Український спортсмен встановив приголомшливий рекорд

Легкоатлет Сергій Бубка встановив свій 5-й рекорд на змаганнях у Парижі 13 липня 1985 року. Першим в історії подолав висоту 6 м у стрибках із жердиною, започаткувавши нову еру в даній дисципліні.

Власний рекорд спортсмен побив уже за рік, на Іграх доброї волі у Москві. Тоді підкорив висоту 6,01 м.

Бубка тричі визнавався найкращим спортсменом світу, а 1993 року став першим в Україні Заслуженим майстром спорту. Загалом встановив 35 світових рекордів, з яких 18 на змаганнях у критих приміщеннях.

Найбільшим досягненням вважається стрибок 1994 року на відкритому стадіоні в Сестрієре в Італії. Тоді підкорив 6,14 м. Перед тим подолав 6,15 м у закритому приміщенні в Донецьку. 15 лютого 2014 року цей рекорд перевершив на змаганнях “Зірки жердини” у Донецьку французький легкоатлет Рено Лавіллені. Він підкорив 6,16 м. Сергій Бубка, який спостерігав за змаганнями, щиро привітав нового 28-річного рекордсмена.

“Думаю, що це великий день, фантастичний виступ, я дуже радий, що Рено встановив рекорд в моєму рідному місті, де я взяв 6,15”, – коментував тоді спортсмен.

14 серпня 1983-го у Гельсінкі проходив перший Чемпіонат світу з легкої атлетики. На подив усіх фахівців, чемпіоном у стрибках із жердиною став запасний радянської збірної 19-річний Сергій Бубка. Він узяв висоту 5 м 70 см.

Стрибок у висоту

Змагання зі стрибків у висоту відбуваються в секторі для стрибків, обладнаному планкою на власниках і місцем для приземлення. Спортсмену на попередньому етапі і в фіналі дається по три спроби на кожній висоті, якщо учасників менше восьми, то кожному дається по 6 спроб. Спортсмен має право пропустити висоту, при цьому невикористані на пропущеної висоті спроби не накопичуються. Якщо спортсмен здійснив невдалу спробу або дві на будь-якої висоті і не хоче більше стрибати на цій висоті, він може переносити невикористані (відповідно, дві або одну) спроби на наступні висоти. Приріст висот у ході змагань визначається суддями, але він не може бути менше 2-х сантиметрів. Спортсмен може почати стрибати з будь-якої висоти, попередньо сповістивши про це суддів.

Відстань між власниками планки 4 м. Розміри місця приземлення 3 × 5 метрів.

При спробі спортсмен повинен відштовхуватися однією ногою. Спроба вважається невдалою, якщо:

• В результаті стрибка планка не втрималася на стійках;
• Спортсмен торкнувся поверхні сектора, включаючи місце приземлення, розташоване за вертикальною проекцією ближнього краю планки, або між, або за межами стійок будь-якою частиною свого тіла до того, як він подолав планку;
• Спортсмен відштовхнувся двома ногами.

Вдалу спробу суддя зазначає підняттям білого прапора. Якщо планка впала зі стійок після підняття білого прапора, спроба вважається зарахованої [1]. Зазвичай суддя фіксує взяття висоти не раніше, ніж спортсмен покинув місце приземлення, але остаточне рішення про момент фіксації результату формально залишається за суддею.

Давня історія

У стародавніх німців був популярний так званий королівський стриб через кілька стоять поруч коней. А у деяких племен, що населяють Центральну Африку. здавна і донині головною подією народних свят залишаються змагання зі стрибків у висоту з розбігу. На олімпійських іграх в Стародавній Греції. олімпійці бігали, метали диск, стрибали в довжину, боролися, змагалися на колісницях, проводили кулачні бої, але жодного разу за всі 293 олімпіади не стрибати у висоту. Перша згадка про спортивні змагання зі стрибків у висоту відноситься до XIX століття.

Стрибки у висоту зобов’язані своїм походженням не так легкої атлетики, скільки гімнастики. У німецьких гімнастичних товариствах спортсмени включали в програму своїх виступів нарівні з такими снарядами, як кільця, бруси. кінь. перекладина. і стрибки в висоту. А стрибали тоді з прямого розбігу двома ногами вперед.

