Тема 2.2. ЗВІДКИ З’ЯВИЛИСЯ ПРАВА ЛЮДИНИ, ЯКУ ВОНИ МАЮТЬ ІСТОРІЮ

Досліджуємо шляхи появи й розширення, визнання і закріплення прав людини, які права є основоположними та як вони забезпечуються.

Розуміємо, що визнані та закріплені в міжнародних документах права та свободи – результат тривалої боротьби суспільства й конкретних людей, а також розуміємо, для чого необхідно знати свої права.

Діємо, інформуючи учнів школи про права людини.

Природа походження прав людини

Що ж розуміємо під поняттям «права людини»? Безумовно, вони стосуються людських базових потреб, тобто того мінімуму, без якого людина не може існувати й розвиватися як особистість. Стосовно себе ми всі визнаємо, що в нашому житті є такі сфери, які мають бути непорушними і в які ніхто не повинен втручатися, оскільки вони життєво важливі для нашої природи і нашої людської гідності.

Щоб краще зрозуміти відмінності у природі прав людини, можна умовно поділити їх на «права» та «свободи». Говорячи про «свободи», ми маємо на увазі ті царини життя людини, в які не повинна втручатися держава. На відміну від «свобод», забезпечення «прав» потребує виконання державою певних «позитивних дій». Наприклад, щоб реалізувати право на освіту, державі недостатньо його визнавати, вона має створити можливості для його реалізації: побудувати школи, підготувати вчителів, надрукувати підручники тощо.

Варто зауважити, що 1996 року, ухваливши Конституцію, Україна як держава присягнула кожному зі своїх громадян і кожній людині, яка перебуває на території України, забезпечити у повному обсязі весь перелік прав, які закріплено в Основному Законі. А ратифікувавши 1997 року Європейську Конвенцію з прав людини, українська влада пообіцяла світовій спільноті забезпечити всім, хто перебуває під її юрисдикцією, реалізацію записаних у Конвенції прав та свобод. Це дає кожному громадянину підстави вимагати дотримання своїх прав, закріплених у національних і міжнародних документах.

Конституція України від 28.06.1996

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: ратифікована

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР

Досліджуємо та обговорюємо

«Окуляри прав людини»

Права людини формують наше повсякденне життя. Буває цікаво вдягти «окуляри прав людини» й озирнутися довкола, на суспільство. Чи замислювалися ви над тим, що подорожі до різних місць можна розглядати як право на свободу пересування? А про те, що спілкування в інтернеті є реалізацією цілої низки прав?

1. Одягніть «окуляри прав людини».

2. Подумайте і наведіть приклади з вашого життя чи зі ЗМІ щодо реалізації або порушення прав людини.

3. Прокоментуйте, якою мірою наше повсякденне життя пов’язане з правами людини.

Як формувалися права людини

Слідами історії

Прослідкуйте за процесом розвитку прав людини в історії та назвіть його найважливіші етапи.

Історія прав людини налічує не одне тисячоліття. Можна стверджувати, що права людини – ровесники людства і їх ідея зародилася з появою перших людських спільнот. Вони мали на меті обмежити свавілля сильних, захистити слабких і створити можливості для самореалізації. Розвиток концепції прав людини – це історія перетворення норм моралі на норми права. Спочатку це були тільки моральні й філософські категорії. Минули тисячоліття – й цінності та гарантії їх реалізації і захисту почали закріплювати як юридичні норми.

Расова сегрегація (від латин. segregatio – відділення) – різновид дискримінації, який полягає у фактичному чи юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, які вирізняються за расовими ознаками, та подальшому законодавчому обмеженні їхніх прав.

Першими спробами закріпити обмеження свавілля сильних у писаному праві вважають закони вавилонського царя Хаммурапі (початок II тисячоліття до н. е.) та Маніфест засновника імперії персів царя Кіра Великого (середина І тисячоліття до н. е.).

