Еверест: як зійти на головну вершину світу

За минулі кілька років мандрівник Тарас Пізній встиг підкорити близько десяти гірських вершин у різних місцях світу. У 2018 він здійснив головну мету будь-якого альпініста – підйом на Еверест. Тарас докладно розповів нам про те, як він піднявся на найвищу вершину світу, що для цього потрібно, скільки це коштує і який досвід він отримав.

Друзі, нагадуємо, що вже є суперзручний додаток для iOS, який вже доступний у App Store

Завантажуйте, спробуйте та залишайте свої відгуки!

Початок

Почалося все дуже давно, коли в 9 років, я вперше пішов в Карпати з батьками. Ми піднялися на дві невеликі вершини – Великий Верх та Стій, висотою 1500-1600 метрів. Не можу сказати, що мені тоді дуже зайшли гори, так як всі рази була дощова і мінлива погода. Я був маленький, тягнув цей величезний рюкзак, ялинки били гілками в обличчя і, зрозуміло, великого задоволення від цього я не отримував. Особливо, якщо враховувати, що в цей же час всі діти просто грали в футбол. Тому я вигадував всілякі відмовки, але батьки все одно тягали мене з собою в походи 3-4 рази в рік. Так я ріс, втягувався і з часом почав розуміти, що найбільші емоції дарують саме ті походи, в яких щось пішло не так. Адже саме про таких походах ти потім будеш розповідати друзям.

Першою великою горою став Ельбрус (5642 м) в 2013 році. Пам’ятаю, що тоді на сходці туристів в Білій Церкві я боявся комусь сказати про свою мету піднятися на цю вершину. Адже на такі висоти я ніколи не піднімалося раніше тому, звичайно, були внутрішні сумніви на цей рахунок. Але вже в серпні цього ж року я і ще два моїх друга вже були на вершині. Було важко, я навіть пообіцяв собі, що ноги моєї там більше не буде, але факт в тому, що ми це зробили. Тоді у мене почав зароджуватися план зійти на висоту до 8 тисяч.

Підготовка до сходження

Для того, щоб піднятися на висоту вісім тисяч потрібно вибудувати собі певну «сходи» з вершин за зростанням висоти. Перша з вершин у цієї «драбини» – гора Кіліманджаро висотою 5895 метрів. На неї я піднявся у вересні 2016 року. Буквально через пару місяців, в листопаді я піднявся на два непальських шеститысячника – Айленд Пік (6189 м) і Міра Пік (6461 м). Наступним кроком повинна була бути вершина максимально наближена до 7000 м. Для цієї мети я вибрав гору Аконкагуа висотою 6962 м. Це найвища точка Аргентини, так і всього Південного півкулі. Так у січні 2017-го за 7 днів я «збігав» на цю гору. Вона далася мені досить легко, оскільки цьому сприяла погода.

Так я плавно рухався по цій до позначки в 8000 м. Наступним 7-тисячником був пік Леніна, на який ми пішли в липні 2017-го року. Але піднятися нам, на жаль, не вдалося із-за негоди – був сильний вітер і я вперше обморозив пальці до невеликих пухирів. Тому, діставшись до висоти 6800-6900 метрів ми розвернулися і пішли назад. В принципі я не засмутився, так як ми отримали дуже корисний досвід, так і піднятися туди можна буде інше. Після піку Леніна настав час підійматися на восьмитисячники. Першим таким стала вершина Манаслу, висотою 8163 метра.

Щоб піднятися на 8-тисячник обов’язково потрібен напарник. Спочатку я думав взяти шерпа, але вони коштують дорого, в результаті я вирішив йти з товаришем Олександром Павловим. У нього великий досвід походів, але він, як і я, теж раніше не піднімався на восьмитисячники. 5 вересня 2017 року стартувала наша програма і вже 26 вересня ми були на вершині. Ми самостійно організували своє сходження, обійшлися без кисню і шерпів. Тим не менш, у місцевих все одно потрібно придбати пакет для сходження. Ми взяли найпростіший за $2000. У нього входить тільки дозвіл на підйом, а все інше ти або докупаешь або робиш сам.

