти в десятки кілометрів, долаючи відстань 500 км за 4-5 хвилин. Українські засоби протиповітряної оборони не встигають за цей час зафіксувати запуск, ідентифікувати ціль та подати сигнал тривоги.

Та й загалом ураження балістичних ракет на етапі зниження не дає гарантії виведення з ладу. У такому разі пошкоджена ракета може за інерцією впасти на землю та вибухнути. Тому для перехоплення С-300/С-400 потрібні такі комплекси як Patriot, які мають можливість кінетичного ураження балістичних цілей. Станом на сьогодні Україна чекає на постачання трьох батарей із США, Німеччини та Нідерландів .

Фото: американські Patriot мають підвищити шанси на успішну боротьбу проти балістичних ракет (GettyImages)

Ще один спосіб боротьби – знищення самих пускових установок С-300/С-400. Тобто фактично удари по території Російської Федерації чи Білорусі. Але на думку спікера Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната, противник навряд чи стрілятиме з одного й того самого місця, оскільки в такому разі підвищується ризик швидкого виявлення. Більшість опитаних РБК-Україна військових аналітиків сходяться на думці, що, крім очікування нового ППО, необхідно бити по самих місцях пуску, знищуючи як бази, так і установки ЗРК.

Щодо Х-22, то на сьогодні українські ППО не можуть перехоплювати такі швидкісні цілі. І, як виявилося, повідомлення про успішну нейтралізацію ракет даного типу виявилися помилковими.

“Було кілька таких публікацій. Скажімо, знайшли в полі уламки Х-22 (а іноді це навіть не Х-22, а уламки іншої ракети), доповідають нагору: ми збили Х-22. Усі хочуть наввипередки повідомити про це першими на своїх ресурсах. Не перевіряючи, не погоджуючи і так далі. Інформація, що подається на офіційних ресурсах, загалом достовірна, але кілька публікацій зі “збитими” Х-22 є, і це факт”, – пояснював Юрій Ігнат.

Для перехоплення таких ракет Україні необхідні американські комплекси протиракетної оборони Patriot або франко-італійські ЗРК SAMP/T. Згідно з останніми даними, уряд Італії вже ухвалив рішення про передачу першої батареї.

Крім того, днями заступник міністра оборони США з політичних питань Колін Каль заявив, що Вашингтон обговорює варіанти посилення протиповітряної оборони України, щоб вона могла протидіяти балістичним ракетам. Про що конкретно йдеться, поки що невідомо.

Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна у Telegram.

Війська Росії наблизилися до кордону України на відстань 50 кілометрів

Росія пересунула військові підрозділи на відстань 50 кілометрів від кордону з Україною. Бойові групи оснащені ракетами, реактивними системами залпового вогню та штурмовиками. Місцями дислокації ударних груп стали: Єльськ, Речиця та Лунинця. Відповідні супутникові фотографії опублікувала приватна американська компанія Maxar Technologies, повідомляє Reuters.

Знімки компанія зробила перед оголошеними Росією та Білоруссю спільними навчаннями “Союзна рішучість-2022”. Маневри мають відбутися 10-20 лютого. Легенда навчань — “тренування для відбиття нападу на південні кордони”.

На супутникових знімках видно об’єкти, які Maxar Technologies ідентифікували як 15 штурмовиків Су-25 та ЗРК С-400 на аеродромі Лунінець, а також ракети SS26 “Іскандер” та реактивні системи залпового вогню під Єльськом.

Фотографії вказали, що військові підрозділи, озброєні ракетами, реактивними системами залпового вогню та штурмовиками, розгорнулися в Білорусі у трьох місцях поблизу кордону з Україною: Єльське, Речіце та Лунінце. Усі місця знаходяться приблизно у 50 кілометрах від українського кордону.

Росія почала стягувати війська до кордонів з Україною навесні минулого року. Москва розглядає стотисячну армію біля кордонів суверенної держави як ефективний інструмент шантажу Заходу та тиску на Київ. Союзники розглядають різні сценарії розвитку подій, включно з повномасштабним вторгненням Росії та насадженням в Україні маріонеткового уряду.

Та послабити Україну Путін може не лише відкритою агресією. На тлі брязкання зброєю біля кордонів активізувалися переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі. З Москви знову лунають погрози визнати «Л-ДНР», а від кремлівських маріонеток – заяви, що Україна нібито погодилася на прямі переговори і готова обговорювати мир на російських умовах.