В античній Греції зародилася філософська думка про те, що права не є привілеями, наданими владою або суспільством, а чимось природним, властивим людській істоті. Римські творці законів були послідовниками грецьких філософів і також визначали природний характер прав та свобод. Утім, права мала не кожна людина. У Греції та Римі за доби античності права визначалися належністю людини до певної соціальної групи або класу Якщо людина була громадянином поліса, її права визначав статус. Однак якщо вона не належала до жодної соціальної групи, то й не мала жодних прав.

У Середньовіччі, на межі ХІІ-ХІІІ століть, у деяких європейських країнах було ухвалено низку важливих документів, які проголошували права та свободи: спочатку – дворянства, а згодом – усіх вільних людей. Найбільш відомим з-поміж них є Magna Charta – «Велика хартія вольностей», проголошена у 1215 році англійським королем Іоанном І Безземельним. Її було прийнято під тиском знаті та духівництва, які не хотіли миритися зі свавіллям короля і, об’єднавшись, змусили його правити відповідно до закону.

Наприкінці XVII – у XVIII століттях відомі філософи-просвітники – Джон Локк, Дені Дідро, Жан-Жак Руссо, Вольтер, Шарль Луї Монтеск’є – розвинули ідею природного походження прав і свобод, стверджуючи, що не тільки громадяни, а й кожна людина наділена ними від народження.

Минуло зовсім небагато часу, й ідеї просвітників було втілено у життя. 1689 року в Англії ухвалили «Білль про права» – документ, що заклав підвалини першої конституційної монархії. Як і «Велика хартія вольностей», він містив перелік частини прав, що пізніше назвуть громадянськими (особистими) і політичними правами. А ще через століття ці досягнення примножили і закріпили в таких документах, як Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (1776) та Декларація прав людини і громадянина Франції (1789), згодом і в Конституціях США та Франції. Уперше в історії людства держави визнали права громадянина фундаментальною цінністю та заклали цей принцип в основу державного устрою.

До середини XX століття права людини фактично залишалися правами «білої людини». Рабство й расова сегрегація, тендерна дискримінація, переслідування за ідеологічними переконаннями були масовою практикою, нерідко закріпленою у законі.

Розглядаємо та обговорюємо

1. Розгляньте наведені фотографії. Які події, на вашу думку, на них зафіксовано?

2. Які людські цінності та права людей, зображених на фото, порушувалися? Хто був за це відповідальним?

3. Що ви знаєте про расову політику нацистів, про концтабори? Чому така політика стала можливою?

4. Як, на ваш погляд, ця політика та її наслідки пов’язані зі створенням у 1945 році Організації Об’єднаних Націй і розробкою міжнародних механізмів захисту прав людини?

Жахливі події Другої світової війни підштовхнули людство до переоцінки цінностей – визнано універсальність прав людини. Геноцид євреїв, що має назву Голокост, винищення ромів, людей із психічними розладами, іншої сексуальної орієнтації, ув’язнення свідків Єгови, расова політика на окупованих територіях – усе це дало поштовх розвитку ідеї про те, що питання дотримання прав людини не може бути лише внутрішньою справою держави.

Більшість країн погодились обмежити свій суверенітет і дозволити світовій спільноті контролювати стан дотримання прав людини на своїх територіях – саме так почали формувати міжнародні механізми захисту прав людини. У 1945 році було створено Організацію Об’єднаних Націй, а 10 грудня 1948 року ухвалено Загальну декларацію прав людини. Цей документ має 30 статей і містить перелік прав, якими наділено кожну людину без винятків. Важливість Декларації полягає і в тому, що вона стала предметом «світового консенсусу»: переважна більшість країн світу, попри великі соціальні та культурні відмінності, визнали цінність проголошених у ній прав і свобод.

Загальна декларація прав людини від 10.12.1948

Упродовж наступних десятиліть на регіональному та світовому рівнях було ухвалено міжнародні угоди, що заклали механізми контролю за дотриманням і захистом прав людини. У 1950 році на Європейському континенті прийняли Конвенцію Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод. А у 1966 році Організація Об’єднаних Націй ухвалила: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про соціальні, економічні і культурні права. Згодом у системі ООН та Ради Європи почали діяти інші документи, які мають силу міжнародних угод. Більшість із них створюють додаткові гарантії реалізації прав представників так званих вразливих груп або деталізують процедури дотримання окремих прав і свобод.