Після Манаслу, я зрозумів, що на восьмитисячники цілком можна ходити. Настав час вибирати наступну вершину. Звичайно, за логікою наступним мав стати Еверест, як найбільш значуща і найвища вершина. Це було цікаве випробування як для мене самого, так і корисний досвід для моєї компанії – клубу туристів «Кулуар». Так і було ухвалено це рішення. Я запланував піднятися відразу на дві вершини – на Еверест і на Лхоцзе (8516 м) – це четверта за висотою вершина в світі. Вона знаходиться поруч з Еверестом і ніхто з українців поки не ходив за такою програмою в одному сезоні. У нас, на жаль, теж не вийшло, так як на спуску з гори нас застала негода.

Як відбувається сходження на Еверест

Все починається в Катманду – столиця Непалу. Там ми провели кілька днів, збираючи спорядження і вирішуючи організаційні питання. Потім на невеликому 15-місному літаку ми полетіли в Аеропорт Лукла – перевалочний пункт для всіх, хто збирається на Еверест. Там починається трекінгова стежка до базового табору Евересту. Сам шлях займає 9 днів. По приходу туди ти відпочиваєш, відновлюєш сили і акклиматизируешься на горі. Для цього тобі потрібно спочатку піднятися на 6100 м, і переночувати. Потім на 6500 м, спуститися знову в базовий табір на висоті 5300 м і провести там ще кілька днів. Потім піднятися на 7000 м, провести там приблизно годину часу, спуститися в табір і нижче на висоту 3400-3500 м. Відпочити там кілька днів, максимально виспатися і відновити сили, повернутися в базовий табір і тільки після всього цього штурмувати Еверест. Сумарно весь цей процес акліматизації у нас зайняв близько 45 днів.

В самому таборі все обладнано максимально комфортно. У вашому розпорядженні одномісний намет з матрацом та подушкою. Також є великий намет-шатер, так званий «dining hall», розрахований на 15 осіб. Там завжди є різні напої, солодощі, є своя пекарня, де випікають хай і не найбільш смачні тортики на світі, але все таки печуть. Є навіть свій бар, де є віскі, пиво і все, чого душа забажає, але так вже вийшло, що за місяць нашого перебування там, ми випили тільки по баночці пива і все. В горах такого зовсім не хочеться.

Що стосується самої екстремальної ситуації, то така сталася під час нашого спуску з вершини. Різко зіпсувалася погода і ми спускалися в умовах урагану: був сильний вітер, сніг, температура -55°. Після спуску з вершини в цей табір ми з моїм напарником Романом залишилися там на ночівлю, хоча за планом повинні були спускатися у другій табір на висоті 6500 м, але ніяких сил вже не було. У мене вітром знесло захисну маску. Я пробував використовувати інші захисні окуляри, але під них залітав сніг. У підсумку, з вершини мені довелося спускатися в четвертий табір на висоті 7900 м з незахищеними очима. Це загрожує снігової сліпотою. Снігова сліпота – це опік сітківки ока. Жахливо боліли очі, але з-за темряви я не міг зрозуміти опік.

Те, що це дійсно опік я зрозумів, вже коли нам чекав підйом в 6-7 ранку. Я вколов собі 2 ампули Дексаметазону і ми вирушили в дорогу. З відкритими очима я міг пройти буквально 10-30 метрів, після чого вони починали страшенно боліти. І це при тому, що я був в захисних окулярах і масці, але навіть ця подвійна захист не допомагала. Коли біль ставав нестерпним, я зупинявся, закривав очі і біль трохи вщухала. Щодо: якщо при відкритих очах почуття ніби їх ріжуть ножем, то при закритих, відчуття наче в них насипали перцю.Так я масажував очі і вичікував хвилин 10-15. Після чого, коли зір трохи відновлювалася, хоча б настільки, щоб бачити спорядження і мотузку, по якій ми йшли, я продовжував шлях. Але через 10-20 метрів, потрібно було знову закривати очі і повторювати процедуру.

Забронювати готель зі знижкою до -65% можна на сайті.

Так близько 8 годин я спускався з висоти 7900 м в табір на висоті 6500 м. Там нас вже чекали альпіністи і шерпи, які всіляко намагалися допомогти. Звідти ми викликали вертоліт, тому що в такому стані проходити льодопад Кхумбу, це один з найнебезпечніших ділянок при підйомі на Еверест, вкрай не рекомендується. Вертоліт зміг прилетіти тільки вранці тому заночувати довелося в таборі. На ранок за нами прилетів вертоліт і спустив нас спочатку в Лукку, а потім і в Катманду. Там мене оглянули лікарі і виписали кілька ліків. В принципі все обійшлося: через 2 дні я вже міг бачити на відстань кількох метрів, а на повне відновлення у мене пішло 1-1,5 місяця. Крім цього отримав обмороження пальців на нозі – слезло три нігтя і досить сильно був обморожений мізинець на руці. Але це не дуже критично, на щастя, все залишилося на своїх місцях.