Повернення Донбасу Україні – «заповітна мрія» Кремля. Жителі окупованих територій здебільшого мають російські паспорти та дивляться на світ через призму російської пропаганди. Разом з реалізацією політичної частини «Мінська» це дозволить надійно утримувати Україну у сфері російського впливу та закриє для нашої країни дорогу в ЄС та НАТО.

Чому Буча й Ірпінь стали “Донецьким аеропортом” біля Києва

Гостомель, Буча, Ірпінь, Ворзель, Бородянка взяли на себе удар невдалого “бліцкригу” Росії, розрахованого на швидке захоплення Києва.

Як і чому київське передмістя стало своєрідним “Донецьким аеропортом-2022”? Розбираємо кілька чинників ситуації, що склалася у боях під Києвом.

Фактор 1: Маршрут російських колон

“Головною причиною ситуації, у якій опинилися Буча та Ірпінь, стала зрада ще одного “братського народу” – білорусів”, – розповідає BBC News Україна боєць підрозділу бучанської тероборони Юрій (ім’я змінене).

Саме з території Білорусі на північ Київської області у перший день вторгнення 24 лютого почали заходити російські війська, метою яких була українська столиця.

“Все просто – маршрут через Чорнобиль є найкоротшим, відстань до околиць Києва приблизно 70 км. Росіяни взяли Чорнобиль, далі Іванків, з якого двома колонами рушили на столицю”, – пояснює тероборонівець.

Одна колона пройшла від Катюжанки до села Бабинці та міста Бородянка, де повернула на схід по Варшавській трасі у бік Києва.

Інша пройшла до міста Димер і намагалася просунутися до Вишгорода, але в районі Демидова українська армія підірвала понтонну переправу росіян через річку Ірпінь.

Автор фото, facebook/моє місто – буча

Тому і ці сили російської армії вирішили рухатися у бік Бучі, де був ще один міст вже на Варшавській трасі неподалік Гостомеля.

Так у Бучі зійшлися кілька маршрутів росіян, які марно намагалися прорватися до української столиці.

“Міст через річку Ірпінь на “Варшавці” також підірвали і таким чином окупантів автоматично направили у бік Ірпеня”, – додає Юрій.

Фактор 2: Гостомель

Дим з гостомельського аеродрому під час штурму російським десантом, 24 лютого, вид з Бучі

У місті Гостомель, що за кілька кілометрів від Бучі та за 25 кілометрів від Києва, розташований аеродром “Антонов”, який ще місяць тому був великою базою льотних випробувань та “домівкою” для Ан-225 “Мрія”.

У перший же день вторгнення росіяни за підтримки своєї штурмової авіації спробували висадити тут десант з 35 гелікоптерів, щонайменше три з яких збили.

Бої там тривали всю ніч й наступні дні, внаслідок чого злітно-посадкова смуга аеродрому була фактично знищена й росіяни втратили можливість висаджувати там додаткові сили для швидкого штурму Києва.

“Головний розрахунок “бліцкригу” був на захоплення аеродрому “Антонов” у Гостомелі”, – вважає у розмові з BBC News Україна ветеран АТО Сергій, який з волонтерами наразі моніторить ситуацію на Київщині.

Автор фото, ГУР Міноборони України

Знищена російська техніка в Гостомелі

“Спроба десанту була невдала, тому що український Генштаб вочевидь готувався до такого сценарію і мав певний резерв”, – додає він.

“Думаю, якби тоді втратили Гостомель, то на другий день ситуація була б набагато гіршою. Київ би не здали, але все те, що сталося в Бучі й Ірпені, відбувалося б вже у столиці на Борщагівці і Святошиному”, – відзначає Сергій.

Фактор 3. Відсутність підтримки тероборони

Спалена російська техніка в Бучі після бою 27 лютого

Перша спроба росіян просунутися на південь 27 лютого запам’ятался тим, що вони відкрили вогонь по БРДМ-2 на монументі воїнам-афганцям у Бучі, спалили кілька житлових будинків і залишили по собі десятки одиниць згорілої техніки, включно з новітніми БТР-82 та БМД-4, на дорозі до Ірпеня.

Але вже 4 березня, поки українські медіа повідомляли про “остаточне звільнення Бучі”, російським силам вдалося зайти у місто з боку Ворзеля з великою кількістю техніки.

З того моменту Буча, Ірпінь та навколишні селища фактично стали окупованими, а навколо них почалися бої, які тривають і досі.

Зараз генштаб стверджує, що 70% Ірпеня під контролем ЗСУ.