Відповідно до історичного розвитку прав людини, сформувався умовний поділ на три покоління. Однак щораз частіше лунає думка про потребу виокремлення четвертого покоління.

Представники влади деяких держав, що розвиваються, стверджують, що передусім слід досягти «сталого розвитку» та «добробуту» і лише після цього вести мову про права та свободи людини.

1. Чи погоджуєтесь ви з такою позицією? Чому? Обґрунтуйте вашу думку.

2. Як ви гадаєте, представники яких держав можуть так заявляти? Чому вони в цьому зацікавлені?

Основоположні права та свободи людини

Усі ми прагнемо досягти щастя в житті. І хоча кожен із нас розуміє його по-своєму, важко не погодитись, що щаслива людина – це та, яка має можливість задовольняти свої потреби (їжа, житло, сім’я, вільне та цікаве спілкування, успішна робота, здійснення мрій тощо). Можливість реалізовувати свої потреби людині надають права, що гарантуються міжнародними та національними законодавчими актами. Проте мати права недостатньо – необхідно знати свої права.

Основні права та свободи людини, визнані на міжнародному рівні, закріплено у Загальній декларації прав людини.

Порівнюємо та обмінюємося думками

1. Складіть список із десяти прав, які, на вашу думку, необхідні людині для щастя.

2. Розгляньте короткий зміст Загальної декларації прав людини. Порівняйте свій перелік прав зі змістом Декларації.

3. Чи закріплено в цьому документі, права, які ви зазначили?

4. Про які права ви дізнались уперше?

5. Чи існують ще важливі потреби, які, на ваш погляд, не охоплені Загальною декларацією прав людини?

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

Стаття 1 Право на рівність

Стаття 2 Свобода від дискримінації

Стаття 3 Право на життя, на свободу і на особисту недоторканність

Стаття 4 Свобода від рабства

Стаття 5 Свобода від катувань і поводження, що принижує людську гідність

Стаття 6 Право людини на визнання її правосуб’єктності

Стаття 7 Право на рівність перед законом

Стаття 8 Право на поновлення у правах компетентним судовим органом

Стаття 9 Свобода від безпідставного арешту й вигнання

Стаття 10 Право на справедливе прилюдне слухання справи

Стаття 11 Право особи вважатися невинною, доки винність не буде встановлено

Стаття 12 Свобода від втручання в особисте і сімейне життя, від посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції

Стаття 13 Право вільно залишати й повертатися у країну

Стаття 14 Право шукати притулку від переслідувань в інших країнах

Стаття 15 Право на громадянство й на його зміну

Стаття 16 Право одружуватися і засновувати сім’ю

Стаття 17 Право на володіння майном

Стаття 18 Свобода переконань і релігії

Стаття 19 Свобода думки та інформації

Стаття 20 Право на свободу мирних зборів та асоціацій

Стаття 21 Право брати участь в управлінні й у вільних виборах

Стаття 22 Право на соціальне забезпечення

Стаття 23 Право вільно вибирати роботу і входити до професійних спілок

Стаття 24 Право на відпочинок і дозвілля

Стаття 25 Право на відповідний життєвий рівень

Стаття 26 Право на освіту

Стаття 27 Право на участь у культурному житті громади

Стаття 28 Право на соціальний і міжнародний порядок, за якого права будуть здійснюватися

Стаття 29 Суспільні обов’язки людини важливі для вільного і повноцінного розвитку

Стаття 30 Свобода від втручання держави, групи осіб або окремих осіб у викладені вище права

Стислий виклад англомовної версії Загальної декларації прав людини зроблено Ресурсним центром із прав людини Університету штату Міннесота, США

Класифікація прав людини та їх майбутнє

Права людини – визнані світовою спільнотою блага й умови життя, яких може домагатися особа від держави і суспільства, в яких вона живе, та забезпечення яких є реальним в умовах досягнутого людством прогресу.