Як підготуватися до підйому? Можуть не пустити на Еверест?

Найкращою підготовкою до сходження є самі походи в гори. Потрібно багато ходити і поступово збільшувати висоту підйому. Крім цього, звичайно, потрібно грунтовно підготуватися фізично. Наприклад, хлопці з яким я ходив – Діма і Рома, почали підготовку за 5 місяців. У них було 6 тренувань в тиждень. В основному біг на довгі дистанції, плавання і адаптований кроссфіт. Особисто я, коли був удома 3-4 рази в тиждень бігав на дистанції від 10 км. За тиждень обов’язково потрібно пробігати один раз 20 км, і, за бажанням, два-три рази по 10-15 км. Важлива не стільки фізична сила в моменті, як загальна витривалість організму, яку необхідно розвивати різноплановими тренуваннями.

Як такого, чек-листа вимог для підйому немає, і у сходженні, раз ви вже заплатили, вам не відмовлять. Просто при недостатній підготовці на якомусь етапі ви відчуєте слабкість, вам доведеться розвернутися і спускатися вниз не дійшовши до вершини. Ось це прикро.

Куди звертатися, якщо хочеш на Еверест?

В даний момент в Україні немає організацій, які давно і успішно займаються організацією підйомів на Еверест. У Росії цим займаються клуби «7 вершин» і «Альпиндустрия», у нас аналогів поки немає, але ми хочемо їм стати. В принципі, якщо ви хочете на Еверест, то можете написати мені в Facebook і я з радістю поділюся з вами своїм досвідом і зв’яжу з нашими непальськими партнерами, які допоможуть організувати підйом.

Які є варіанти сходження (соло-сходження, підйом з групою і т. д.) і в чому специфіка кожного з них?

Офіційно соло-сходження на Еверест зараз заборонені. Альпініст обов’язково повинен бути в складі групи, з вами має бути непальська гід, офіцер зв’язку і на саме сходження обов’язково потрібно отримати дозвіл. В один такий дозвіл можна вписати до 15 осіб. В принципі можна вписатися до кого-то й піти у соло-підйом, але мій погляд, піднятися на Еверест самостійно можуть лише одиниці людей у світі, може менше ста. Я настійно рекомендую користуватися послугами шерпа, так як це розвантажує і допомагає. Шерп – це людина, яка несе твій кисень, стежить, щоб він не закінчився, він варить вам чай, допомагає впоратися з екіпіровкою і допомагає у всьому. Шерпи набагато досвідченіший альпіністів і їх допомогу просто безцінна!

Якщо говорити про маршрути сходження, то це підйом з півночі, з боку Тибету, і схід з півдня, з боку Непалу. Я ходив з боку Непалу тому що мені більше подобається ця сторона. А ще було цікаво пройти льодопад Кхумбу. Цей льодовик неймовірно красивий, хоч і несе в собі додаткову небезпеку.

Загалом, маршрут з півдня (з Непалу) коротше, крутіше і небезпечніше. З півночі маршрут довший, ніж він більш комфортний, але самі проходи довше і більш вітряні. З якого боку підніматися це питання індивідуального вибору.

Альтернативи Евересту

Перед сходженням я б рекомендував пройти всі ті вершини, про яких розповідав вище. Якщо ж говорити конкретно про восьмитысячниках, тобто три гори, на які рекомендують іти перед Еверестом: Чо-Ойю (8201 м) в Тибеті, вона вважається найбільш доступним в технічному плані восьмитысячником, але мінусом є вартість. Тибет на практиці в два рази дорожче непальських підйомів. Якщо говорити про Непалі, то це, звичайно, Манаслау (8163 м), який був моїм першим восьмитысячником. Технічно, підйом на цю гору не дуже складний.Третя така вершина ця Макалу (8481 м), але на ній я ще не був. Ось так виглядає трійка восьмитисячників, які ідеально підходять для підготовки до Евересту.

Скільки це коштує?