«Золотий» стрибок способом ножиці Етель Катервуд, Амстердам 1928 р

У хроніках XIX століття згадується ім’я стрибуна Карла Мюллера з Берліна. За свідченням очевидців, він був людиною сильним, спритним і легко перестрибував висоту, сягала йому до підборіддя. Але ніхто не вимірював, на якій висоті знаходився підборіддя Карла Мюллера.

Стрибки у висоту швидко поширювалися по Європі. Особливо багато їх шанувальників виявилося в Англії. І там, на перших офіційних змаганнях в 1864 році. переможець Роберт Мейчен стрибнув у висоту на 1 м 67,4 см.

Втім, першим світовим рекордом вважається інший результат. Студент-медик з Лондона Роберт Гуч в 1859 році подолав планку на висоті 1 м 70 см. Але справа тут навіть не в висоті, а в тому, яким способом Роберт стрибав. На відміну від інших спортсменів він робив розбіг не під прямим кутом до планки, а під гострим, збоку, а в повітрі його ноги рухалися на зразок ножиць.

Вже на іграх першої Олімпіади 1896 року було розіграні медалі в стрибках у висоту. Подальша історія цієї дисципліни дозволяє виділити три періоди, пов’язаних з трьома стилями стрибків.

Переступання (ножиці)

Є найбільш простим і доступним з усіх способів стрибка у висоту. Він не вимагає дорогого інвентарю, спеціальних поролонових матів, так як стрибун здійснює приземлення на ноги (перш за все махову), і може стрибати в яму з піском. При виконанні стрибка розбіг здійснюється навскоси до лінії планки з боку махової ноги, відштовхування проводиться далекої від планки ногою. Мах виконується ближньої до планки, спочатку майже прямий для збільшення махового моменту, потім Махова нога кілька згинається в коліні, тулуб нахиляється вперед для зниження положення центру мас тіла, махова нога різко опускається за планку, а толчковая в цей час рухається вгору і переноситься через планку поверненою стопою зовні, тулуб кілька нахиляється до планки. Стрибун приземляється на махову ногу.

Цим способом, відомим ще з середини XIX століття і знайомим сучасному школяреві, атлети користувалися приблизно до 1937 року і довели світовий рекорд до 2,09 м. Модифікованим способом ножиці, званим «хвиля» [2]. при якому розбіг виконується по прямій лінії, під кутом до планки 60 – 70 ° або під прямим кутом під кутом, користувалася аж до кінця 1960-х років рекордсменка світу Іоланда Балаш. яка довела свій результат до 191 см [3].

Цей спосіб передував «перекидному» [джерело не вказано тисячі шістсот сімдесят дві дня]. Він відрізняється від перекидного тим, що спортсмен, розбігаючись навскоси до лінії планки з боку поштовхової ноги, відштовхується ближньої до планки ногою і приземляється на поштовхову ногу. Спосіб дозволяє наблизити центр мас тіла до планки, але не забезпечує його положення нижче планки, як «перекидний» або «Фосбері-флоп».

перекидний

Останнім світовим рекордсменом вже в епоху наступного стилю (1978) став Володимир Ященко (СРСР), стрибнувши на 2,35 м.

Фосбері-флоп

Стрибок способом «Фосбері-флоп» (Іван Ухов)

При стрибку цим способом спортсмен розбігається навскоси по широкій дузі з боку махової ноги (як при «переступанні») так, щоб в процесі відштовхування створити крутний момент для розвороту тіла спиною до планки. Під час відштовхування далекої від планки, поштовховою ногою, таз розгортається, і, злітаючи вгору, спортсмен повертається спиною до планки, послідовно переносячи через планку частини тіла, що є незаперечним біомеханічних перевагою. При виконанні правильного переходу планки, плечі опускаються за планку з одного боку, а ноги утримуються з іншого, чим досягається положення центру мас тіла нижче планки. Коли таз також пройде над планкою, тазостегнові суглоби швидко згинаються і ноги випрямляються. Стрибун падає на спину, ноги прямі. Центр мас атлета при проходженні тіла над планкою проходить під нею [4].