Можна визначити три ключові ознаки прав людини.

1. Права людини – це не просто певні можливості, необхідні для існування та розвитку людини, а блага, яких особа може домагатися від держави.

2. Ці блага мають бути визнані світовою спільнотою (закріплені у міжнародних договорах, рішеннях міжнародних судових органів тощо).

3. Забезпечення цих благ має бути реальним. Не може бути визнане юридичним правом людини домагання, яке об’єктивно неможливо задовольнити.

Права людини – це основоположні, визначальні для її життя та діяльності права, їх часто називають фундаментальними.

Сьогодні існує багато підходів до їх класифікації, що залежать від різних критеріїв, а саме:

1) залежно від часу виникнення – поділяють на права першого, другого, третього та четвертого поколінь;

2) залежно від того, які потреби та інтереси вони задовольняють, – громадянські (особистісні), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні тощо;

3) залежно від категорій людей, яких ці права стосуються, – права жінок, права дітей, права осіб з інвалідністю тощо;

4) залежно від того, стосуються вони окремих людей або спільнот, – індивідуальні й колективні права;

5) залежно від форм і механізмів їх забезпечення державою – «негативні» й «позитивні» права.

Права людини й нині перебувають у процесі розвитку, їх кількість чимдалі зростає, що не може не позначитися на їх класифікації в майбутньому.

Саме тому, що права людини є частиною нашої дійсності й постійно розвиваються, з’являються певні проблеми, які не мають простого й однозначного розв’язання. Інколи такі дилеми виникають у площині конфлікту прав різних людей – наприклад, права на свободу слова та права на приватність – або однакових прав різних людей.

Сучасні полікультурні суспільства також породжують багато дилем. Що робити, якщо права людини перебувають у суперечності із релігійними або культурними нормами певної спільноти? Чи можна, скажімо, заборонити носити чадру дівчаткам у школах європейських країн?

Спричинює суперечності у площині реалізації прав людини й боротьба проти тероризму. У багатьох країнах посилюють заходи контролю, обмежують свободу пересування. Що вважати правильним? Де має бути межа між приватністю кожного індивіда та безпекою інших?

Однак це не означає, що відповідей немає взагалі. Колись щодо проблеми рабства точилися гострі дискусії, а сьогодні право на свободу від рабства визнано основним правом людини.

Коли ми дискутуємо і висловлюємо власне судження щодо суперечливих питань, ми маємо зважати на основні цінності – рівність і людську гідність. Якщо наші дії будь-яким чином принижують людську гідність іншої людини, це означає, що вони суперечать духу прав людини.

Висловіть позицію

1. Подумайте над запитанням: «Чи можна традиційні культурні цінності ставити вище за універсальність прав людини?».

2. Висловіть свою думку в класі, ставши біля табличок «Погоджуюсь», «Не погоджуюсь», «Не можу визначитися».

3. Поясніть свій вибір тієї чи тієї позиції.

Борці за права людини

Досліджуємо та обговорюємо

1. Що вам відомо про людей, які обстоювали дотримання прав і свобод? Ознайомтеся з інформацією про відомих діячів XX століття у сфері захисту прав людини.

2. Яка інформація виявилася для вас новою, цікавою, приголомшливою?

3. Чиї ідеї та діяльність вам імпонують найбільше? Поясніть свою думку.

4. Які наслідки мала діяльність цих людей для тих, за чиї права вони боролися, і для людства загалом?

Махатма Ганді (1869-1948)

Народився в Індії, коли вона була під колоніальною владою Британської імперії. Став лідером національного руху, що провадив успішну кампанію ненасильницького опору за незалежність Індії. Здійснив пішу ходу, подолавши територією Індії 241 милю, й таким чином поклав початок масовій акції громадянської непокори англійській владі (Соляний похід). Провів загалом 2338 днів у в’язниці у невпинній боротьбі за мир.

Андрій Сахаров (1921-1989)

Радянський фізик, один із розробників водневої бомби. Вимагав лібералізації СРСР і критикував українофобію у часи правління Сталіна. Протестував проти незаконних розправ над борцями за права. За протести проти радянської інтервенції в Афганістані влада позбавила його всіх державних нагород і фактично ізолювала від зовнішнього світу на шість років.