Підйом на Еверест коштує дуже дорого і ціна формується з великої кількості різних факторів. Так, наприклад, у багатьох європейських і американських компаній вартість підйому може досягати $100 000, російські організатори турів пропонують ціну в діапазоні $65 000 – 80 000 нам підйом обійшовся в $32 000.Ціна така тому, що я проводжу в Непалі дуже багато часу і вибрав в якості організаторів місцеву компанію. Це вартість в яку не включені мої витрати, як лідера. Ми з хлопцями за все платили колективно за рахунок чого вдалося зробити ціну істотно менше. Ціна складається з декількох факторів, самий неприємний з яких це дозвіл на сходження на Еверест. Ця папірець коштує $11 000. Другий пункт – послуги висотного шерпа. Вони коштують по-різному, але в середньому це близько $7000. Шерп закріплюється за альпіністами на весь час сходження. Решта суми це сам сервіс, намет в базовому таборі, живлення, кисневі балони, місцеві перельоти, спорядження та ряд інших можливих витрат.

Наступний важливий пункт – участь непальського закордонного лідера в експедиції. Йому потрібно оплатити ті ж витрати, що й у кожного з учасників. Якщо ви йдете у супроводі англомовного або російськомовного лідера, то це відразу підвищує ціну в багато разів. Зате він може поділитися з вами своїм досвідом і проконтролювати, щоб ваші стосунки з непальської стороною склалися максимально успішно. У вартість сходження ніколи не включається summit bonus – це бонус, який дається вашому шерпа в разі Досягнення вершини. Він становить приблизно $1500. І ще, не забуваємо про спорядження, яке вам знадобиться – це висотні черевики, костюм, спальник розрахований на -25 – -40 градусів. Все це теж коштує великих грошей і в сумі на спорядження піде близько $5000.

Є два типи пакетів: пакет базового табору – він включає всі до базового табору, далі ви працюєте самостійно. З таким варіантом ходити я вкрай не рекомендую. Все про що я вище розповідав входить в пакет all inclusive. У нього входить все, крім особистого страхування туриста, summit bonus шерпам і вашого перельоту в Непал.

На закінчення, хочу побажати всім побільше подорожувати, ходити в гори, гори роблять людей кращими. Можу з упевненістю заявити про це, адже я це бачив вже багато-багато разів. Кожна пройдена вершина додає вам внутрішньою впевненості в тому, що ви подолали себе, хоч це і було важко. Ви напевно зможете піднятися на наступну вершину, яка буде вище і технічно складніше попередньої. Це почуття впевненості безцінне, адже мова тут йде не тільки про горах, а і про підкорення життєвих вершин. Все це працює за однаковою схемою. Так що подорожуйте, відкривайте, живіть!

Сходження на Еверест (8848 м)

Сходження на Еверест 8848 м вперше було здійснено з Непалу в далекому 1953 році сером Едмундом Хілларі і шерпом Тенцингом Норгеєм. Це була дійсно видатна подія світового масштабу.

З тих пір багато чого змінилося, нові технології, вміння та знання зробили підйом на Еверест більш доступним і безпечним. Загальна кількість альпіністів, які піднялися на Еверест з початку його історії: більше 10 тисяч осіб (станом на грудень 2021 року) і щорічно в успішний сезон піднімається ще близько 600 осіб (з них половина – шерпи).

Сходження на Еверест – це важка дорога та надзвичайно складне завдання, під силу лише одиницям. 14 травня 2018 року Тарас Поздній (керівник Турклуба “Кулуар”), Роман Городечний і Дмитро Семеренко разом стояли на вершині світу. Мав відбутися ще нелегкий спуск, але мета була досягнута. З трьох членів команди експедиції на Еврест усі три сходили на вершину.

Цілком можливо, що ви шукаєте не сходження на Еверест, а трекінг до базового табору. У нас є два маршрути: класичний трек до базового табору Евересту та через озера Гокіо і перевал Чо-Ла. В трекінг можна приєднатися навіть без попереднього досвіду гір.

Еверест при достатній підготовці може бути у вас першою вершиною вище 8000 м. Проте за бажання можете сходити на нижчі восьмитисячники, щоб краще підготуватися до найвищої вершини світу. Серед доступних 8-тисячників можна розглядати Чо-Ойю (8188), Лхоцзе (8516), а найкраще – Манаслу (8156).