Цей спосіб був винайдений американським атлетом на ім’я Дік (Річард) Фосбері. коли йому було 16 років. У 1968 році на Літніх Олімпійських іграх в Мексиці Дік Фосбері за допомогою нового способу виграв золоту олімпійську нагороду, встановивши новий олімпійський рекорд (2,24 метра).

Стрибки у висоту також дуже популярні і у жінок. Вони входять в програму Олімпійських ігор з 1928 року і в програму Чемпіонатів світу та Європи з самого початку їх проведення. Першою жінкою, що подолала рубіж 2 метри, стала Роземарі Аккерман (1977).

• У стрибках у висоту безумовна перевага мають високі атлети, так як їх центр мас знаходиться відносно вище і, відповідно, їм доводиться піднімати свою масу на меншу висоту. Але при цьому в змаганнях успішно виступають різні спортсмени [6].
  • Зростання Стефана Хольма (особистий рекорд 2,40 м) дорівнює 181 см. Тобто він стрибнув на 59 см вище власного росту.
  • Зростання Бланки Влашич (рекорд 2,08) дорівнює 193 см.

  Схожі статті

  Скільки Роналду стрибнув у висоту

  Ім’я файлу: Презентація стрибки в висоту -Тімонін.ppt
  Розширення: ppt
  Розмір: 494кб.
  Дата: 04.12.2023
  скачати
  Пов’язані файли:
  тести з мікробіології_2021.docx
  Тести патА всі.doc

  ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ, ТЕХНІКА ТА МЕТОДИКА НАВЧАННЯ СТРИБКАМ У ВИСОТУ

  План

  Історія розвитку стрибків у висоту
  Техніка стрибка у висоту способом переступання
  Методика навчання стрибка у висоту способом “переступання”

  1.Історія розвитку стрибків у висоту

  Батьківщиною спортивного стрибка вважають Англію.
  Уперше спортивним способом стрибнув лондонський студент Роберт Гуч. Він розробив власну техніку стрибка, яка називалася ножиці або переступання 1859р (1м 70см);
  Новий спосіб стрибка у висоту дістав назву “хвиля”. За допомогою “хвилі” рекорд виріс на 4см.
  Студент одного американського коледжу Джордж Хорайн на факультетських змаганнях застосував новий спосіб “перекат”. Хойран першим подолав 2м у 1912 році. У 1924 році Осборн досяг лише 2м 03см.
  Спортсмени весь час удосконалювали новий стиль, і тоді з’явився новий стиль – “перекидний”.

  Валерій Брумель

  український стрибун у висоту;
  рекордсмен у закритому приміщенні у стрибках у висоту 2м 25см;
  срібний призер ХVІІ Олімпійських ігор (Рим 1960р.) та олімпійський чемпіон ХVІІІ Олімпійських ігор (Токіо 1964р.)

  Ричард Фосбері

  Олімпійський чемпіон 1968р. в Мехіко;
  Вперше застосував новий стиль стрибка у висоту, який зараз називають “фосбері – флоп”.

  Володимир Ященко

  Український стрибун у висоту.
  Чемпіон Всесоюзної спартакіади школярів, у стрибках у висоту (2м22см), 1976 рік.
  У 1977 році встановив новий світовий рекорд серед юніорів – 2м33см.
  У 1978 році в Мілані на Чемпіонаті Європи в приміщені встановив світовий рекорд 2м 35см

  Рекорди Світу та України у стрибках у висоту

  Видатні українські стрибуни

  Інга Бабакова
  Бронзова призерка чемпіонату світу – 1995р.
  бронзова призерка Олімпіади в Атланті
  Геннадій Авдєєнко
  Чемпіон світу
  Олімпійський чемпіон ХХІV О.І., Сеул 1988р.

  П’ять способів стрибків у висоту:

  2. Техніка стрибка у висоту способом переступання

  Спосіб “переступання” – найдоступніший, простий, не потребує спеціального обладнання, але і найменш результативний. Тому з нього і починають навчання стрибків у висоту.

  Техніка стрибка у висоту складається з таких фаз:

  розбіг;
  відштовхування;
  перехід через планку;
  приземлення.