Мартін Лютер Кінг (1929-1968)

Священик баптистської церкви в Монтгомері (штат Алабама, США). Боровся за громадянські права темношкірого населення в США ненасильницькими походами, демонстраціями та бойкотами. За непокору владі його неодноразово заарештовували. Очолив шеститисячний марш протесту в Мемфісі на підтримку робітників-страйкарів. Загинув від кулі снайпера.

Петро Григоренко (1907-1987)

Радянський генерал-майор, українець. Командував дивізією в роки радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. Створив і очолив першу в СРСР кафедру військової кібернетики, опублікував 86 наукових праць у цій галузі, захистив докторську дисертацію. Протестував проти вторгнення радянських військ до Чехословаччини, виступив на захист кримських татар. За відкриту правозахисну діяльність позбавлений усіх військових звань і державних відзнак. Утримувався в радянських тюрмах, таборах і божевільнях. Позбавлений громадянства СРСР.

Алла Горська (1929-1970)

Українська видатна художниця. Захищала українську мову й культуру. Викривала злочини радянської влади, виступала проти комуністичного режиму СРСР. Брала участь в акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками. Була виключена зі Спілки художників і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки. Було вбито за нез’ясованих обставин.

Нельсон Мандела (1918-2013)

Боровся проти расизму. Йому заборонили брати участь у мітингах, тому він пішов у підпілля. Згодом заарештували й засудили до довічного ув’язнення. Провів 27 років за ґратами. Обраний президентом Південно-Африканської республіки на перших демократичних виборах у цій країні у віці 76 років.

Появу українського правозахисного руху пов’язують з діяльністю Української Гельсінської групи з прав людини (УГГ), яку було утворено 9 листопада 1976 року. Метою своєї діяльності вона визначала сприяння виконанню в Україні постанов Заключного акта Наради з безпеки й співробітництва в Європі, підписаного у Гельсінкі 1975 року, а саме: збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих, доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт. Також УГГ ставила своїм завданням ознайомлення громадян України з Декларацією прав людини ООН.

Заключний акт Наради з безпеки й співробітництва в Європі

Радянська влада звинуватила учасників групи в антирадянській агітації та пропаганді й застосувала до них жорстокі репресії. Більшість було заарештовано та засуджено на максимальний термін позбавлення волі – від 7 до 10 років ув’язнення та заслання. До активних діячів УГГ такі заходи вживали неодноразово.

Засновниками організації були Микола Руденко (керівник УГГ), Олександр Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Вячеслав Чорновіл, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Ніна Строката, Олекса Тихий.

Попри арешти та переслідування УГГ постійно поповнювалася новими членами, для яких цінність прав людини була вищою за особисті безпеку та благо.

Микола Руденко

Олесь Бердник

Іван Кандиба

Левко Лук’яненко

В’ячеслав Чорновіл

Оксана Мешко

Ніна Строката

Олекса Тихий

Розглядаємо та обговорюємо

1. Розгляньте фотографії. Що, на вашу думку, поєднує зображених на них людей?

2. Що мотивувало цих людей до такої діяльності? Яке значення мають подібні дії та акції для тих, чиї права вони захищають, і для суспільства загалом?

3. Чи можна вважати цих людей героями?

4. Наведіть приклади подібних дій суспільства на захист прав людини в Україні.