“За Бучу та Ірпінь, вважай, і не воювали централізовано. Там була піхота майже без техніки плюс єдина колона однієї з бригад, й ту “орки” спалили”, – каже Ілля Богданов.

Ілля Богданов (праворуч) з іншим ветераном “Правого сектору”

Ілля, відомий також як “Правосек із ФСБ”, – колишній громадянин Росії з Владивостока, який у 2014 році перейшов на бік України, воював у Донецькому аеропорті у складі ДУК “Правого сектору”, а потім отримав українське громадянство та відкрив ресторан “Пян-Се” на Подолі.

З початком російського вторгнення Ілля Богданов знову приєднався до новоствореного добровольчого підрозділу, де зібралися люди з бойовим досвідом. Він брав участь у боях за гостомельський аеродром, а потім – за Бучу.

Спалена українська колона в Бучі

“Росіян там можна було зупинити, було б ким та чим. Але ЗСУ фактично не було, крім згаданої спаленої колони. А коли був бій на “Новусі”, ми стояли біля церкви, прикривали дорогу від ворожих колон, ніхто не міг дати команди, що нам робити”, – скаржиться він.

“Військові з розбитої колони, тероборона, ще хтось – людей 50 і десь п’ять одиниць техніки – самоорганізувались і потім просто відступили, таке враження, що ними ніхто не керував”, – додає Ілля Богданов.

“Ми виходили на наших командирів і питали, що нам робити. Ніхто нічого не сказав конкретно. У підсумку нас обійшли з тилу, ми знялися й вийшли дворами. Хоча ще зранку того дня розбили в Бучі дозор ворожої колони”, – пригадує доброволець.

Слова Іллі про брак координації оборони саме Бучі та Ірпеня підтверджує і вже згаданий бучанський тероборонівець Юрій.

“Ірпінь і Буча не об’єднали свої зусилля для спільної боротьби. У результаті тероборону Бучі потім вивели на захист Києва”, – каже Юрій.

Другий “Донецький аеропорт”

“Київська область, ці наші невеликі курортні містечка – Ірпінь, Буча, Ворзель – по суті, прийняли на себе удар на місто Київ”, – констатував 5 березня голова Київської обласної військової адміністрації Олексій Кулеба.

Відтоді ситуація навколо Бучі та Ірпеня у щоденних зведеннях залишається “напруженою” – навколо цих міст тривають бої, росіяни періодично намагаються просунутися на південь за Житомирську трасу, щоб оточити Київ з заходу.

Паралельно вони нарощують сили для можливого штурму столиці.

За даними Генштабу ЗСУ, ще 7 березня в районі Бучі, Гостомеля та Бородянки росіяни зосередили до семи батальйонно-тактичних груп посилених танками – це кілька тисяч бійців.

Автор фото, Бучанська міська рада

Росіяни зібрали у Бучі десятки одиниць техніки

“Вони намагаються наростити ці сили і рухатися з боку Гостомеля, Ірпеня через форсування річок. Рухатися все ж у бік Києва, але їхній рух досить повільний. Вони намагатимуться заблокувати і захопити Київ у кільце по всіх дорогах, які забезпечують просування”, – вважає директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.

Після того, як росіяни не змогли подолати оборону українців у Макарові, вони намагаються просуватися по лінії Мотижин, Ясногородка, Білогородка.

Автор фото, Ministry of Defence UK

Росіяни не полишають спроб оточити Київ

Утім, не виключено, що вони можуть спробувати знову навести понтонні переправи через річку Ірпінь на схід від Бучі та міста Ірпінь.

Саме тому серед пріоритетних цілей для української артилерії та “Байрактарів” наразі не лише російські бензовози з колон забезпечення, а й військові понтони, кілька з яких ЗСУ вже спалили на північ від Києва.

Автор фото, facebook.com/UkrainianLandForces

Знищений понтон російської армії неподалік Гостомеля

Тим часом північно-західне передмістя української столиці залишається зоною бойових дій.

“Буча, Гостомель, Ірпінь стають другим Донецьким аеропортом. Там йдуть запеклі бої, військові тримаються і не дають пройти до Києва”, – дав своє порівняння міністр внутрішніх справ Денис Монастирський.

Утім у Бучі та інших міст є одна суттєва відмінність від Донецького аеропорту – це тисячі цивільних, якими прикриваються російські військові. На бучанському масиві Склозавод, наприклад, відомо про те, що цивільних утримували чи ще утримують у тій же будівлі, де лежать поранені росіяни.

Тож у української армії є значно більше стимулів боротися за “київський ДАП”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!