  Розбіг у стрибках у висоту

  складає 7-9 бігових кроків (11-14м);
  виконується під кутом до планки з місця або з підходу робиться декілька прискорених кроків і потім, потрапивши стопою на контрольну відмітку, починається розбіг;
  для розмітки розбігу використовують дві відмітки: одна на початку розбігу і друга – на третьому кроці від місця відштовхування.

  Відштовхування

  починається з моменту торкання поштовховою ногою ґрунту, виконується дальньою від планки ногою на відстані 60-85см від планки.
  Поштовхова нога ставиться на опору з п’ятки майже прямою.
  Махова нога трохи зігнута в колінному суглобі, виноситься вперед-вгору паралельно планці.
  Руки через сторони відводяться назад. До моменту відриву від опори поштовхова нога вільно опущена вниз, тулуб випрямлений, махова нога піднята, коліно на рівні грудей.
  У стрибку способом “переступання” виліт виконується боком до планки.

  Перехід через планку

  Над планкою махова нога розгинається і опускається за планку. Поштовхова нога дугоподібним рухом з поворотом коліна і носка трохи назовні переноситься через планку.
  В момент переходу через планку внаслідок нахилу вперед голови і плечей стрибун піднімає вище таз, який швидко переміщається над планкою.
  Поштовхова нога, зігнута в колінному суглобі, піднімається до планки, махова опускається за планку з поворотом стопи усередину, тулуб повертається до планки, що сприяє її ефективному подоланню. Руки опускаються вниз і розводяться в сторони. Поштовхова нога переноситься над планкою.

  Приземлення

  відбувається боком до планки спочатку на махову ногу, а потім на поштовхову;
  руки при цьому рухаються різнойменно, а при відході від планки піднімаються вгору.

  3. Методика навчання стрибка у висоту способом “переступання”.

  В стрибках у висоту першочерговим завданням є оволодіння технікою переходу через планку.
  Вправи:
  Стати правим або лівим боком (в залежності від поштовхової ноги) до планки або мотузки на висоті 30см, переступити через неї маховою ногою. Приземлившись на махову ногу одразу підняти і перенести через планку (мотузку) поштовхову ногу. Таз “відвести” від планки (мотузка) назад, тулуб нахилити вперед.
  Те саме, але з одного кроку (поштовхова нога відставлена назад, махова вперед): енергійним кроком перед поштовхової ноги виконати відштовхування і перейти через планку (мотузку).
  З 1 та 3 кроків розбігу стрибок вгору з приземленням на поштовхову ногу.
  Подолати планку переступанням з трьох кроків розбігу з потраплянням поштовховою ногою в коло, позначене в 20-30 см від планки.
  Стрибок з невеликого розбігу, потрапляючи поштовховою ногою в коло і намагаючись випрямити над планкою махову ногу й опустити її вниз за планкою з поворотом ступні і коліна всередину. Стрибок з невеликого розбігу через планку з випрямленням тулуба і махом руками, зігнутими в ліктях, угору під час відштовхування з наступним невеликим нахилом тулуба вперед з поворотом його в бік розбігу та одночасним опусканням рук ще під час польоту.

  Навчити у поєднанні ритму розбігу та відштовхуванню

  Вправи:
  Розбіг під кутом 35-40º до планки (мотузка) без відштовхування (багаторазове відштовхування).
  Те саме з відштовхуванням, але без подолання планки
  Розбіг під кутом 35-40º з поступовим збільшенням швидкості так, щоб на останніх трьох кроках вона була найбільшою і щоб останні три кроки були самими довгими без подолання планки .
  Розбіг по відмітках.
  Уміючи ритмічно виконувати розбіг слід приділяти увагу поєднанню розбігу з відштовхуванням:
  Ритмічний розбіг по лінії, накресленій на ґрунті, з прискоренням трьох останніх кроків.
  Розбіг з встановленням ноги на поштовх з п’ятки на повну ступню.
  Махи вільною ногою, тримаючись вільною рукою за опору.
  Розбіг з трьох кроків з відштовхуванням вгору (без переходу через планку).
  Та сама вправа, але з розбігу в 5-6 кроків (без переходу через планку і з переходом через неї).

  Удосконалення техніки стрибка в цілому

  багаторазові стрибки через планку (мотузок) з 1, 3, 5 кроків розбігу.