Кореянка перегороджує дорогу спецпідрозділу поліції, щоб захистити учасників демонстрації протесту проти політики уряду. Сеул, Південна Корея. 24 квітня 2015 року

Жінки в масках протестують на демонстрації проти гендерного насильства. Мадрид, Іспанія. 25 листопада 2015 року

Акція «Сочі. Ґрати за олімпійськими кільцями»- проти утиску громадянських свобод у Росії. Усередині кілець були представлені плакати зі світлинами російських політв’язнів і фото з акцій російської опозиції, розігнаних поліцією. Париж, Франція. 1 лютого 2014 року

Студентська акція протесту на підтримку європейських цінностей і вибору в Україні – Євромайдан. Протести розпочалися як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Київ, Україна. 21 листопада 2013 року

Акція на підтримку кримських татар і мешканців анексованого Криму, незаконно заарештованих і засуджених за підозрою в терористичній діяльності. Санкт-Петербург, Російська Федерація. Лютий 2017 року

Застосуйте набуті знання та досвід

Варіант 1. Складіть перелік необхідної інформації для сайту ватного закладу освіти, яка б дала можливість учням, педагогічним працівникам, батькам дізнатися більше про свої права.

Варіант 2. Розробіть серію плакатів «Навіщо мені знати свої права?» та презентуйте її у своїй школі.

Джерела права

Термін “джерело права” вперше почав використовуватися ще за часів Давнього Риму. Тіт Лівій назвав Закони XII таблиць “джерелами усього публічного і приватного права”, оскільки давньоримські правознавці вважали їх витоками чинного права. Таке розуміння джерела права відповідає лексичному значенню поняття “джерело” (те, що дає початок чому-небудь, звідки походить що-небудь).

На теоретичному рівні джерела права починають досліджуватися у XIX ст. Представники різних шкіл праворозуміння по-різному визначали зміст цього поняття. Позитивісти вважали, що джерелом права виступають створені державою нормативні приписи, які ухвалені у визначений спосіб та захищаються примусовою силою. Прихильники нормативістської школи права вбачали джерело права в абстрактній, неписаній основній (засадничій) нормі, яка дає початок усьому праву. Прибічники соціологічного напряму в правознавстві називали джерелами права соціальну та юридичну практику.

У сучасній юридичній науці використовуються такі основні значення джерела права:

• 1) ідеалістичне, що визначає джерела права як його ідейні витоки; залежно від типів праворозуміння такими джерелами виступають основні права людини, природні інстинкти, правосвідомість та ін.;
• 2) матеріальне, що визнає джерелом права соціальні чинники, сили, що творять право (наприклад, матеріальні умови суспільства, суспільну практику);
• 3) формально-юридичне, що ототожнює джерела права із зовнішніми формами його вираження та існування, тобто формами права.

Отже, джерело права – це визнана в конкретному суспільстві офіційна форма (спосіб) зовнішнього вираження та закріплення норм права, посилання на яку підтверджують їхнє існування.

Правові системи світу відрізняються своєрідністю джерел права, ступенем їхнього розвитку, пріоритетом одних джерел права над іншими. Проте в усіх цих системах джерелами права визнаються нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові звичаї, судові прецеденти або судова практика, правова доктрина. Важливу роль у межах романо-германської правової системи відіграють загальні принципи права як самостійне джерело права.

Подібний перелік джерел є характерним і для міжнародного права. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН суд застосовує:

• а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безперечно визнані державами, які є сторонами спору;
• б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із міжнародного публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.

Джерела права класифікуються за різними критеріями, які дозволяють визначити їх співвідношення між собою та їх ієрархію.

За пріоритетністю звернення вирізняють первинні та вторинні джерела права. Первинні джерела є обов’язковими та містять норми, що підлягають першочерговому застосуванню для врегулювання правом життєвих ситуацій. Вторинні (субсидіарні) джерела права містять норми, до яких звертаються у разі відсутності або неможливості однозначно встановити зміст правил поведінки в первинних джерелах права.

Залежно від наслідків закріплення норм права розрізняють обов’язкові джерела права, закріплення норм права в яких свідчить про їх обов’язковість для суб’єктів, і переконливі (авторитетні) джерела права, посилання на які є недостатнім для підтвердження обов’язковості тих чи інших норм; вони містять додаткову юридичну аргументацію та не можуть виступати самостійною (достатньою) підставою для ухвалення індивідуальних рішень. їх використання є факультативним та віднесено на розсуд суб’єкта правозастосування.

У міжнародному, а іноді й національному праві переконливі джерела права розглядають як свого роду “м’яке” право, що дозволяє відмежовувати їх від “жорсткого” права, тобто його формально обов’язкових джерел, які беззаперечно підлягають застосуванню до суспільних відносин, що ними регламентуються.

У романо-германській правовій сім’ї, до якої тяжіє й правова система України, первинними джерелами права вважаються нормативно- правові акти, нормативно-правові договори (передусім міжнародні) та загальні принципи права, вторинними – правові звичаї, судова практика та правова доктрина. З них переконливими є судова практика та правова доктрина.

Найбільш поширеним джерелом права в Україні виступають нормативно-правові акти. Останнім часом значно зростає роль міжнародно-правових договорів. Обов’язковими джерелами права України визнаються також правові звичаї, практика Європейського суду з прав людини, рішення Верховного Суду України, ухвалені за визначеними в законах обставинами.

Звідки походять права людини?​

Можна стверджува- ти, що права людини — ровесники людства, а їхня ідея зародилася вже тоді, коли стали виникати перші людські спільноти, з метою обмежити свавілля сильних, захистити слабких та створити можливості для самореалізації. Розвиток концепції прав людини — це історія перетворення норм мора- лі у норми права.

Історіяправлюдини нараховує не одне тисячоліття. Можна стверджувати, що права людини — ровесники людства, а їхня ідея зародилася вже тоді,

коли стали виникати перші людські спільноти, з метою обмежити свавілля

сильних, захистити слабких та створити можливості для самореалізації.

Розвиток концепції прав людини — це історія перетворення норм моралі у норми права. Спочатку це були тільки моральні та філософські категорії. Минули тисячоліття перед тим, як ці цінності та гарантії їхньої реалізації та захисту стали закріплюватись як юридичні норми.

Новые вопросы в Обществознание

проаналізувати Конвенція про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів​

Складіть пам’ятку : “Як я повинен вести себе , щоб уникнути конфліктів з друзями , батьками, знайомими”

Приведите развёрнутые, реальные примеры по функциям предпринимательской деятельности: Ресурсная, социальная, экономическая, инновационная/творческая, … организаторская

Прочитайте текст и выполните задания. Культуру часто определяют как «вторую природу». ‹. › Культуроведы: обычно относят к культуре всё рукотворное. П … рирода создана для человека; он же, неустанно трудясь, сотворил «вторую природу”, то есть пространство культуры. <. > Однако в таком подходе к проблеме присутствует некий изьян. Получа-ется, будто природа не так важна для человека, как культура, в которой он сам себя выражает. <. › Культура, прежде всего, природный феномен, хотя бы потому, что её творец — человек – биологическое создание. Без природы не было бы культуры, потому что человек творит на природном ландшафте. Он пользу-ется ресурсами природы, раскрывает собственный природный потенциал. Но если бы человек не переступил пределов природы, он остался бы без куль-туры. Культура, следовательно, есть акт преодоления природы, выхода за границы инстинкта, сотворение того, что может надстроиться над природой. く. ＞ Человеческие творения возникают первоначально в мысли, духе и лишь затем воплощаются в знаки и предметы. ‹. › И поэтому в конкретном смысле есть столько культур, сколько творящих субъектов. Поэтому в пространстве и времени существуют различные культуры, разные формы и очаги культуры. ‹. › Как человеческое творение культура превосходит природу, хотя её ис-точником, материалом и местом действия является природа. Деятельность человека не дана природой всецело, хотя и связана с тем, что природа даёт сама по себе. Природа человека, рассматриваемая без этой разумной дея-тельности, ограничена только способностями чувственного восприятия и ин-стинктами. < > Человек претворяет и достраивает природу. Культура – это формирование и творчество. ‹. › От истоков и до заката своей истории был, есть и будет только «человек культурный», то есть «человек творящий». Из книги П. С. Гуревича «Культурология» Найдите и выделите в тексте ответы на следующие вопросы: О каком подходе к определению культуры идёт речь в тексте? В чём, по мнению автора, заключается недостаток этого подхода? Как автор характеризует связь природы человека и его деятельности? Каково, по его мнению, содержание и результат деятельности?